История
1. Отечественная история
Москалюк М. М.
Тернопільський
національний педагогічний університет
ім. Володимира
Гнатюка
Загальна характеристика промислового розвитку України в другій половині XIX – на початку XX ст.
Для царської Росії, включаючи і Україну, важливою рисою історичного
розвитку був запізнілий вступ на шлях капіталізму.
Незважаючи на досить швидкі темпи розвитку народного господарства у той
час, яких, можливо не знали інші держави, Російська імперія відставала в своєму
суспільно-економічному поступі від передових західноєвропейських країн.
Переплетіння капіталізму і залишків кріпосництва насамперед у вигляді
збереження великого поміщицького землеволодіння, відробіткової системи в
аграрному секторі, а у галузі політичної надбудови – самодержавства як оплоту
класу поміщиків – негативно позначилися на подальшому історичному розвитку
тодішнього суспільства.
Попри все саме цей період став добою посиленого зростання капіталізму знизу
та насадження його зверху. Останнє найбільш наочно проявилося в галузі
створення великої промисловості. Проте насадження капіталізму не було якоюсь
особливістю розвитку Російської імперії. Різниця полягала лише в тому, що на
наших теренах на відміну від західноєвропейських капіталістичних держав цю
функцію виконувало самодержавство – виразник і оплот інтересів
поміщицько-дворянського класу. Це значно затримувало зростання капіталізму ,,знизу”.
Те ж саме відбувалося і в соціально-економічному розвиткові України, але тут
усе значно ускладнювалося політичною неволею та русифікаторськими діями
державного апарату імперії.
Для проведення політики насадження капіталізму, звичайно ж, були об’єктивні умови,
а саме – нагальна потреба в розвитку великої промисловості. Адже саме
промислову відсталість найбільш чітко усвідомило самодержавство, зазнавши
важкої поразки у Кримській війні від індустріально-розвинутих країн Заходу. А
тому після 1861 р. держава стала на шлях форсованого розвитку промисловості,
надаючи її засновникам активну допомогу у вигляді держзамовлень, щедрих
субсидій, великих премій, задовольняючи вимоги протекційного мита пільгових
тарифів тощо.
Отже, разом з об’єктивними факторами, дією економічних законів
капіталістичного суспільства, які покликали до життя велику фабрично-заводську
промисловість, існував і суб’єктивний – протекційна політика уряду. Причому суб’єктивний чинник
в Російські імперії був досить дійовим.
Реформа 1861 р. розчистила грунт для утвердження
промислового капіталізму в Росії і на Україні. Але і після реформи пережитки
кріпосництва ще зберігалися.
Головним результатом та рушієм усіх перемін, що відбувалися у пореформену
добу в народному господарстві, стала велика промисловість і механізований
транспорт, що розвивалися з дивовижною швидкістю. Створена мережа залізниць –
принципово нового засобу сполучення порівняно з традиційними для доби
феодалізму – дала потужний поштовх зростанню промислового капіталізму,
консолідувала економічно розрізнені райони в єдиний економічний простір,
енергійно втягувала в ринковий процес найглухіші і
найвіддаленіші закутки імперії. Залізниці, будучи самі породженням ринкової
епохи, впевнено потягли за собою все народне господарство, значно прискоривши,
зокрема, розвиток цілого ряду галузей важкої промисловості України – металургійної,
машинобудівної, вугільної, харчової.
Останнє десятиріччя XIX ст. займає
особливе місце в історії російського капіталізму. Це був період бурхливого
промислового піднесення, завершення промислового перевороту, який знаменував
перехід від мануфактури до фабрично-заводської системи капіталістичного
виробництва. Одним з важливих факторів, що значною мірою зумовили високі темпи
розвитку промисловості в 90-ті роки XIX ст. було
прискорене будівництво залізниць. Певне значення мали також протекційний
заборонений митний тариф 1891 р., державні замовлення, приплив іноземного
капіталу та ін. В цей період Росія, в тому числі Україна, зробили значний крок
в економічному розвитку.
Значний розвиток промисловості на Україні, в основному у домінуючих її
галузях, робили її важливою складовою частиною російського промислового і
фінансового капіталу.
