ПИТАННЯ СТВОРЕННЯ БРИТАНСЬКОГО ВАЖКОГО ТАНКУ „ЧЕРЧИЛЛЬ” ЯК ПІЗНЬОГО ЗРАЗКУ ПІХОТНИХ МАШИН ПРОРИВУ.

„Історія”. 3. Історія науки і техніки.

Костянтин Вікторович Анісімов – кандидат історичних наук, доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Кременчуцького інституту Дніпропетровського університету економіки та права (м. Кременчук)

Питання створення британського важкого танку „Черчилль” як пізнього зразку піхотних машин прориву.

Історія важкого піхотного танку королівських збройних сил Англії періоду Другої світової війни „Черчилль” розпочався у вересні 1939 р., коли у генеральному штабі британської армії розробили технічне завдання на машину фронтального прориву А20. Вона повинна була замінити важкий піхотний танк „Матильда” Мк. ІІ, який вже знаходився у серійному виробництві та масово йшов на озброєння військ.

Потреба у новій, ще більш потужній системі такового озброєння виникла, на нашу думку, за обставин розгортання у той момент Другої світової війни. Англійські війська, які десантувалися на континенті, знову, відтворюючи ситуацію Першої світової, зіткнулися з укріпленнями німецької „смуги Зігфрида”. Теоретично її необхідно було проривати…

Достатньо лише поверхово ознайомитися з пунктами технічного завдання для А20, щоб зрозуміти жах перед позиційною війною з Німеччиною був у британського армійського керівництва вже генетичним.

Проблема будівництва важких бойових гусеничних машин інноваційного класу є актуальною як з точки зору теоретико-сцентифічного, так і практичного розуміння питання. З позиції наукової актуальності, вказана тема має право на розробку через її недостатнє, як на наш погляд, вивчення у вітчизняній історичній науці задля комплексного розуміння процесу розвитку європейської спільноти часів Другої світової війни 1939 – 1945 р.р.

З погляду актуальності практичної, питання конструювання та будівництва важких танків прориву та їхньої концептуальної діалектики є корисним для розгляду представниками головнокомандування вітчизняних збройних сил у процесі реформування армії.

Автор ставить собі завдання з’ясування головних передумов необхідності будівництва важких танків супроводу піхоти (піхотних танків), що є ударною силою під час прориву укріплень неприятеля, та становить запитання щодо доцільності вдосконалення бойових гусеничних машин основного класу – наступників важких танків Другої світової війни. Таким чином, мета даної статті є у розкритті теми „Питання створення британського важкого танку „Черчилль” як пізнього зразку піхотних машин прориву”.

За технічними завданнями для А20 передбачалося, що нова броньована бойова гусенична машина повинна була мати лобову броню не менш ніж 60-мм [2, 71]. Це забезпечувало б танку захист від снарядів 37-мм німецької протитанкової гамати РАК-41. При цьому машина зобов’язана була розвивати швидкість близько 16 км/год та озброюватися двома двухфунтовими гарматами та спареними з ними кулеметами „Besa” [1, Ф.4, Оп.2, Д.3]. Останні планувалося розташувати у спонсонах по бортах танку. Це, вважає автор, для даної епохи було явним атавізмом часів Першої світової. До того ж, задля кращого подолання вертикальних перешкод гусениця повинна була охоплювати корпус машини так само, як у „ромбовидних” британських танків зразку 1916 – 1918 р.р.

Що ж отримали у підсумку? На нашу думку, звичайний посередній бойовий агрегат періоду Першої світової війни, виконаний на більш високому технічному рівні (як-ніяк, пройшло аж 20 років!). При цьому слід зазначити, щоправда, наступне. Існували інші варіанти озброєння, відмінні від вищевказаного як калібром, так і розташуванням гармат. Хоча, альтернативу спонсонам розробітники техзавдання бачили лише у встановленні однієї артсистеми у башті, а другої – у лобовій ниші корпусу (за зразком французького важкого танку В1 bis).

