Судакова О.І.

Придніпровська державна академія будівництва та архітектури

КРИЗОВИЙ СТАН ПІДПРИЄМСТВА ЯК ЗНИЖЕННЯ ДО КРИТИЧНОЇ МЕЖІ РІВНЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

У сучасних умовах процес успішного функціонування і економічного розвитку вітчизняних підприємств багато в чому залежить від ступеня забезпечення їх економічної безпеки.

Необхідність обліку погроз економічної безпеки підприємства, під якими розуміється сукупність умов, процесів і чинників, що перешкоджають реалізації економічних інтересів підприємства або що створюють небезпеку для них, обумовлює необхідність в тій чи іншій мірі враховувати ступінь ризику господарювання.

Поняття економічної безпеки підприємства можна розглядати з декількох позицій. З позиції різних агентів ринку, що взаємодіють з підприємством (споживачів, суміжників, податкових, кредитних органів і т.д.) оцінка повинна дати відповідь на питання, наскільки надійно підприємство як партнер в економічних відносинах і чи доцільно продовжувати ці відносини. В цьому випадку можна визначити, що економічна безпека підприємства є комплексним віддзеркаленням ступеня надійності підприємства як партнера у виробничих, фінансових, комерційних і інших економічних відносинах за певний проміжок часу.

З позиції самого підприємства оцінка економічної безпеки полягає у визначенні рівня захищеності його потенціалу (виробничо-технічного, фінансового, соціального і т.д.) і тенденцій його зміни. При цьому під економічною безпекою підприємства слід розуміти захищеність його потенціалу (виробничого, організаційно-технічного, фінансово-економічного, соціального) від негативної дії зовнішніх і внутрішніх чинників, прямих або непрямих економічних погроз, а також здібність суб'єкта до відтворення.

Рівень економічної безпеки підприємства залежить від того, наскільки ефективно його керівництво і фахівці будуть здатні уникнути можливих погроз і ліквідовувати шкідливі наслідки окремих негативних складових зовнішнього і внутрішнього середовища.

Структура функціональних рівнів економічної безпеки показана на рис. 1.

Рис. 1. Функціональні рівні економічної безпеки підприємства.

Сутність фінансового рівня в досягненні найбільш ефективного використання корпоративних ресурсів.

Інтелектуального і кадрового рівня - в збереженні і розвитку інтелектуального потенціалу підприємства; ефективному управлінні персоналом.

На техніко-технологічному рівні розглядається ступінь відповідності вживаних на підприємстві технологій сучасним світовим аналогам щодо оптимізації витрат ресурсів.

Сутність політико-правового рівня у усестороннє правовому забезпеченні діяльності підприємства, в дотриманні чинного законодавства.

Інформаційного рівня - в ефективному інформаційно-аналітичному забезпеченні господарської діяльності підприємства.

Екологічного рівня - в дотриманні діючих екологічних норм, мінімізації втрат від забруднення навколишнього середовища.

Сутність силового рівня в забезпеченні фізичної безпеки працівників підприємства і збереженні його майна.

На виробничому підприємстві розробляють заходи з організації економічної безпеки, які вживаються в комплексі з виробничою програмою випуску продукції. Це в першу чергу: формування необхідних корпоративних ресурсів (капіталу, персоналу, прав, інформації, технології та устаткування); прогнозування та планування економічної безпеки за функціональними рівнями; стратегічне планування фінансово-господарської діяльності підприємства; тактичне панування економічної безпеки за функціональними рівнями; оперативне управління фінансово-господарською діяльністю підприємства; здійснення функціонального аналізу рівня економічної безпеки; узагальнююче оцінювання досягнутого рівня економічної безпеки. Здійснення зазначених заходів у комплексі може забезпечити відповідний рівень економічної безпеки підприємства.

Аналізуючи діяльність того чи іншого підприємства, можна виокремити певні специфічні причини, які негативно впливають на зниження рівня економічної безпеки і можуть привести підприємство до критичної межі, тобто до фінансової неспроможності його життєдіяльності.

Як показують дослідження, типовими наслідками негативного впливу на економічну безпеку і зниження її до критичної межі можуть: втрата клієнтів і покупців готової продукції; зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції; неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей; підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці; збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність наднормативних запасів; виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та підвищення плинності кадрів; зниження цін на продукцію, незалежних від діяльності підприємства; істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання виторгу від реалізації продукції.

Можуть бути й інші чинники спричинення низького рівня економічної безпеки підприємства, зокрема форс-мажорні явища, незадовільна робота служб контроллінгу (планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль), низький рівень кваліфікації персоналу й інші.

Загалом усі названі причини зниження рівня економічної безпеки підприємства аж до критичної межі досить тісно взаємопов'язані і становлять складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Тому необхідно уважно слідкувати за чинниками, які можуть спричинити кризові явища.