Швидкий розвиток капіталізму в промисловості України обумовив зростання її
питомої ваги в промисловому виробництві Росії. Згідно з даними за 1884 р. на
Україну припадало 20% загальної кількості промислових підприємств Європейської
Росії і 22,5% вартості виробленої ними продукції, а в 1897 р. – близько 21%
підприємств всієї Росії і понад 15% вартості їх продукції.
Революція 1905 р. похитнула основи панування не лише поміщиків і
самодержавства, а й великої буржуазії. Підприємницька активність капіталістів
ослабла. Зменшилися вкладення в господарство, що призвело до обмеження витрат
на переустаткування і тим більше на нове будівництво. Зросли вимоги щодо
повернення вкладів з приватних акціонерних банків і ощадних кас. За цих умов
неминучим стало зниження промислового виробництва і товарообороту,
що перервало розпочате в 1904 р. пожвавлення економіки.
Таким чином, загальна картина економічного розвитку Росії, включаючи
Україну, в першому десятиріччі XX ст.
характеризується тим, що криза, яка почалась наприкінці 1899 р., змінилася в
1904 р. невеликим піднесенням, зумовленим російсько-японською війною. Проте вже
в кінці того ж року, в зв’язку з руйнівним впливом війни і неврожаїв, які мали
місце в ряді губерній, піднесення змінилося депресією.
Зростання виробництва в 1906-1907 рр. в одних галузях поєднувалося із
застоєм в інших. Проте вже наприкінці 1907 р. торгово-промислова кон’юнктура почала погіршуватись. А в 1908-1909 рр. з’явились ознаки
чергової економічної кризи як у важкій, так і в легкій промисловості. Її
особливістю було те, що їй не передувало загальне піднесення промисловості.
Разом з тим ця криза не відзначалася великою глибиною: скорочення виробництва в
більшості галузей було незначним. Наприкінці 1909 р. намітилося пожвавлення в
промисловості, а вже в 1910 р. почалося промислове піднесення. Воно було
зумовлене рядом врожайних років, розширенням у зв’язку з проведенням
Столипінської аграрної реформи капіталізації села і зростаючим попитом на
сільськогосподарські знаряддя і машини. Приплив вільних капіталів у
промисловість сприяв збільшенню основних капіталів приватних акціонерних
товариств. Промислове піднесення поступово охопило всі галузі індустрії і
набуло загального характеру.
Загалом протягом 1900-1913 рр. Росія, в тому числі й Україна, піднялася на
більш високий щабель індустріального розвитку: промислова продукція в країні
зросла в 2 рази, а кількість робітників в промисловості – в 1,5 рази. Однак для
докорінних змін в економіці країни цього було не досить. Росія, як і раніше,
залишалась аграрною країною. У 1913 р. в Росії в загальному обсягу продукції
промисловості і сільського господарства на частку промисловості припадало 40%.
Стосовно України цей показник був дещо кращим – 48,2%.
Промислове піднесення в Росії 1910-1913 рр. було перерване Першою світовою
війною. Війна внесла певні зміни в структуру і динаміку промислового
виробництва. В ряді галузей, особливо тих, що виконували воєнні замовлення,
зазнала змін номенклатура продукції, виникли нові виробництва, в них помітно
почало зростати виробництво продукції для фронту. В зв’язку з
перебудовою роботи промисловості на воєнний лад значно скоротилося виробництво
машин і обладнання. Зношене устаткування не було чим замінити.
Отже, промислове підприємництво посідало важливе місце у поміщицькій
економіці. Його формування розпочалося ще в дореформений період, але свого
розквіту воно досягло уже після скасування кріпацтва.
Таким чином, все вищесказане переконливо свідчить про велику і значну роль
України в промисловому виробництві Росії.
Москалюк Микола Миколайович – кандидат
історичних наук, викладач кафедри філософії та економічної теорії Тернопільського
національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.
Адреса
46027
м. Тернопіль,
вул. М. Кривоноса, 2
Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка
Кафедра філософії та економічної теорії
Москалюку Миколі
Миколайовичу
Тел. роб. 8 (0352) 43-60-73; дом. 51-31-37; моб. 8 067 6617729