Таким чином, контракт на остаточну розробку проекту та будівництво чотирьох прототипів був підписаний у грудні 1939 року з Вулвичським королівським арсеналом і фірмою „Harland and Wolff lto” з Белфасту [2, 71]. У якості силової установки передбачалося використати або новий 12-циліндровий бензиновий мотор „Meadow”, або 300-сильний дизель. Що ж стосується трансмісії, то альтернативи конструкції доктора Х.Е. Меррита не знайшлося. Прототип без башти та озброєння був готовий до середини 1940 року [1, Ф.5, Оп.7, Д.4]. Перші поїздки полігоном не могли не викликати песимізму. Двигун „Meadow DAV” не розвивав необхідної потужності, нечітко працювала трансмісія і, що найголовніше, вони не мали ніяких перспектив, так як після встановлення башти й озброєння маса машини досягла б 37,5 т замість 32 т за завданням [2, 78].

Вийти зі скрутного становища допомогла автомобільна фірма „Vauxhall Motors”, що запропонувала для нової бойової машини власний 12-циліндровий двигун „Bedford” потужністю 350 к.с. [3, 186]. Він являв собою, по суті, зпарені та добре налагоджені у виробництві та експлуатації одноіменні шестициліндрові автомобільні мотори. Ідея сподобалася військовим. Міністерство оборони передало замовлення до „Vauxhall” разом з двома напівзібраними прототипами А20. Робота над новим прототипом, який отримав індекс А22, розгорнулася більш швидкими темпами. Схеми потрапляли до цехів буквально з дошки кресляра. Йшов червень 1940 року. Палала „Битва за Англію”, німці готувалися до операції „Зеє Льове” („Морський Лев”) –десантному кидку через Ла Манш. Напруга ситуації досягала свого найвищого моменту. Британці поспішно виробляли нові види зброї задля відсічі агресору.

Прототип А22 побудували восени, а його випробування продовжувалися до кінця грудня 1940 року [2,84]. Перші ж чотирнадцять серійних танків, що отримали армійську позначку Мк. IV, покинули цеха „Vauxhall Motors” лише у червні 1941 року [1, Ф.5, Оп.7, Д.4]. Нова бойова гусенична машина була названою „Черчилль” через те, що, як і прем’єр-міністр Великобританії, являла собою „товстошкірого звіра” [3, 89]. Стосовно оцінки тактико-технічних характеристик важкого піхотного танку Мк. IV, оснащеного 101-мм лобовою бронею, герцог Мальборо сэр Уінстон Черчилль на випробувальному полігоні Спрингфілд у грудні 1940 р. промовив: „У цього танку більше недоліків, ніж у мене самого…” [4, 198].

Що являла собою дана важка піхотна бойова гусенична машина? На нашу думку «Черчилль» як ніхто інший серед представників свого класу, віддзеркалював аспекти інженерно-конструкторської кризи у сфері пошуку броньованого засобу прориву суцільних укріплених смуг ворожої оборони та мобільної вогньової підтримки своєї піхоти у протидії танками та бронетранспортерами противника. Намагання відтворити симбіоз своєрідного «пересувного сталевого щита» для власної інфантерії, унеможливлювало й перше, й друге. Машина виявлялася важкою – бойова маса склала 39,54 т, а швидкість, стандартна для танків піхотної категорії, у 27 км/год, робила «Черчилль» поганим «дуелянтом»у двобої з німецькими «панцерами» [2, 169].

До того ж, 6-фунтова (57 мм) гармата Мк. ІІІ або Мк. IV виявилася явно слабкою для боротьби з нациськими танками основної – четвертої, моделі, не кажучи вже про п’яту модель «Пантера» та «Тигр» комплекс кулеметного та допоміжного озброєння, спрямованого проти піхоти противника. Він складався з двох (курсовий та зпарений) кулеметів BESA калібру 7,92 мм, зенітного кулемету «брен» калібру 7,7 мм та одного димового маскувального граномету «шейдоу» («привід») [3, 198]. Бронювання, як це й необхідно було для машин піхотного класу, було досить потужним: лоб – 101 мм, борта – 76 мм, корма – 64 мм, дах – 15-19 мм, башта – 89 мм [1, Ф.5, Оп.7, Д.4]. За максимальною швидкістю 27 км/год «Черчилль» мав запас ходу по шосе – 144 км. Відносний тиск на грунті – 0,94 кг/см². Танк долав стінки заввишки до 0,76 м, рови заввишки 3,22 м та броди завглибшки до 1,22 м. На Мк. IV «Черчилль» встановлювалася радіостанція №19 фірми «Грундіг» [2, 201].