Великі фірми, об'єднання, корпорації тримають у штаті "спеціальну групу", яка вивчає, виявляє, аналізує можливі ризики, що можуть спричинити економічну кризу, знизити до критичної межі рівень економічної безпеки підприємства. Ці спеціалісти займаються пошуками шляхів захисту від можливих економічних криз, можливості уникнути їх, спланувати певні заходи, щоб не допустити або до мінімуму звести можливі збитки для підприємства.

Економічна криза підприємства виникає тоді, коли воно з прибуткового стає збитковим. Фактори, які можуть призвести до економічної кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, які не залежать від діяльності підприємства, та внутрішні, що залежать від організації роботи самого підприємства. Здатність підприємства пристосуватись до змін зовнішніх і внутрішніх факторів може бути гарантією не тільки виживання, а й розвитку виробництва.

Головними зовнішніми факторами економічної кризи на підприємстві можуть бути:

• спад кон'юнктури в економіці в цілому;

• зменшення рівня доходів у населення і зниження купівельної спроможності;

• політична нестабільність і спрямованість політики держави, що позначається на рівні інфляції;

• нестабільність господарського та податкового законодавства;

• нестабільність фінансового та валютного ринків;

• розвиток науки і техніки, його вплив на процеси виробництва товарів та їх конкурентоспроможність;

• кризові явища в окремій галузі;

• сезонні коливання;

• посилення монополізму на ринку;

• дискримінація підприємства органами влади та управління;

• можливі конфлікти між засновниками підприємства (власниками).

Зовнішні фактори, що можуть вплинути на виникнення кризи, мають більшою мірою стратегічний характер. Вони зумовлюють економічну кризу підприємства при неправильному або несвоєчасному реагуванні на них, тобто за недосконалого функціонування системи своєчасного попередження та реагування з недопущення кризи. Безперечно, що боротися з кризою, яка охоплює національні масштаби, окремо взятому підприємству не під силу, але проводячи гнучку політику в своїй діяльності, воно здатне значно пом'якшити негативні наслідки загального спаду в економіці.

Внутрішні фактори, які визначають можливі кризові явища, можна систематизувати і згрупувати таким чином:

• низька організація служби менеджменту;

• організаційна структура виробництва, яка не відповідає вимогам часу;

• недостатній рівень кваліфікації персоналу;

• недоліки в організації виробничої сфери;

• прорахунки у використанні ресурсного потенціалу;

• недостатній рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;

• прорахунки в інвестиційній політиці;

• незадовільно поставлена робота з винахідництва (інновації) та раціоналізаторства;

• непередбачений дефіцит у фінансуванні;

• недостатній оперативний контроль за діяльністю і процесом виробництва.

Ці фактори, як правило, взаємопов'язані і в своїй сукупності негативно впливають на кризовий стан підприємства. Вони призводять до виникнення збитків у діяльності підприємства, неплатоспроможності, незадовільної організації роботи з ринком, втрати конкурентоспроможності.

Сьогодні ми маємо наочний приклад кризового стану економіки нашої країни. Розпад колишнього СРСР призвів до кризового стану практично всіх колишніх республік. Раніше економічні зв'язки становили єдиний виробничий комплекс і були взаємопов'язані між собою. Розрив цих зв'язків спричинив відсутність замовника на продукцію, яку більшість підприємств випускали для військового комплексу колишнього Союзу. Потреба в цій продукції відпала, підприємства різко скоротили випуск продукції і стали збитковими, а багато з них повністю призупинили свою діяльність. Це і є однією з головних причин кризових явищ в Україні.

З метою вжиття антикризових заходів необхідно визначити глибину економічної кризи, тобто фінансовий стан: рівень кредиторської заборгованості та рівень неплатоспроможності. Розрізняють три основні фази кризи: легку, важку і катастрофічну економічні кризи підприємства.

Легка економічна криза - це криза, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління). Підприємство тимчасово на невеликий період із-за внутрішніх труднощів (поломки технологічного устаткування, невеликих аварій та простоїв) або неплатоспроможності споживачів продукції потрапляє в скрутне фінансове становище. Але шляхом короткотермінової фінансової підтримки саме швидко виходить із цього критичного фінансового стану, повертає кредит фінансуючій установі (банку) і надалі нормально здійснює свою виробничо-господарську і економічну діяльність.

Важка економічна криза належить до другої фази, яка загрожує існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації. Переважно вона викликається економічною дестабілізацією тієї чи іншої галузі виробництва, навколишнього середовища.

Катастрофічна економічна криза - це кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації. Як правило, вона залежить від форс-мажорних явищ, які не залежать практично від підприємства (стихійні лиха, пожежі, паводки, землетруси). Ми з вами є свідками катастрофічної аварії на Чорнобильській АЕС, яка крім великої руйнівної сили і знищення не тільки самої АЕС, а й ряду підприємств і організацій призвела до катастрофічної гибелі сотні тисяч людей, переселення населення в інші населені пункти України.

