„Російське Біблійне товариство” : історія виникнення та діяльності (1812-1826 рр.)

К. іст. н. Хитровська Ю.В.

НТУУ «КПІ»

На початку XIX ст. в Російській імперії, а отже і в Україні, значно пожвавилося суспільно-політичне життя, кульмінацією якого став декабристський рух. Помітну роль в ідеологічному житті країни в цей період відігравало масонство, що з’явилося на українських землях ще у середині XVIII ст. Серед учасників масонських лож було багато прогресивних людей того часу, реалізація планів яких неминуче знищила б Росію як імперію. Спочатку урядові кола намагалися спрямувати масонський рух у безпечне русло ліберальних реформ, але коли масонська організація пройнялася ідеями, спрямованими проти самодержавного режиму і кріпосного права, її заборонили (1822, 1826 рр.).

На початку XIX ст. у Російській імперії запрацювали, окрім таємних масонських лож, так звані легальні масонські організації „Філадельфійська церква” та „Біблійне товариство”. „Біблійне товариство”, з 1814 року - „Російське Біблійне товариство”, було засноване, за англійськими зразками, 1812 року у Петербурзі (до 1821 року воно здійснило 129 видань повного тексту Біблії та окремих її частин на 29 мовах)[1]. У Росії відкрилося 289 відділів цього товариства, очолюваних масонами.[2] У його роботі брало участь і правобережне духовенство, як православне, так і католицьке та уніатське. Якщо „Британське Біблійне товариство” головні завдання своєї діяльності вбачало у виданні та розповсюдженні Біблії, без будь-яких богословських пояснень і приміток, й усуненні догматичних відмінностей поміж різними віросповіданнями, адже найважливішим принципом функціонування товариства було утвердження в суспільстві ідеї найширшої віротерпимості, то „Російське Біблійне товариство” найголовнішим завданням вважало розповсюдження Святого Письма серед народів, які проживали у Російській імперії, шляхом видання різними мовами книг Старого та Нового Заповітів.[3]

На початку діяльності товариства членами його головного комітету були майже виключно світські особи. Так, президентом товариства обрали міністра духовних справ та народної освіти князя О.Голіцина, віце-президентами – графів В.Кочубея і Розумовського, обер-гофмейстером – Р. Кошелєва, секретарями – директора департаменту духовних справ масона О. Тургенєва і директора департаменту народної освіти В.Попова[4], який, імовірніше, був членом секти хлистів.[5] Пізніше до складу директорів „Російського Біблійного товариства” увійшов відомий масон і містик О.Лабзін, видавець „Сіонського вісника”, який виходив у Росії із 1817 року.[6]

Лише 1814 року із духовенства різних християнських конфесій було обрано 9 нових віце-президентів товариства. Серед них були православні ієрархи - Амвросій (Подобєдов), митрополит Новгородський, Михайло (Десницький), архієпископ Чернігівський, Серафим (Глаголевський), архієпископ Тверський, пізніше – митрополит Московський, а потім – Петербурзький, католицький митрополит Станіслав Богуш-Сестринцевич, уніатський митрополит Йосафат Булгак, архієпископ російських вірмен Іоаннес та інші. У списку директорів головного комітету товариства також з’явилися представники духовного чину : православного – архімандрит Філарет (Дроздов), ректор Санкт-Петербурзької Духовної академії, протоієрей Музовський та інших віросповідань – католицького, вірменського, лютеранського, греко-католицького.[7]

Незважаючи на те, що членами „Російського Біблійного товариства” були представники духовенства різних конфесій, все ж очолювали його російські високопосадовці, що належали до масонської організації, а значить, „вільні каменярі” могли безпосередньо впливати на діяльність цього товариства. Вони сприяли його розквіту, як офіційними, так і неофіційними засобами, адже їх виступи із закликами допомоги товариству сприймалися підлеглими як настанови начальства, а їх листи вважалися офіційними циркулярами, обов’язковими для виконання. Завдяки такому заступництву, всього через кілька років після створення товариства його відділення з’явилися у багатьох губернських та повітових містах.

1815 року, за поданням О. Голіцина, імператор Олександр I видав розпорядження Синоду про необхідність перекладу Святого Письма на російську мову, в якому наголошував : „потрібно дати можливість росіянам читати слово Боже на своїй рідній, російській мові...” Варто зауважити, що справа перекладу Біблії на російську мову, як і на мови народів, які проживали у Російській імперії тісно пов’язана із діяльністю „Російського Біблійного товариства”. Імператорське розпорядження втілили у життя вчені-богослови Санкт-Петербурзької Духовної академії під керівництвом її ректора архімандрита Філарета (Дроздова). 1818 року російською мовою було надруковано Четвероєвангеліє, 1820 - у російському перекладі вийшло повне видання Нового Заповіту, 1822 – здійснений переклад Псалтирі. Для прискорення процесу перекладу на російську мову всіх біблійних книг, ця робота була поділена між вченими-богословами Московської, Петербурзької та Київської Духовних академій. Керівником цієї місії став архімандрит Філарет. Перекладачі взяли за основу єврейські тексти, але користувалися також грецьким, французьким та німецьким перекладом Біблії. 1825 року було надруковано 8 біблійних книг : П’ятикнижжя, Ісуса Навина, Судій та Руфі, які увійшли до першого тому Біблії.[8] Також за період з 1814 року по 1823 рік Новий Заповіт був перекладений на перську, татарську, чуваську, мордовську, калмицьку та інші мови народів Російської імперії.[9]