Загалом, машина виявлялася маломаневреною, складною у обслугованні, з поганою всюдихідністю (гусениці, не відповідаючи великій масі танку, були над вузькими –АК), недостатньо оснащеною артилерійським озброєнням, з ненадійним двигуном (нерідкими виявлялися випадки самоспалахування карбюраторних «Бедфордів» після того, як у ході бойової роботи вода-охолоджувач перетворювалася на окроп – АК).

Але, не слід забувати, що у англійців не було часу на більш поглиблене вирішення проблеми створення досконалого важкого танку. Виробництво «черчиллей» розгорнулося у вкрай напружених умовах: поразка під Дюнкерком влітку 1940 р. призвела до того, що у Великобританії не залишилося жодного танкового підрозділу. Терміново необхідно було мобілізувати промисловість задля відновлення броньового гусеничного парку королівської армії. Так, ще у ході проектування важкої машини А22 почала складатися так звана виробнича група, до якої увійшли десять англійських фірм: суднобудівельний концерн «Харланд енд Волф» у Белфасті Північної Ірландії (до речі, тут створили трагічно відомий пароплав «Титані» – АК) у співдружності з автомобілебудівельною фірмою «Воксхолл Моторз», механічні заводи корпорацій «Бейєр», BRCW, «Брум енд Уейд», «Деннис Броз», «Лейланд», «Метрополітен Кешел», «Ньютон Чайдерс» та «Чарльз Робертс».

Будувалися наступні серійні модифікації Мк. ІV «Черчилль»:

1. «Черчилль І» з 2-фунтовою (23 мм) гарматою у башті та 3-дюймовою (76,2 мм) гаубицею у лобовій плиті корпусу. Бойова маса складала 37,8 т, виготовлено 303 примірники;

2. «Черчилль ІІ» – замість 3-дюймової гаубиці у лобовій бронеплиті корпусу монтували 7,92 мм кулемет, виготовлено 1127 одиниць;

3. «Черчилль ІІ СS» – 3-дюймову голубицю встановлювали у башті, а 2-фунтову гармату у корпусі;

4. «Черчилль ІІІ СS» – у башті збільшених розмірів монтувалася 6-фунтова (57 мм) гармата, а гусениці, що охоплювали корпус машини, закривалися полками, виготовлено 675 шт;

5. «Черчилль ІV» (NA 75) – варіант для середземноморського театру бойових дій (NA (NORT AFRICA) – Північна Африка – АК), у башті встановлювалася американська 75 мм гармата середнього танку М4 «генерал Шерман», а кулемет «браунінг» – у корпусі, так переобладнали 120 одиниць;

6. «Черчилль V» – «Черчилль ІV» 95-мм гаубицею, виготовлено 241 одиниць;

7. «Черчилль VІ» – «Черчилль V», але з 75-мм англійською гарматою;

8. «Черчилль VІІ» – збільшена товщина лобової броні до 152 мм, до 95-мм – броня башти, встановлена башта збільшених розмірів з 75-мм артсистемою та командирською башточкою, бойова маса виросла до 41 т, а швидкість знизилася до 20 км/год;

9. «Черчилль VІІІ» – «Черчилль VІІ», але з 95-мм гаубицей;

10. «Черчилль ІХ» – танк моделей ІІІ й ІV, модернізований до рівня «Черчилль VІІ», але з 6-фунтовою гарматою;

11. «Черчилль ІХ LT» – «Черчилль ІХ», але з баштою (LT – Light Tower – легка башта) від «Черчилль ІІІ»;

12. «Черчилль Х» – «Черчилль VІ», модернізований до рівня «Черчилль VІІ»;

13. «Черчилль Х LT» – «Черчилль Х» з баштою від «Черчилль VІ»;

14. «Черчилль ХІ» – «Черчилль V», модернізований до рівня «Черчилль VІІІ»;

15. «Черчилль ХІ LT» – «Черчилль ХІ» з баштою від «Черчилль V» [1, Ф.5, Оп.7, Д.4].