На фінансовий стан підприємства, його платоспроможність чутливо реагують партнери по бізнесу із сторони: постачальники сировини, споживачі продукції, кредитори, банки, оскільки стан підприємства, з яким вони мають взаємовідносини, впливає і на економічні результати їх діяльності. Тому вони намагаються певною мірою різними шляхами контролювати економічний і фінансовий стан підприємства.

Розрізняють такі фази реакції керівництва підприємства (фірми) на виникнення економічної кризи: шоку, оборонного відступу, визнання кризи, адаптації і зміни поведінки.

Економічну кризу не завжди можна передбачити, оскільки вона не залежить від безпосередньої діяльності підприємства. Безперечно, незалежно від форми власності керівники, колективи підприємств негативно реагують на такі явища, як криза. Коли підприємство потрапляє в такий стан, що саме вже не в силі вибратись з нього, наступає шокова фаза. Щоб вивести підприємство з шокової фази, в першу чергу частково або повністю замінюють його керівний склад, реформується організаційна структура управління підприємством, відбувається значне скорочення працівників. Підприємство має борги, які самостійно ліквідувати вже не взмозі, тому потрібна відповідна фінансова підтримка, в іншому випадку підприємство може повністю збанкрутувати.

Оборонний відступ. При цій фазі підприємство шукає і знаходить рішення щодо виробництва, за якого воно може вижити. На основі глибокого аналізу стану виробництва розробляються і впроваджуються заходи з його стабілізації. Підприємство переходить у фазу визнання кризи. Здійснюється жорстка політика щодо економії всіх видів ресурсів, скорочення витрат, пов'язаних із реалізацією продукції, утриманням основних фондів, персоналу, що може також призвести до скорочення виробництва в цілому. Підприємство поступово адаптується і стабілізує свою виробничу діяльність. Проте така тактика може бути ефективною лише для окремих підприємств за сприятливих ринкових умов.

При масовому застосуванні оборонної тактики у більшості підприємств можуть поглиблюватися кризові явища, оскільки головною причиною виникнення критичних ситуацій є зовнішні фактори.

Оборонний відступ підприємства обмежується, як правило, вжиттям оперативних заходів з ліквідації збитків, скорочення витрат, виявленням внутрішніх резервів, кадровими перестановками, зміцненням дисципліни, намірами налагодити справи з кредиторами і поставниками тощо.

Зміна поведінки характеризується наступальною тактикою, тобто поряд з оперативними заходами розробляються прогнозні (стратегічні). З цією метою здійснюється активний маркетинг із вивчення та освоєння нових ринків збуту продукції, установлення більш високих цін, збільшення витрат на удосконалення виробництва за рахунок модернізації, оновлення основних фондів, впровадження перспективних технологій.

Оздоровлення фінансового становища підприємства потребує розробки конкретної програми виходу з економічної кризи. У програмі необхідно дати глибокий аналіз фінансово-економічного стану підприємства, і на основі аналізу вжити ефективних заходів як оперативного, так і стратегічного спрямування. Така програма має розроблятись обов'язково для кожного підприємства, виходячи зі специфіки його діяльності.

При розробці програми необхідно враховувати ситуацію, яка склалася у партнерів, які пов'язані з підприємством договірними зобов'язаннями, а також взаємовідносини з місцевими органами влади. Органи державної влади повинні сприяти нормальному функціонуванню організаційної, судової (правового) і соціальної системи на відповідній території і відповідному захисту виробничої діяльності підприємства.

Ефективність реалізації такої програми і поставленої в ній кінцевої мети залежить великою мірою від наявності відповідних законодавчих актів та методичних розробок зі складання програм.

Застосування аналітичних методів зі складання комплексної програми (фінансової, виробничо-технічного оздоровлення, управління, інвестування, зовнішнього управління, конкурсного виробництва тощо) дасть змогу здійснити відповідний аналіз фінансово-економічного стану, системи управління підприємством, його виробничої і маркетингової діяльності, а на основі аналітичних даних, одержаних в процесі цієї роботи, розробити програму виходу підприємства з економічної кризи.

Конкретними кроками на шляху зміцнення економічної безпеки та уникнення економічної кризи українських підприємств можуть бути:

• забезпечення високої фінансової ефективності роботи, фінансової стійкості і незалежності підприємства;

• забезпечення технологічної незалежності і досягнення високої конкурентоспроможності технічного потенціалу підприємства; збільшення капіталовкладень у ресурсозбереження;

• активна участь у міжнародних виставках, семінарах та впровадження передового світового досвіду;

• досягнення високої ефективності менеджменту, оптимальної і ефективної організаційної структури управління підприємством;

• досягнення високого рівня кваліфікації персоналу і його інтелектуального потенціалу;

• мінімізація руйнівного впливу результатів виробничо-господарської діяльності на стан навколишнього середовища;

• правова захищеність всіх аспектів діяльності підприємства;

• забезпечення захисту інформації, комерційної таємниці і досягнення необхідного рівня інформаційного забезпечення роботи всіх підрозділів підприємства;

• ефективна організація безпеки персоналу підприємства, його капіталу і майна, а також комерційних інтересів.