Мельник Ю.М.
НАН України м.
Одеса
Розглянуто
питання ціноутворення в процесі впровадження інновацій. Представлено підходи до ціноутворення на нововведення.
Ключові
слова: інновація, продукція, контроль, процес,
технологія, техніка, ціна.
І. Вступ. З переходом на ринкові відносини договірні ціни прийнятні лише в умовах існування розвиненого конкурентного середовища. Поки такого середовища немає, необхідний державний контроль за зміною цін залежно від рівня динаміки, якості та реальної конкурентноздатності нових технічних засобів. Інакше замовник змушений платити за завищеною ціною й не висувати претензій навіть за явної невідповідності фактичного й гарантованого в договорі ефекту, який мав би бути досягнутий у процесі експлуатації цих засобів. Визначаючи ціни на нові технологічні засоби, важливо враховувати споживчі властивості цих засобів (отримуваний ефект на одиницю витрат). На технічні засоби, що їх випускають за разовими й індивідуальними замовленнями, а також на нову або вперше освоювану продукцію договірні (базові) ціни встановлюють з урахуванням ефективності виробництва й застосування цієї продукції. Такий підхід до формування цін на вироби машинобудування заохочує відновлення його номенклатури, створення й освоєння техніки нових поколінь, систем машин та механізмів (1, с. 449).
ІІ. Постановка завдання. Потреба в зниженні цін на нову техніку з урахуванням її корисного ефекту передбачає наявність динамічної моделі ціни. У ній слід передбачити додавання прибутку пропорційно не до собівартості, а до вартості опрацювання й ефекту нововведення. Визначаючи ціни на нову техніку, важливо враховувати її споживчі властивості (ефективність експлуатації). Для нововведень доцільно враховувати економічні процеси, що відбуваються як у сфері виробництва, так і у сфері споживання, оскільки вони пов'язані з першою з них походженням (витратами), а з другою - функціонуванням (ефектом експлуатації).
ІІІ. Результати. Ціноутворення на нову техніку мусить бути орієнтоване на розв'язання трьох завдань: компенсації підвищених витрат виробника нової техніки; фіксації в ціні частки ефекту, що підлягає перерозподілу між усіма учасниками науково-виробничого циклу; здешевленню одиниці ефекту для споживача нової техніки з урахуванням сфери її застосування. Крім того, під час ціноутворення на нову техніку слід орієнтуватися на рівень попиту й пропозиції. Завищення цін на нову техніку гальмує її застосування, а заниження - обмежує виробництво.
Зниження цін покликане враховувати не тільки скорочення безпосередніх витрат, а й економічне, соціальне й екологічне старіння нової техніки. Пришвидшення НТП означає зниження сукупних суспільне необхідних витрат на одиницю кінцевого ефекту. Тому рівень цін на нову техніку має обмежуватися динамікою її ефективності, а не покривати завищені індивідуальні витрати. Ціни на морально застарілу техніку мають знижуватися на основі конкуренції.
Стимулювання колективів підприємств за допомогою системи цін на технічні засоби, що їх випускають, залежить від виду застосовуваних цін (лімітні, східчасті, тимчасові, розрахункові). Базою ціни є одиниця споживчого ефекту, а не речова одиниця. Лімітні ціни встановлюють на основі суспільне необхідних витрат з урахуванням ефекту, що нова техніка приносить в експлуатації. Такі ціни розраховують за проектом техніко-економічних показників щодо базової моделі. Основною цінотвірною ознакою нового технічного засобу стають його продуктивність і ресурс роботи, а коригувальною - усі витрати під час експлуатації тощо. Вищу ціну встановлюють не на найважчу й трудомістку техніку, як це відбувається за витратного принципу ціноутворення, а на більш компактну й ефективну.
Ціноутворення на нову техніку пов'язане з обґрунтованим встановленням цін на комплектуючі вироби. Щоб ціни на покупні вироби не перевищували їхньої собівартості, слід компенсувати витрати коштом спеціальних фондів, а не цін. При цьому нормативну рентабельність можна визначити щодо вартості оброблення, а не повної собівартості, що містить повторне врахування прибутку постачальників комплектуючих виробів.
Заміна застарілого виробу кращим за якістю потребує встановлення нижчої й вищої меж ціни, перша з яких гарантує збереження старої рентабельності виробникові, друга — споживачеві нової техніки.
Ціни на вироби параметричного ряду, які спроможні задовольнити ту саму потребу, встановлюють за допомогою надвишок і знижок. Заохочувальні надвишки (знижки) до оптових цін реалізують диференційований науково-технологічний прибуток (збиток), що його одержують підприємства, які виробляють і застосовують нову (застарілу) техніку.
Фіксація цінової надвишки, розподіленої між науково-дослідними, проектно-конструкторськими організаціями й підприємствами, пов'язана з установленням лімітних цін ще на стадії конструювання нових виробів. Лімітна ціна слугує ефективним економічним нормативом, що встановлюється в процесі укладання договорів і зберігає своє значення на всіх стадіях циклу «дослідження - виробництво». Лімітну ціну вказують у завданнях на розроблення, що їх видають замовники науково - дослідним та проектно-конструкторським організаціям. Її величину визначають кошторисною вартістю виробу та величиною ефекту, яку гарантує розроблювач. Щоб розроблювачі не занижували лімітних цін, прагнучи збільшити розрахунковий ефект, оптові ціни встановлюють на основі лімітних. Це дозволить усунути нічим не виправданий різнобій у термінах окупності нововведень, а також забезпечити відносне здешевлення техніки в розрахунку на одиницю ефекту, коли абсолютна вартість техніки зростає, але не настільки, як її продуктивність та ефективність. У результаті збільшення ціни нової техніки порівняно зі старою виявляється менше зростання ефекту (що є магістральним шляхом ціноутворення на нову техніку в країнах справді ринкової економіки). Східчасті ціни знижують у заздалегідь заданому розмірі залежно від стадії життєвого циклу нової техніки. Правда, такі ціни не знаходять широкого застосування, тому що відсутні нормативи тривалості життєвого циклу, що враховують закономірності формування витрат та результатів на трьох стадіях: технічного освоєння й досягнення проектного обсягу виробництва, економічного освоєння й стабілізації масштабів випуску, старіння й скорочення виробництва.
