Економічні науки/12. Економіка сільського господарства

Ст. науков. сп., докторант економіки Пунько Б.М., к.е.н. Маланчук М.М., к. е. н. Оленич Ігор Романович,

Львівська національна академія ветеринарної медицини  імені С.З. Гжицького, Львівський державний аграрний університет, Україна

Проблеми розвитку аграрного сектору української економіки

Земельні ресурси є основою на­ці­о­наль­ного ба­га­т­с­т­ва  України, а від того як держава в особі її Уряду розпоряджається цим ресурсом залежить рівень соціально-економічного розвитку країни, добробут її громадян, міжнародний імідж країни як аграрної держави. Тому проблема  розвитку аграрного сектору економіки заслуговує логічного науково-обгрунтованого вирішення, крім того, ця проблема не є суто економічною, вона у першу чергу є політекономічною.

Гру­н­ту­ю­чись на да­них сві­то­во­го ба­н­ку (СБ), Про­г­ра­ми ТА­СІС, ста­ти­с­ти­ч­ної ін­фо­р­ма­ції, ре­аль­но­го еко­но­мі­ч­но­го ста­ну су­с­піль­с­т­ва та про­б­лем, які на­ко­пи­чи­ли­ся в Ук­ра­ї­ні за ро­ки її не­за­ле­ж­но­с­ті, на­ве­де­мо де­я­кі політекономічні “ре­зуль­та­ти де­р­жа­вотво­ре­н­ня”. Ук­ра­ї­на – у ка­те­го­рії най­бі­д­ні­ших кран сві­ту, ВВП на ду­шу на­се­ле­н­ня $ США 600 (Сві­то­вий банк). За да­ни­ми ООН, Ук­ра­ї­на по­сі­дає 102-ге мі­с­це у сві­ті за ін­де­к­сом лю­д­сь­ко­го ро­з­ви­т­ку (Про­г­ра­ма ТА­СІС). У 2000 ро­ці Ук­ра­ї­на опи­ни­ла­ся на 133-му мі­с­ці у Сві­ті за по­ка­з­ни­ком еко­но­мі­ч­ної сво­бо­ди пі­д­п­ри­є­м­ни­ц­т­ва, яке, на жаль, в Ук­ра­ї­ні не сти­му­лю­єть­ся. Збіль­шу­єть­ся ди­с­та­н­ція між на­ро­дом і вла­дою, ство­ре­но не­га­ти­в­не со­ці­аль­не се­ре­до­ви­ще в ко­н­те­к­с­ті організації аграрного виробництва, сфер куль­ту­ри, ос­ві­ти, на­у­ки, зай­ня­то­с­ті і т.д. За пе­рі­од з 1991 по 2000 рр. (фо­р­маль­ної не­за­ле­ж­но­с­ті Ук­раїни) ва­ло­вий ви­ро­б­ле­ний про­дукт зни­зи­в­ся з 90 млрд. $ США до 9 млрд. $ США, то­б­то у 10 ра­зів. Не ство­ре­но на­ле­ж­ної ор­га­ніза­цій­но-уп­ра­в­лі­н­сь­кої си­с­те­ми, не здій­с­ню­єть­ся ін­но­ва­цій­но-те­х­но­ло­гі­ч­на по­лі­ти­ка, за­не­д­ба­ний аг­ро­ви­ро­б­ник, не за­сі­я­ні і не об­ро­б­ле­ні ук­ра­ї­н­сь­кі по­ля, ві­д­су­т­ня зе­мель­на іпо­те­ка, кре­ди­т­но-ба­н­кі­в­сь­ка “фі­ло­со­фія” за еко­но­мі­ч­ною су­т­тю є ан­ти­гу­ма­н­ною. За ста­ном на 1.07.2005 р.: спад ви­роб­ниц­т­ва в Ук­ра­ї­ні, при­зу­пин­ка еко­но­міч­но­го зрос­тан­ня в Ук­ра­ї­ні, втра­та до­ві­ри ін­вес­то­рів, об­валь­не зрос­тан­ня цін, яке вже ви­пе­ред­жає ріст до­хо­дів, ви­ник­ла заг­ро­за не­ви­ко­нан­ня бюд­же­ту (аналітична оцінка ООН). Як кри­ти­кують слабе керування Україною у США: вказується на від­сут­ність чіт­ко­го спис­ку об’єк­тів з приватизації (реп­ри­ва­ти­за­ції); так­ти­ка уря­ду з прий­нят­тя за­ко­нів для пос­туп­лен­ня у СОТ є по­лі­тич­но шкід­ли­вою; ін­вес­ти­ції в Ук­ра­ї­ну не рос­туть, а змен­шу­ють­ся; кри­ти­ку­ють­ся прин­ци­пи кад­ро­вих приз­на­чень та й са­мі кад­ри.

