Экономические науки / 10. Экономика предприятия

Непиталюк Антон Васильович

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

Особливості процесу здійснення інноваційної діяльності в Україні: проблеми та перспективи

Еволюція економіки України відбувається за умов ринкових перетворень і вимагає розширення національного виробництва. Перепоною на шляху до стабільного розвитку є відсутність ефективного, внутрішньо несуперечливого законодавства та дефіцит матеріальних (особливо паливно-енергетичних) ресурсів. Одним і перших кроків до вирішення нагальних проблем вітчизняної економіки має бути формування інноваційної стратегії і політики на рівні держави і окремих підприємницьких структур, що дасть змогу форсувати інноваційний процес.

Вивченням різних аспектів інноваційної діяльності та їх впливу на розвиток господарства України займаються відомі дослідники: А. Гальчинський, В. Гаєць, М. Данько, В. Денисюк, В. Любімов, С. Льовочкін, Н. Пашута, Л. Федулова та інші.

Загалом інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, є сукупністю прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі і просторі. Інновації (за своїм економічним змістом) – це новостворені, застосовані або вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція, послуги чи організаційно-технічне рішення виробничого, комерційного або іншого характеру, які істотно поліпшують структуру, якість виробництва або соціальну сферу.

Інноваційний процес можна уявити у вигляді взаємо узгодженої системи матеріалізації наукових знань. Головними формами такої матеріалізації є:

– ускладнення і підвищення якості праці;

– створення і вдосконалення матеріальної бази виробництва продукції, робіт, послуг;

– поліпшення організації продуктивних сил і засобів управління ними.

Інновація є більш складною категорією у порівнянні з винаходом чи відкриттям. Кількість часу, матеріальних і фінансових ресурсів, що необхідні для її створення, зростають у геометричній прогресії з моменту виникнення новаторської ідеї до дня її ринкового впровадження. Тому для інтенсифікації інноваційного процесу необхідна наявність динамічного науково-технічного середовища, основних ресурсів і достатньо кваліфікованого персоналу.

Можна виділити ряд проблем, що перешкоджають інноваційному розвитку вітчизняної економіки в цілому і окремих регіональних господарств зокрема. Ось найважливіші з них:

1)_недостатня державна підтримка інноваційних проектів різного масштабу;

2)_недостатні обсяги фінансування з боку приватного сектору (через надвеликі ризики, наявність більш привабливих альтернатив інвестування, проблеми з комерціалізацією інноваційної продукції);

3)_слабка зацікавленість іноземних інвесторів;

4)_нездатність низки інституціональних інвесторів (банки, інвестиційні фонди, страхові компанії) до фінансування інноваційного процесу;

5)_«не інноваційна» спрямованість чи незначна активність існуючих інноваційних (державних) і венчурних (приватних, переважно іноземного походження) фондів, а також незначні їх фінансово-інвестиційні можливості;

6)_відсутність дієвих механізмів перерозподілу інвестиційних ресурсів населення на користь інноваційного сектору економіки [1, 145].

Органи державної статистики свідчать про скорочення питомої ваги інноваційно активних підприємств у загальній їх кількості за період 1995 – 2004 років у 2 рази (з 22,9 до 10,0%) із одночасним зниженням частки інноваційної продукції у загальному обсязі виробництва до 7% у 2004 році.

Досліджуючи структуру інноваційної активності в регіональному аспекті, слід зауважити, що господарства ряду областей України демонструють низький рівень новаторської діяльності. Не найкращим чином (у світлі сказаного) виглядає Вінницька область, лише 18 підприємств якої здійснювали інноваційну діяльність в 2005 році. При цьому річний обсяг інноваційних витрат регіону склав 55,7 млн. грн. Більша їх частка була спрямована на придбання принципово нових засобів виробництва (35,1 млн. грн. або 63,0%) та новітніх технологій (12,2 млн. грн. або 21,8%). Фінансування інноваційних процесів регіону здійснювалося із використанням наступних ресурсів: власних коштів підприємств – 48478,2 тис. грн. (87,1%), кредитів – 4688,0 тис. грн. (8,4%), коштів місцевих бюджетів – 2254,0 тис. грн. (4,0%) та вітчизняних інвесторів – 280,8 тис. грн. (0,5%). Загальна вартість реалізованої інноваційної продукції склала 54,0 млн. грн. Ефективність інноваційного процесу можна було б підвищити, форсувавши інвестиційну активність [2, 439].

Для покращення сучасної ситуації у сфері інноваційної діяльності раціонально вжити заходів щодо «інтеграції» приватного сектору зі сферою прикладних наукових досліджень, заохочення співпраці між промисловими підприємствами і установами, які реалізовували б замовлення на інноваційні розробки (НДІ, університети, державні та приватні лабораторії тощо). До моменту завершення формування адекватної кон’юнктури ринку науково-технічних послуг механізм вищезазначених замовлень має опосередковувати держава. Крім того, необхідно спростити процес кредитування інноваційно активних підприємств вітчизняними фінансово-кредитними установами, поліпшити інвестиційну привабливість і знизити ризикованість інноваційної діяльності.

Виконання зазначених умов здатне змінити на краще сучасну економічну ситуацію в Україні, підвищити ефективність функціонування її господарства.

Література

1.Гейєр Г. Особливості фінансування інноваційної діяльності підприємств в Україні // Вісник Тернопільського державного університету. – 2006. – № 3. – С. 141 – 147.

2.Статистичний щорічник Вінниччини.2005/ За ред. Ігнатова С.Н. –Вінниця: ГУС у Вінницькій області, 2006. – 680 с.