Під час встановлення східчастих цін беруть до уваги умови виробництва, реалізації та споживання технічних засобів. На першій із названих стадій високі ціни стимулюють виготовлювача, на другій - зниження цін сприяє зниженню витрат на придбання й розширює попит до оптимального обсягу, на третій - створюють економічні умови для відновлення асортименту (2, с.154).
Коли мова йде про розроблення й освоєння техніки, що задовольняє принципово нові потреби й не має аналогів, використовують тимчасові ціни, термін дії яких має бути достатнім для визначення реального розміру витрат й ефекту. Такі ціни звужують межі застосування технічних нововведень, оскільки містять у собі підвищені витрати періоду освоєння. Якщо ці витрати покривати коштом спеціальних фондів освоєння й кредитів та вносити їх у нормативних розмірах до обсягу реалізації продукції, споживачі зможуть придбати новітню техніку за порівняно низькою ціною без збитку для економічних показників діяльності виробника продукції. Доцільно диференціювати тимчасові ціни залежно від ступеня новизни продукції. Крім того, корисно звернути увагу на можливість використання подвійної системи розрахункових цін на нову техніку: для споживача (виходячи з перспективного рівня витрат) і для виробника (з урахуванням підвищених витрат перших років випуску). Різницю між ними можна компенсувати, використовуючи кошти централізованих фондів. За економічним змістом ця різниця виражає частину ефекту нововведення, пов'язану з розвитком загальнонаціонального науково-технічного потенціалу, що має оплачувати не конкретний споживач, а суспільство загалом.
ІV. Висновки. Навколишній економічний світ представлений величезною
кількістю операцій, здійснюваних людьми в процесі своєї діяльності. Діяльність
людини, у міру розвитку прогресу, має тенденцію все більше і більше збільшувати
свою економічну складову. Основною тенденцією сучасного економічного процесу є
прагнення до глобалізації. Глобалізація економіки, стираючи кордони між
державами при формуванні глобальних ринкових відносин, висуває нові вимоги до
розвитку економічних суб'єктів як безпосередньо країн, так і окремих регіонів.
Розвиток сучасного економічного процесу супроводжується проявом наступних
факторів: фінансових, виражених у концентрації капіталу; політичних, виражених
у прозорості кордонів як лібералізації міжнародних відносин у цілому; правових,
виражених у виді норм, регульованих Всесвітньою торговою організацією;
виробничих, виражених у зрослих виробничих можливостях, які перевершують не
тільки регіональні, але і національні ринки; маркетингових, виражених у нових
формах формування потреб, соціально-психологічних, виражених в ослабленні ролі
традицій, національних особливостей бізнесу, підвищенні мобільності людей.
Сучасні
економічні процеси відрізняються розвитком інфраструктури обміну і взаємодії,
тобто підсилюються процеси обміну між підприємствами, регіонами, державами не
тільки у вигляді руху товарів і фінансів, але й у вигляді передачі технологій,
об'єктів інтелектуальної власності, інтеграції виробничих факторів.
Зазначені
процеси в економіці приводять до відсутності достовірних описів реальної
економічної картини світу через складність і багатогранність відносин, які
виникають у результаті економічної діяльності. Складність економіки
доповнюється тим, що багато неекономічних процесів мають або економічне
значення, або економічні наслідки. Однак необхідність в економічному знанні
настільки велика, що суспільство змушене використовувати моделі економіки, які
не завжди точно описують реальні процеси.
Олеже, зазначені підходи до ціноутворення на нововведення можна використовувати й для реалізації антимонопольного законодавства стосовно виробників нової продукції. Вони допоможуть по-особливому ставитися до монополістів цього виду. Регулювання цін на вироблену продукцію має бути обґрунтоване зазначеними підходами. До них не можна застосовувати таких самих санкцій, як до підприємств, що виробляють морально застарілу продукцію.
Література
1. Запоточний І.В., Захарченко В.І. Державне регулювання регіональної економіки.- Харків: Одісей.- 2003. – 592 с.
2. Захарченко В.И. Экономический механизм процесса нововведений Одесса: ИРЭНТиТ.- 1999. – 200 с.
3. Захарченко В.И., Побережец О.В., Ясин Д.М. Комплексная оценка эффективности внедрения инновации // Економіка та держава. – Київ. - 2004. - № 11. – С. 23 -21.
4. Масленников Е.И. Выбор
оптимальной конкурентной стратегии // Економіка: проблеми теорії та практики:
Зб. Наук. Пр. – Дніпропетровськ: ДНУ. – 2003. – Вип. 173. – С. 107 – 110.
Сведения об авторе
Мельник Юрий Николаевич
г. Одесса, ул. Героев Сталинграда, дом14, корпус 1, кв.21
тел. (048) 711 – 56 – 04, тел. моб. (067) 970 – 10 – 80