Окрім того, існувала модернізація комбінованого різновиду озброєння у вигляді вогнеметного танку «Черчилль – крокодил», оснащеного, замість стандартної артсистеми, 23-мм вогнеметом «Сатан» з подачею вогнезапалювальної суміші з причепа цистерни позаду бойової машин.

До грудня 1945 р., коли Мк ІV було знято з виробництва, виготовили 5640 танків даної моделі [2, 207].

Вперше «черчиллі» пішли у бій 19 серпня 1942 р. [3, 146]. У той день союзники заподіяли диверсійну вилазку з метою захопити французький порт Д’єпп. У операції повинні були застосовувати 28 машин «Черчилль» трьох перших модифікацій зі складу 14-го канадського армійського танкового полку [4, 209]. Для них приготували роль підтримки морської піхоти. Але 22 танка потонули разом з десантними суднами або були знищені німецькою артилерією під час висадки (на підході до Д’єпу німці відкрили диверсантів –АК), а у бою брали участь лише шість машин [2, 150].Усі вони були спалені нацистами під час бою у смузі прибою, а десантники здалися німцям у полон. Декілька «черчиллей» потрапили до битви під Ель-Аламейн у Північній Африці, причому один з них був підбитий артилеристами фельдмаршала Роммеля з 88-мм зенітної гармати Kwk 43 [3, 189]. Після успішного завершення операції «Торч» («Torch» – «Смолоскип»: операція з висадки англо-американських союзних військ у Північній Африці влітку 1942 р. – АК) танки «Черчилль» у великій кількості починають прибувати до Чорного Континенту через порти Алжиру. У лютому-травні 1943 р. вони брали активну участь у боях за Туніс [4, 211]. Після відкриття Другого фронту 6 червня 1944 р. у зіткненнях з німцями брали участь «Черчилль VІІ» та «Черчилль VІІІ», які знаходилися на озброєнні 43-ї армійської танкової бригади та 6-ї гвардійської армійської танкової бригади [1, Ф.5, Оп.7, Д.4]. Слід зазначити той важливий факт, що на озброєнні британської королівської армії інших піхотних танків у той час вже не було (важкі машини «матильда» та легкі «валентайн», що вціліли, були відведені до типових учбових підрозділів: замість них основну, першу смугу бойових порядків зайняли середні танки «Кромвелл», «Сентор», «Комета» і «Челленджер»). У складі 147-го Гемпширського полку Королівського танкового корпусу важкі піхотні машини «Черчилль» застосовувалися у березні 1945 р. під час штурму смуги Зигфріда [2, 207]. Найбільш потужно захищений англійський танк Другої світової війни, «Черчилль», використовувався на усіх фронтах – у Африці та Італії, під Сталінградом, Курськом та Києвом, у Франції та Німеччині. За ленд-лізом до Радянського Союзу було відправлено північними конвоями PQ через Атлантику 301(за іншими даними – 344) «Черчилль» модифікацій ІІІ та IV [1, Ф.5, Оп.7, Д.4], [4, 282]. СРСР виявилася єдиною державою, куди англійці експортували машини даного типу. Транспортовано було до Мурманську та Архангельську («черчиллі» потрапляли до нашої країни виключно полярними караванами – АК) 253 машини, а решта легли на дно морів [2, 214]. Перші 10 PQ-17 у найбільш важкий період боїв на радянсько-німецькому фронті – німці після успіху під Харковом рвалися до Сталінграду. Через те, що машина цілком підходила під класифікацію важкого танку, вона поряд з радянським КВ («Клімент Ворошилов» – АК) потрапляла до складу окремих гвардійський танкових полків прориву. У кожному подібному з’єднанні нараховувалася 21 машина [1, Ф.5, Оп.7, Д.4].