В Ук­ра­ї­ні не відрегульована технологічна проблема збирання, транспортування і роз­ван­та­ження (зберігання) зіб­ра­ного уро­жаю зер­но­вих, не­має від­по­від­ної ме­ре­жі прий­маль­них зер­ноз­би­раль­них пун­к­тів. Нап­рик­лад, в Одесь­кій об­лас­ті ма­ши­ни з зер­ном сто­ять у ве­ли­чез­них чер­гах, го­ди­на­ми, ін­ко­ли до­бу і біль­ше що­би роз­г­ру­зи­ти­ся, і це на ве­ли­кій жа­рі... У нас є проблема з етикою ставлення до землі - вздовж до­ріг, на­віть ав­то-за­ліз­но­до­рож­них трас роз­ве­де­ні бу­дя­ки і кін­сь­кий ща­вель, та­ко­го стану земель, нап­рик­лад, у Єв­ро­пі, ви не по­ба­чи­те ні на од­но­му квад­рат­но­му мет­рі. Пер­шу проб­ле­му має ви­рі­ши­ти Уряд, а дру­гу ма­ли б ви­рі­шу­ва­ти ук­ра­їн­сь­кі лю­ди і сту­ден­ти аг­рар­них ву­зів, які є ні­би у кож­ній об­лас­ті, на­віть по де­кіль­ка..., під ке­рів­ниц­т­вом того ж таки Уряду. Нев­же цьо­го аг­рар­но­го без­куль­тур’я не по­мі­ча­ють Пре­зи­ден­т, Прем’єр, мі­ніс­т­ри, прос­то олі­гар­хи, во­ни теж їз­дять ци­ми ж до­ро­га­ми...? Фундаментальним інструментом перетворення аграрного сектору має стати “аграрне стимулювання нації”, всі ук­ра­їн­ці, здат­ні пе­рет­во­рю­ва­ти свою зем­лю, ма­ли б ма­ти пра­во на без­п­лат­не от­ри­ман­ня 20-25 со­ток зем­лі (ті­єї, що в да­ний час ви­ко­рис­то­ву­єть­ся не­е­фек­тив­но) для ство­рен­ня і впо­ряд­ку­ван­ня ро­дин­но­го гніз­да, вклю­ча­ю­чи за­бу­до­ву жит­ло­вих і гос­по­дар­сь­ких бу­ді­вель. Яке б зак­ріп­ля­ло­ся за ни­ми до­віч­но і пе­ре­да­ва­ло­ся ли­ше з по­ко­лін­ня - по­ко­лін­ню... Та­кої зем­лі є ба­га­то і у при­місь­ких зо­нах, і за ме­жа­ми міст, вздовж тран­с­пор­т­них ко­му­ні­ка­цій і т.д. Це од­но­час­но спри­я­ло б ви­рі­шен­ню еко­но­міч­них та еко­ло­гіч­них, со­ці­аль­но-пси­хо­ло­гіч­них і куль­тур­но-мен­таль­них проб­лем. А без­п­лат­не на­дан­ня та­ких зе­мель, зак­ріп­ле­не за­ко­но­дав­чо і кон­с­ти­ту­цій­но - поз­ба­ви­ло би дер­жав­них чи­нов­ни­ків за­со­бу для злов­жи­ван­ня. Та­ка ді­лян­ка зем­лі доз­во­ли­ла би не ли­ше за­без­пе­чи­ти ро­ди­ну ок­ре­ми­ми еко­ло­гіч­но без­печ­ни­ми і ко­рис­ни­ми для здо­ров’я лю­ди­ни про­дук­та­ми (го­род­ниц­т­ва, са­дів­ниц­т­ва, тва­рин­ниц­т­ва, пта­хів­ниц­т­ва то­що), але й ство­ри­ти умо­ви для роз­вит­ку сис­те­ми упо­ряд­ко­ва­них і цен­т­ра­лі­зо­ва­них рин­ків сіль­сь­ко­гос­по­дар­сь­кої про­дук­ції. Ук­ра­їн­сь­кі зем­лі (ур­ба­ні­зо­ва­ні і аг­рар­но­го сек­то­ру, і за­місь­кі, і при­до­рож­ні - усі), ма­ють бу­ти об­лаш­то­ва­ни­ми до од­но­го квад­рат­но­го мет­ра - як “са­ди Се­ми­ра­мі­ди”, як у Гре­ції, як у Із­ра­ї­лі...

