„Історія”. 2. Загальна історія.

Анісімов Костянтин Вікторович – кандидат історичних наук, доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Кременчуцького інституту Дніпропетровського університету економіки та права (м. Кременчук)

Педагогічно-освітні та військово-фахові аспекти підготовки командних кадрів бронетанкових військ Червоної армії срср 30-40-х р.р. хх ст.

На початок Великої Вітчизняної війни 1941 р. у РСЧА склалася доволі струнка система підготовки кадрів для автобронетанкових військ, яка формувалася протягом другої половини 30-х початку 40-х р.р. ХХ ст. Головними ланками у цій структурі були військові училища, курси вдосконалення командного складу та Військова академія механізації та моторизації Червоної Армії.

Вище названа проблема є актуальною як з точки зору теоретико-сцентифічного підходу через те, що дана тематика не знайшла ще достатнього об’єктивного висвітлення у вітчизняній історіографії, так із боку практичної актуальності. Останнє обумовлюється корисністю досвіду формування офіцерського корпусу бронесил Робітничо-селянської Червоної армії досліджуваного періоду щодо використання його сучасними реформаторами збройних сил незалежної України. Виходячи з актуальності означеної тематики, автор ставить у даній статті наступне завдання – комплексно проаналізувати якісні аспекти педагогічного процесу підготовки якісних командних та головуючих (військові інженери та фахівці допоміжних служб – інтенданти, військлікарі, топографи бронетанкових військ, тощо – АК) кадрів для танкових з’єднань РСЧА, спираючись на три христоматийні положення – освітню, навчальну та виховну тези процесу освіти. При цьому робиться акцент на військово-фахових мамонтах якісної підготовки командирів-танкистів. Мета роботи – розкриття теми «Педагогічно-освітні та військово-фахові аспекти підготовки командних кадрів бронетанкових військ Червоної Армії СРСР 30-40-хх р.р. ХХ ст.».

Військові училища БТВ РСЧА готували командирів та технічний склад середньої ланки: командирів танкових, автомобільних та мотоциклетних взводів, помічників командирів автомобільних та мотоциклетних рот (артилерійських батарей) з технічної частини. Починаючи з середини 30-х р.р. сітку військово-технічних вузів систематично розширяли кількісно й вдосконалювали якісно, у залежності від реальних потреб часу. На 1941 рік Головному Авто-Бронетанковому Управлінню (ГАБТУ) Робітничо-селянскої Червоної Армії підпорядкувалися 8 військових училищ: Орловське ім. М.В. Фрудзе, 1-е та 2-е Саратовські, 1-е Ул’янівське танкові училища, Київське танко-технічне училище, Пушкінське автотехнічне, Горківське автомотоциклетне, Полтавське тракторне [1, Ф.4, Оп.7, Д.3].

Пвсля прийняття у лютому 1941 року нового мобілізаційного плану (МП-41) та рішення про розгортання 30 механізованих корпусів потреби у офіцерських кадрах для танкових військ збільшилися у десятки разів. Тому у лютому-квітні 1941 р. додатково були сформовані ще 7 військових училищ ГАБТУ: Казанське, Сизранське, Чкалівське, 2-е Ул’янівське, 3-е Саратовське танкові, Орджоникидзеградське автомотоциклетне та Камишинське тракторне військові училища [2, 171].

Таким чином, на червень 1941 р. підготовка середнього командного складу для автобронетанкових військ Червоної Армії впроваджувалися у 16 військових училищах [3, 192]. Вони підпорядковувалися управління бойової підготовки автобронетанкових військ з дворічним терміном навчання. Загалом, як на нашу думку, дана система цілком відповідала загальноприйнятим світовим стандартам навчання та виховання кваліфікованих польових та штабних командирів для штатів технічних родів військ.

З початком Великої Вітчизняної війни усі радянські військові училища перейшли на шестимісячний термін навчання для командного складу та восьмимісячний – для військових техніків. Критична ситуація, яка склалася, у зв’язку з величезними втратами особового складу влітку-восени 1941 р., змусила Народний Комісаріат Оборони (НКО) розширити сітку нових військових училищ та збільшувати кількість курсантів. Вже 12 серпня 1941 р. у містах, де знаходилися величезні танкобудівельні та автомобілебудівельні заводи, були створені три танкових (Челябинське, Сталінградське, 2-е Харківське) та одне автомотоциклетне (2-е Горківське) військові училища [2, 177].

Після прийняття Ставкою Верховного Головнокомандуючого на початку 1942 р. програми реорганізації автобронетанкових військ усі училища були пореформовані: їх перевели на штат воєнного часу (до 4 тисяч чоловік у училищі) [1, Ф.4, Оп.7, Д.3]. Нові навчальні програми передбачали підготовку курсантів лише за військовими дисциплінами: до цього моменту значної уваги приділялося загальноосвітній системі проведення навчально-виховного процесу серед майбутніх командирів Червоної Армії. Усе це не могло, як ми вважаємо, не відбитися на зниженні загально інтелектуального та естетичного рівно офіцерського корпусу радянських військ.