Вперше на Східному фронті «черчиллі» пішли у бій під Сталінградом. У Курській битві у складі 5-ї гвардійської танкової армії генерал-лейтенанта П.А. Ротмістрова знаходилися 15-й та 36-й гвардійські танкові полки прориву, які брали участь у знаменитій зустрічній танковій битві під Прохорівкою [2, 199]. Причому, до м. Орел під час звільнення цього населеного пункта 5 серпня 1943 р. увірвалися (хоча подібний епітет неможливо застосовувати до даних малошвидкісних агрегатів – АК) саме «черчиллі» 34-го окремого гвардійського танкового полку прориву зі складу Степового фронту [3, 208]. Англійські «товстошкірі звері», як жартівливо іменували цей танк самі британці, визволяли Київ у листопаді 1943 р. та Виборг у липні 1944 р. Останнім випадком застосування танка на радянсько-німецькому фронті виявилася його участь у Прибалтійській наступальській операції, у штурмі Таллинна та у десанті на острови Моонзундзького архіпелагу у Балтійському морі. У цих боях брав участь 82-й окремий гвардійський танковий полк прориву [3, 104].

Як і в усіх англійських танків, у «черчилля» була, окрім іншого, слабкою щодо російського бездоріжжя ходова частина. Поряд з тим, легкість та надійність кермування «черчилля» оцінювалося високо червоноармійськими механіками-водіями.

Після завершення війни у Європі Мк. IV залишалися на озброєнні англійської армії до кінця 1940-х р.р. У 1949 р. кілька машин переобладнали у спеціальні спеціалізовані саперні танки «Черчилль AVRE», які залишалися у лавах королівських збройних сил до 1965 р. [4, 218]. Цікавий факт: у січні того року на 91 році життя померла людина, іменем якої на чверть століття раніше була названа ця бойова машина – Уінстон Спенсер Черчилль. Вогнеметна модифікація важкого піхотного танку Мк. IV «Черчилль-крокодил» застосовувалася у Корейській війні 1950-1953 р.р. проти військ комуністичної армії Кім Ір Сена.

Підводячи підсумок вищевказаному, слід зробити наступний висновок. Важкий британський танк супроводження піхоти Мк. IV (А22) «Черчилль», побудований з метою нанесення таранних ударів по укріпленнях противника, відобразив тенденцію кризи конструкторсько-технічної думки інженерів-танкобудівельників періоду Другої світової війни, які займалися проблемою створення універсальної бойової гусеничної машини. Остання повинна бути долати глибокоешелоновану, потужно оснащену систему оборони ворога (зокрема, «смугу Зігфріда» у Західній Німеччині), а також, не втрачаючи своїх властивостей мобільного броне щита для своєї піхоти, мати можливості знищувати ворожі танки. Але два ці складні завдання, синтезовані у одне ціле, повинні бути, за логікою речей, викликати до життя схему принципово нової бойової системи. З урахуванням здобутків та недоліків пізньої моделі піхотного танку «Черчилль» британці створили у 1950-х р.р. перший основний танк «Центуріон». Ще за часів 1944-1945 р.р. подібну спробу заподіяли німці у схемі важкого танку Pz.kpfw VI Ausf.B «Кьоніг Тигер» («Короліський Тигр»), американці у моделі важкої машини М.26 «Генерал Першинг» та радянські конструктори у революційній важкій машині «Іосиф Сталін-3» (ІС-3). У наш час основні танки є головною ударною силою сухопутних військ, поєдну.чи у своєму класі універсальні можливості бронетанкових військ.

Додатки

1. Российский государственный военно-исторический архив (м. Моска, РФ). Ф.5, Оп.7, Д.4

2. Шмелев А.П. Танки в бою. М., 1987.

3. Mellenthin F. The tank. London, 1971.

4. A tank and a war. London, 1981.

5. Barnet J. A tank and a war. London, 1981.