Більшість сучасників позитивно оцінювали діяльність „Російського Біблійного товариства” у справі перекладу Біблії на різні мови, хоча були й ті, які нещадно її критикували. Так, наприклад О. Шишков, який став міністром народної освіти після звільнення із цієї посади князя О. Голіцина, писав : „ Біблійне товариство поспішно і невміло переклало Новий Заповіт... І це не дивно, адже його переклад, здійснюваний колись мужами святими і одухотвореними Кирилом і Мефодієм, у наш час доручений кільком студентам академії, які повинні зробити цю справу якомога швидше... Більшість членів Біблійного товариства сміялися, читаючи мордовські та чуваські Євангелії. Чи не простіше було б навчити цих дикунів слов’янській грамоті, якби Біблійне товариство не мало інших брудних намірів ?...”[10]

Високі християнські цілі „Російського Біблійного товариства” швидко були знівельовані фанатичним захопленням його керівництва містикою та пієтизмом. Православне духовенство, яке, в переважній більшості, позитивно поставилося до ідеї створення товариства і навіть сприяло його функціонуванню, розчарувалося в ньому й розпочало нищівну критику його діяльності. Варто зауважити, що неприйняття „Російського Біблійного товариства” православним кліром пояснюється більш ніж скромним становищем у ньому представників православної церкви (православні ієрархи нарікали на зрівняння православної церкви з іншими, навіть нехристиянськими, віросповіданнями, що фактично знижувало її статус „панівної” у державі), а також постаттю самого князя О.Голіцина, що став найголовнішим джерелом невдоволення і роздратування серед православних священнослужителів через його захоплення містицизмом. Як писав у своїх спогадах О. Шишков: „Хіба не смішно споглядати в Біблійних товариствах наших митрополитів і архієреїв, які засідають, всупереч апостольським настановам, разом із лютеранами, католиками і квакерами? Вони, із сивими головами в своїх рясах і клобуках, сидять із мирянами всіх націй, і людина у фраку проповідує їм Слово Боже. Де ж пристойність? Де ж церква? ”[11]

Не лише православне духовенство розчарувалося у діяльності „Російського Біблійного товариства”, сам імператор Олександр I почав прохолодніше до нього ставитися. За його вказівкою, 1824 року товариство очолив митрополит Серафим, який замінив О. Голіцина. Саме Серафим звертався до імператора із проханням ліквідувати „Російське Біблійне товариство”. Він писав Олександру I: „у прихованих намірах і діях товариства міститься порушення священних обов’язків церкви: покірності та вірності імператору...”[12] Хоча прохання митрополита не було реалізоване, все ж по всій країні почали закриватися відділення цього товариства. Коли новим російським імператором став Микола I, про бажаність ліквідації товариства висловився і Київський митрополит Євгеній (Болховітінов). Микола I, у питанні функціонування масонських організацій у державі, як легальних, так і нелегальних, діяв рішучіше і послідовніше, ніж його попередник. Отож, імператорським указом від 12 квітня 1826 року „Російське Біблійне товариство” було закрито.[13] З цього часу почалося гоніння на все, що було пов’язано із його діяльністю: призупинено переклад і розповсюдження вже перекладених примірників Святого Письма, наказано вилучати із бібліотек і критично розбирати зміст будь-яких книг релігійно-морального змісту, виданих без духовної цензури. Для реалізації цієї мети при Петербурзькій Духовній академії створили тимчасовий комітет, який складався із 12 священнослужителів на чолі із ректором цього навчального закладу. Майно „Російського Біблійного товариства”, яке оцінювалося майже у 2 млн. карбованців, було передано у розпорядження Синоду.[14]

Так закінчилася історія існування „Російського Біблійного товариства”. Його діяльність неоднозначна. Якщо на початку свого функціонування воно мало намір реформувати православ’я, багато зробило для публікації національними мовами Святого Письма та його розповсюдження, то пізніше, під впливом вищого керівництва товариства, більшість якого належала до масонської організації, спрямувало свою діяльність на розповсюдження містичних творів і хотіло замінити православ’я сурогатом, що поєднував у собі містику та космополітизм.