Від тепер особливої уваги під час навчання приділялося трьом наступним різновидам підготовки: тактичній, вогневій, технічній.

Усі училища Авто-бронетанкового Управління Червоної Армії почали готувати командний склад лише на якусь одну марку машин, а не на декілька, як це було раніше. Останнє явище суттєво звужувало практичні фахові здібності та можливості випускників навчальних закладів, але висувало здатність постачати до лав діючої армії військових професіоналів вузької, але глибоко апробованої спеціалізації.

За штатом воєнного стану кожне училище почало складатися з 4 батальйонів: три батальйони готували лейтенантів-командирів танкових взводів, четвертий батальйон навчав лейтенантів-військових техніків.

Учбовий батальйон нараховував три курсантські роти. Кожна учбова рота складалася з 100-120 курсантів. Таким чином, учбовий батальйон нараховував, за штатом, від 300 до 360 слухачів [1, Ф.4, Оп.7, Д.3].

При кожному училищі була сформована рота резерву офіцерського складу (накопичувальний підрозділ). Тут офіцери повинні були концентруватися після випуску у очікуванні призначення до маршевих формувань чи штабних закладів.

Таким чином, заподіяні командуванням заходи вплинули не лише на процес кількісного зростання маси готових до служб командирів, але й заподіяли конкретних змін у якісному стані педагогічно-освітніх та фахових аспектів підготовки офіцерського корпусу РСЧА вказаного періоду.

Якщо до війни до училища набирали добровольців з військовослужбовців та цивільної молоді, то після мобілізації комплектування військових вищих навчальних закладів почало впроваджуватися з числа осіб, набраних до лав армії за рахунок частин діючого складу за рознарядкою Головного управління формування. Саме тому у училищах опинилося чимало осіб, які не відповідали вимогам, що їх висували до середнього командного складу.

Потреба у кандидатах збільшувалася, отримання з запасних підрозділів та маршевих частин повноцінного поповнення було укладене через брак живої сили. Втрати танкістів на фронті перевищували кількість командирів, що їх підготовляли у училищах. Тому 17 жовтня 1942 р. НКО видав наказ про порядок комплектування танкових училищ, у якому передбачалося розпочати з 1 листопада 1942 р. комплектування даних закладів рядовим та молодшим начальницьким складом підрозділів діючої армії. До курсантських рот зараховувалися ті червоноармійці та сержанти, що продемонстрували під час боїв хоробрість, мужність, відвагу та тих, які мали загальноосвітній рівень не менш ніж 7 класів середньої школи. Виключення припускалися для молодшого комскладу, нагородженого за бойові здобутки орденами та медалями. Вік курсантів був встановлений від 18 до 35 років [3, 67].

Але курсантам, що прибували з діючої армії, у більшості випадків не вистачало загальноосвітньої підготовки. Внаслідок вищевказаного у травні 1943 р. строк підготовки та навчання курсантів у усіх військових училищах, які готували офіцерів для танкових військ, був встановлений у 1 рік [2, 207]. У перші 8 місяців йшла підготовка командира танку та командира танкового взводу, решта 4 місяці йшло вдосконалення знань [3, 195]. Потрібна періодичність дозволяла, у разі необхідності, здійснювали достроковий випуск офіцерів по закінченню 8 місяців навчання [3, 198].

Подібна система підготовки командирів середньої ланки для бронетанкових вузів РСЧА базувалися на виключно високому рівні ідеологічної підготовки курсантських підрозділів військових училищ, ґрунтувалися на найсучасніших для того часу педагогічних фахових методиках навчально-виховного процесу. Вона дала певні позитивні підсумки у стані насичення бронетанкових військ Червоної Армії кваліфікованими офіцерськими кадрами середнього ешелону, а також дозволяла виділити з числа командирського корпусу найбільш здібних військовоначальників задля надання останнім посад вищого командного складу.

Серед талановитих командирів середнього щабелю бронетанкових військ РСЧА періоду Другої світової війни слід назвати декілька прізвищ. Наприклад, це гвардії капітан Костянтин Самохін, який успішно керуючи танковим батальйоном зі складу 16-ї гвардійської механізованої бригади, до моменту своєї загибелі у 1942 р. командував екіпажем важкого танку марки КВ-1. «Клімент Ворошилов» капітана Самохіна знищив зі своєї 152-мм гармати близько 70 німецьких танків, 13 бронетранспортерів, 82 гармати, 117 автомашин [2, 125].

