Традиція малого водосвяття у щедро-вечірній обрядовості Західного Поділля

історія (4 – етнографія)

Смоляк Павло

Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут ім. Тараса Шевченка (старший викладач)

Традиція малого водосвяття у щедро-вечірній обрядовості Західного Поділля

У Західному Поділлі як і по всій Україні перед другим Святим вечором (Голодною кутею) відбувалося мале водосвяття. Воно, як правило, проходило між 10 та 12 годинами. Місцеві старожили вважають, що вода, освячена перед другим Святим вечором ще святіша, ніж богоявленська, і вона не псується, скільки б часу вона не стояла в посудині.

У церкву за свяченою водою в Західному Поділлі йшов хтось один або всі члени сім’ї. Після посвячення її набирають у спеціальну посудину (карафку), трішки випивають і приносять додому. Господар або старший син (коли нема господаря) набирає цієї води в миску, накриває калачем і йде посвячувати все господарство: кропить хату, погріб, стайню, хлів, при цьому примовляючи: «В Йордані хреститися Тобі, Господи». В самому кінці кроплення він ламає на куски калач, яким була накрита миска з водою, і дає по кусочку худобі. У давніший період, коли господар приходив до хати, то присмалював свічкою дітям трішки волосся, «щоби не боялися вовка».

Після закінчення малого водосвяття місцеві жителі старалися чим скоріше зачерпнути свяченої води, віруючи в те, що ця вода діє сильніше, ніж зачерпнута пізніше.

Після малого водосвяття західно-подільські дівчата старалися чим скоріше прийти додому. Адже, вірували, що котра дівчина в цей час скоріше повернеться додому, то та скоріше вийде заміж і яка першою принесе додому свячену воду, та матиме щасливу долю[1].

Після повернення із малого водосвяття місцеві дівчата клали в цю воду калину чи коралі, вмивалися нею, «щоби лице завжди було рум’яне».

У давніший період в досліджуваному регіоні існували вірування про те, що хто після малого водосвяття першим набере води і дасть худобі, то у нього вона буде добре отелюватися.

У деяких місцевостях Західного Поділля, зокрема в північних районах була дещо відмінною традиція кроплення після малого водосвяття господарських споруд ніж у центральних та південних. Адже, вона стосувалася того, що коли батько виходив зі свяченою водою з хати, то за ним молодший син брав у руки три пироги та йшов вслід за батьком. Перший пиріг він кусав у сінях, другий – в коморі, а третій – надворі. В деяких місцевостях після кожного разу, коли малювала дівчинка хрест, то хлопчик відкушував частинку пирога і з’їдав, а в інших – хлопчик лише носив пиріг, а після приходу до хати вся родина сідала за стіл і з’їдала пиріг, примовляючи: «Дай, Боже, всього доброго нам і дітям нашим». Цей ритуал, як зазначають місцеві старожили, також був пов’язаний із проганянням зими.

У деяких місцевостях Західного Поділля, зокрема в південних його районах при обході-кропленні господарства господар примовляв: «Свята вода вас омиває, окроплює на добре здоров’я, на збільшення стайні, обори, кошари, хліва». А жінка в цей час примовляла: «Усе зле, лихе, нечисте вийди звідси». А коли господар кропив хату, то виконував наступне примовляння: «Омийся водою, окропися, охрестися на здоров’я людям та на хвалу Богові». Коли кропив бджільник, то примовляв: «Бджілки, ви мухи божі, кроплю вас, хрещу вас на рої, на віск, на мед», а жінка в цей час доказувала: «Щоб в обійсті сідали, мед збирали й добре зимували»[2].

Опісля паляницю, якою накривалася миска із свяченою водою, ділили на дрібні кусочки і давали кожній тварині, яка була на господарстві. При обході господар малював крейдою хрести на воротах, дверях, одвірках, приговорюючи заклинання: «Їж святу їжу, будь здорова як весна, що йде до нас, плодюча як земля, най ніяка сила тебе не чіпляється»[3]. Аналогічна церемонія-ритуал відбувалася і в бджолиному стебнику. Господар, вступаючи за перші двері, здіймав шапку, залишав її на порозі і виголошував привітання бджолам: «Божі істоти, роботяги цілоденні, здоровимо вас усіх зі святами: зиму виганяємо, лихі сили в голоді залишаємо, вас святою водою та сонячною крейдою від усього злого обороняємо, красну весну вам провіщаємо. Летіть у небо, несіть віск божий, а від землі беріть меду подостатку»[4]. Треба зауважити, що під час обходу-кроплення, всі члени родини йшли у святковому вбранні та в чистій білизні.

Після розмови з бджолами господар виймав з-за пазухи віск і таким чином «розмовляв» із ним, а потім, повернувшись до хати, сукав після Святої вечері свічки на «Трійцю». (В деяких селах Західного Поділля свічки на «Трійцю» робилися після Спаса[5].) Коли все було скроплене на подвір’ї, він йшов до хати і ще раз все скроплював. Опісля цього господар обкурював ладаном хату, а потім брав кутю, ставав на сінешній поріг і примовляв: «Лихі сили землі, води й повітря, не дамо вам святої вечері. Будьте голодні, холодні, неприкаяні. Згиньте з голоду й з холоду. Йдіть туди, куди курячий голос не заходить, сонце не світить, нога людська не ступає»[6]. Це примовляння він виголошував тричі, закінчуючи наступним: «Ви підете від нас назавжди».

Отже, мале водосвяття у Західному Поділлі зберігає переважно дохристиянські (язичницькі) культи, що пов’язані із ритуалами стародавнього освячення води. Воно, за стародавніми звичаями, відбувається біля вогню, що є земною іпостассю денного та нічного світил. Власне це освячення підносить воду до надзвичайного культу і разом з тим надає їй особливої святості. Мале водосвяття є свого роду прелюдією до великого водосвяття і готує його апофеоз.

Смоляк Павло Олегович, старший викладач кафедри суспільних дисциплін Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту ім. Тараса Шевченка.

Домашня адреса: проспект Злуки, 27, кв. 94.

м. Тернопіль

46010

д.т. 8(0352) 26 30 47

[1] Скуратівський В.Т. Дідух. Свята українського народу. – С.34.

[2] Записав Смоляк О.С. від Саламахи М.М., 1917 р.н., без освіти, домогосподарки з с.Кривче Борщівського району Тернопільської області.

[5] Із спогадів Соломахи М.М., 1917 р.н., без освіти, домогосподарки, записаних О.Смоляком в с.Кривче Борщівського району Тернопільської області07.11.1992 р. Із архіву О.С.Смоляка (архів не упорядкований).