У сфері аграрної економіки слід запроваджувати ряд державотворчих новацій: ство­рити ре­аль­ний ри­н­ок земельних ці­н­них па­пе­рів; ство­рити ри­нок зе­м­лі, в тому числі лі­со­во­го фо­н­ду та її (йо­го) ви­кори­с­та­н­ня як пре­д­ме­ту за­с­та­ви під сільськогосподарські кре­ди­ти і ін­ве­с­ти­ції;  ста­бі­лі­зувати і пе­ре­о­ці­нити (в бік по­до­ро­ж­ча­н­ня) ук­ра­ї­н­сь­ку на­ці­о­наль­ну ва­лю­ту (ва­р­тість ри­н­ку зе­м­лі, в тому числі лі­со­во­го фо­н­ду, слід включити як складову ва­р­то­с­ті ук­ра­ї­н­сь­кої гри­в­ні, що спри­чи­нить її по­до­ро­ж­ча­н­ня); фо­р­му­вати мі­с­це­ві бю­д­же­ти за схе­мою “ре­гі­о­ни → центр (де­р­жа­ва)”, з урахуванням аграрної інфраструктури та чисельності населення регіону; сти­му­лю­вати на­ці­о­наль­но­го ви­ро­б­ни­ка та сприяти зро­с­та­н­ню ре­альних до­хо­дів; за­п­ро­ва­д­жувати спе­ці­аль­ні аграрні еко­но­мі­ч­ні зони,  зони віль­ної то­р­гі­в­лі, запроваджувати адекватну  до правил СОТ митно-тарифну політику; сприяти де­ті­ні­за­ції еко­но­мі­ки (протидії розкраданню і відмиванню цільових бюджетних коштів), сприяти мі­ні­маль­ному і то­ле­ра­н­т­ному де­р­жа­в­ному ре­гу­лю­ва­н­ню аграрної еко­но­мі­ки; ро­з­ви­вати еко­но­мі­ч­ні ва­же­лі і зни­жувати ад­мі­ні­с­т­ра­ти­в­ні бар’єри сто­со­в­но пі­д­п­ри­є­м­ни­ц­т­ва у аграрному секторі (збільшення кількості приватних аграрних фірм, фермерських господарств та державних аграрних підприємств). Ад­мі­ні­с­т­ра­ти­в­не ре­гу­лю­ва­н­ня цін на сільськогосподарську продукцію (пі­д­ви­ще­н­ня, зни­же­н­ня), а осо­б­ли­во їх пі­д­ви­ще­н­ня (не біль­ше 10 – 15 ві­д­со­т­ків од­но­ра­зо­во), має ро­би­ти­ся у ви­к­лю­ч­них ви­па­д­ках і певних переробних секторах еко­но­мі­ки, ди­п­ло­ма­ти­ч­но та ди­на­мі­ч­но, з ура­ху­ва­н­ням зай­ня­то­с­ті на­се­ле­н­ня, регіональної і світової ці­но­вої по­лі­ти­ки на ри­н­ку сільськогосподарських продуктів, спі­в­ві­д­но­ше­н­ня ре­аль­ної про­по­зи­ції та пла­то­с­п­ро­мо­ж­но­го по­пи­ту. Крім то­го, ця по­лі­ти­ка має ду­же ті­с­но по­є­д­ну­ва­ти­ся з ре­альни­ми до­хо­да­ми гро­ма­дян. Ба­га­то ди­с­ку­ту­єть­ся пи­та­н­ня про ро­з­ши­ре­н­ня по­да­т­ко­вої ба­зи – але ж ро­з­ши­рю­ва­ти тре­ба ви­ро­б­ни­ц­т­во і збіль­шу­ва­ти кіль­кість ро­бо­чих місць, при­чо­му су­ча­с­них і ви­со­ко­о­п­ла­чу­ва­них - по­да­т­ки це по­хі­д­на від ви­ро­б­ни­чої фу­н­к­ції.