Ротою машин КВ-1 командував також старший лейтенант Зиновій Колобанов з 1-ї танкової дивізії. До загибелі у листопаді 1941 р. екіпаж його танку завдяки кваліфікованим та рішучим діям командира встиг спалити 22 німецьких «панцери» та розчавив у одному бою (19 серпня 1941 р.) гусеницями свого танку двогарматний артилерійський взвод нацистів [1, Ф.4, Оп.7, Д.3].

Випускник 1-го Харківського танкового училища, командир взводу «тридцятьчетвірок» зі складу 4-ї танкової бригади лейтенант Дмитро Лавриненко, який загинув у грудні 1941 р. під час битви за Москву, проявивши героїзм та високу підготовку як польовий командир, став автором перемог свого екіпажу над 52 ворожими танками та самохідними артилерійськими установками [3, 117]. Вихованці 2-го Харківського танкового училища, лейтенанти Володимир Максаков – командир взводу середніх танків Т-34-76 зі складу 45-ї гвардійської танкової бригади та Семен Коновалов – командир взводу важких танків КВ-1 з 15-ї танкової бригади, знищили, вміло командуючи своїми бійцями – членами їхніх екіпажів, відповідно, 18 та 16 німецьких танків: окрім того, лейтенант Коновалов лише за один бій 13 липня 1943 року підбив 2 нацистських панцерники та спалив 8 вантажівок з піхотою нацистів [1, Ф.4, Оп.7, Д.3]. Серед інших найбільш відомих польових командирів бронетанкових військ Червоної Армії, що пройшли навчання у військових училищах вказаного періоду, слід назвати лейтенанта Павла Хорошилова (командир взводу КВ-1, 12-й танковий полк – 16 перемог його екіпажу над ворожими танками та САУ, не рахуючи іншої знищеної німецької техніки), лейтенанта Гузд Павла (командир взводу КВ-1 з 89-го окремого танкового батальйону), танк якого у одному боєзіткненні спалив 10 німецьких «панцеркампервагенів» та розчавив чотирьогарматну артбатарею «вермахту». Капітан Олексій Босов, командуючи важким танковим батальйоном машин «Клімент Ворошилов» №1, під час глибокого рейду по тилах ворога знищив на аеродромі цілий авіаполк («ягдешкодер») «люфтваффе» 18 серпня 1941 р., причому його машина протаранила бомбардувальник «Юнкерс-88», розчавила дві гармати зі складу охорони авіабази, а після цього, у наступних боях з нацистами, спалила 8 німецьких танків [3, 165]. Командир взводу Т-34 з штатів 45-ї гвардійської танкової бригади Юрій Соколов, грамотно керуючи діями свого середнього танку, знищив 10 німецьких бойових гусеничних машин, у тому числі 9 самоходок «мардер» («куниця»), 2 гармати РАК-43, 2 кулементних дзоти, 8 БТР «зондеркрафтфарцього - 234», 15 вантажних машин «опель-блітц», а бригади Володимир Хазов отримав 10 перемог над німецькими танками [1, Ф.4, Оп.7, Д.3].

Деякі випускники радянських бронетанкових військових училищ за часів Другої світової війни досягали вершин кар’єрного зросту, очоливши величезні армійські та гвардійські з’єднання механізованого характеру. Серед визнаних танкових полководців РСЧА цієї епохи слід, насамперед, назвати єдиного серед тодішніх радянських танкових генералів кандидата наук П.А. Ротмістрова – генерал-лейтенанта БТВ, командира 5-ї гвардійської танкової армії, командира 6-ї гвардійської танкової армії генерал-лейтенанта БТВ А.Г. Кравченка, командира 3-ї гвардійської танкової армії генерал-полковника БТВ П.С. Рибалка, командуючого 4-ї гвардійської танкової армії генерал-лейтенанта Д.Д. Лелюшенка, командира 1-ї гвардійської танкової армії генерал-полковника БТВ М.Е. Катукова, командуючого 2-ї гвардійської танкової армії генерал-лейтенанта А.І. Радзиєвського, командира 4-ї танкової армії генерал-полковника БТВ В.М. Баданова, командуючого 1-ї танкової армії генерал-майора артилерії К.С. Москаленка та ін. видатних офіцерів – випускників військових училищ бронетанкових військ РСЧА.

Підводячи підсумок вищевказаному, слід зробити наступний висновок. Радянська система підготовки командних кадрів середньої ланки для бронетанкових військ Робітничо-селянської Червоної Армії у 1930-1940-х р.р. знаходилася у діалектичному пошуку найбільш сучасних та передових методик педагогічно-освітнього та військово-фахового характеру, що дозволило збройним силам СРСР вдосконалити систему підготовки офіцерського корпусу та висунути з його лав плеяду талановитих полководців-переможців над нацизмом у Великій Вітчизняній війні.

Додатки

1. Российский государственный военно-исторический архив (г. Москва, РФ), Ф.4, Оп.3, Д.7.

2. Шмелев А.П. Танки в бою М., 1987 г.

3. Барятинский В.С. Танки СПб., 2001.