Планування кредитування інноваційних проектів є одним з найважливіших процесів, необхідних для ефективної реалізації стратегії комерційного банку. Процес планування інновацій – єдиний комплекс окремих фаз, стадій і етапів, що перебувають у логічному взаємозв'язку й здійснюються в певній циклічній послідовності.

Висока складність процесів планування інноваційних процесів і різноманіття синтезованих планів висувають високі вимоги до організації всіх етапів підготовки й обробки планової інформації, контролю за виконанням планів і їхньому своєчасному коректуванню у випадку відхилення від планової траєкторії. Організація планування реалізації інноваційного проекту в комерційному банку передбачає прийняття рішень за трьома напрямками: состав і характер спеціалізації органів планування проекту, форми координації робіт із планування проекту, формалізація процесів планування проекту. Состав і характер спеціалізації органів планування інноваційного проекту визначаються трьома факторами: рівнем централізації планування проекту, типом загальної системи керування комерційним банком і прийнятою формою організації реалізації інноваційного проекту.

Високий ступінь централізації процесу планування інновацій найчастіше зустрічається на великих підприємствах зі стійким профілем діяльності й стабільними темпами науково-технічного прогресу. При невисокому ступені централізації планування інновацій перекладається на планові служби й керівників підрозділів, спеціалізованих за тематичним принципом або відповідальних за окремі стадії інноваційного процесу: наукові дослідження та розробка новації, виробництво, постачання, збут і т.д.

Формування оптимального портфеля інноваційних проектів повинне базуватися на цільовій орієнтації комерційного банку досягнення конкурентних переваг, що може бути досягнуте за рахунок знаходження нових способів реалізації проектів у певних галузях, тобто за рахунок впровадження інноваційних ідей. Реалізація будь-якого інноваційного проекту в умовах ринкової економіки повинна базуватися на рішенні двох взаємозалежних завдань: оцінка вигідності кожного з можливих варіантів здійснення проекту та порівняння варіантів і вибір найкращого з них. До складу інноваційного портфеля включаються різні проекти, які, з погляду прийняття рішень, можна класифікувати в такий спосіб [1]:

незалежні проекти - ухвалення рішення про інвестування одного з них не впливає на аналогічні рішення для інших;

залежні проекти - ухвалення рішення про інвестування одного з них веде до обов'язкового прийняття пов'язаних з ним проектів (умовні пропозиції), або до відхилення інших проектів (взаємовиключні пропозиції).

Виходячи з цього розглянемо задачу планування кредитних ресурсів на моделі оптимізації портфеля інноваційних проектів [2], яка максимізує чисту поточну вартість інноваційної програми.

Параметри моделі мають наступні позначення:

– кількість ресурсу, необхідне для реалізації проекту d;

c_dt – вигоди (у грошовому вираженні), обумовлені закінченням реалізації проекту d у момент часу t;

c_t, c_st, – витрати (у грошовому вираженні) на одиницю ресурсів і s відповідно в момент часу t;

r – норма дисконтування;

a_d – частка вигід, принесених проектом d, що може бути спрямована на фінансування витрат інвестиційної програми;

B_t – максимальний обсяг фінансування програми у момент t;

L₍₎ – затримка між оплатою ресурсу і початком його використання для реалізації проекту d;

L_(d,
f) – затримка між завершенням реалізації проектів f і d.

Множина об'єктів моделі мають наступні позначення:

D – множина можливих інноваційних проектів;

R_d – множина ресурсів, необхідних для реалізації інноваційного проекту dÎD, ;

I – множина безлічей несумісних проектів;

D_i – множина несумісних проектів, (iÎI);

D_d – множина проектів, реалізація яких необхідна для реалізації проекту d;

T – множина моментів часу періоду інноваційної програми, причому inf(T) = 0, sup(T) = t;

T – множина моментів часу, у які ресурс не може використатися (наприклад, ще не створений).

Індекси при змінних і параметрах мають наступний сенс: d, f – індекси проектів; , s – індекси ресурсів; t – моменти часу; t – останній момент інвестиційного періоду програми.

Багатокрітеріальна модель описує ефективність портфеля інноваційних проектів, сукупний рівень конкурентноздатності розроблювальної продукції й рівень ризику портфеля, а також ураховує реалізацію проектів у післяінвестиційний період. Її цільові функції записуються в такий спосіб:

(1)

Бюджетне обмеження має такий вигляд:

(2)

Потреба в ресурсах розраховується в такий спосіб:

(3)

З множини несумісних проектів у портфель може ввійти тільки один, а проект, обумовлений іншим проектом, може ввійти в портфель лише по закінченні деякого часу після того, як у портфель увійде зумовлюючий проект:

(4)

Змінні x_dt можуть приймати тільки логічні значення «так» або «ні», а x_t – не негативні цілочисельні значення:

(5)

Рішення завдання містить набір інноваційних проектів, спільна реалізація яких забезпечує максимальний ефект завдяки найкращому сполученню використання ресурсів у рамках різних проектів, і вказує строки, у які реалізація кожного проекту найбільш ефективна.

Таким чином, запропонований у роботі механізм оптимізації портфеля інноваційних проектів комерційного банку, заснований на використанні економіко-математичних методів, оптимізує структуру інноваційного портфеля банку, і використання даного механізму дозволить активізувати роботу кредитних установ у розвитку інноваційних процесів.

Література:

1 . Инновационный менеджмент: Учебник / Под ред. С.Д. Ильенковой. – М.: Юнити, 1997. – 304 с.

2 . Лепа Н.Н., Лепа Р.Н. Модели принятия решений в управлении инновационными процессами // Вісник Донбаської державної машинобудівної академії: Зб. наук. пр. – Краматорськ, ДДМА, 2005. – №1. – С. 198-203.