Ста­тус член­с­т­ва у СОТ дає змо­гу ефек­тив­ні­ше за­хи­ща­ти внут­ріш­ньо­е­ко­но­міч­ні і зов­ніш­ньо­е­ко­но­міч­ні ін­те­ре­си Ук­ра­ї­ни у су­час­ній роз­ви­не­ній сис­те­мі сві­то­вих еко­но­міч­них від­но­син; зокрема сприятиме збе­ре­жен­ню рів­но­ва­ги гро­шо­во­го ба­лан­су між внут­ріш­ньою і зов­ніш­ньою еко­но­мі­кою; сприятиме реалізації за­хис­них еко­но­міч­них за­хо­дів; вирішенню аграрних проблем на основі фінансової під­т­рим­ки аграрних проектів (суб­си­ду­ван­ня) та ком­пен­са­ції втрат (до­ту­ван­ня), повязаних з сезонними коливаннями і впливами, екологічними збитками тощо; сприятиме впро­вад­жен­ню до­дат­ко­вих еко­но­міч­них сти­му­лів для про­ве­ден­ня ре­аль­них внут­ріш­ніх еко­но­міч­них пе­рет­во­рень у сільському господарстві; сти­му­лю­ва­ти­ме за­галь­не прис­ко­рен­ня струк­тур­них ре­форм і ство­ренню еко­но­міч­них сти­му­лів для під­ви­щен­ня ін­но­ва­цій­ної при­ваб­ли­вос­ті і кон­ку­рен­т­нос­п­ро­мож­нос­ті українського аграрного сектору.

Англійський економіст П. Друкер навів одну фундаментальну управлінську цитату: “Немає слаборозвинутих країн, а є країни слабо керовані”. Об’єктивно,  що у царині зміни принципів державного управління, модернізації державної управлінської системи – керівна основа розвитку аграрного сектору. Головна роль  повинна належати розвиткові реального (владного і фінансового) місцевого управління, у поєднанні з членством України у СОТ.

Література:

1. Л. Бед­рій-Фер­цак. Про­цес при­єд­нан­ня Ук­ра­ї­ни до СОТ: Проб­ле­ми, до­сяг­нен­ня та пер­с­пек­ти­ви/Еко­но­міч­на під­го­тов­ка у неп­ро­філь­них ви­щих нав­чаль­них зак­ла­дах ук­ра­ї­ни. Ма­те­рі­а­ли все­ук­ра­їн­сь­кої на­у­ко­во-ме­то­дич­ної кон­фе­рен­ції.-Львів, УАД, 2005. - С. 74-80.

2. Пунько Б.М., Вантух В.П. Проблеми організаційно-управлінського та інноваційно-технологічного забезпечення функціонування аграрних підприємств України/Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. наук. праць. - Вип. 202. Том III.-Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. - С. 720 - 727.