Дешко Людмила

Донецький національний університет

ЩОДО СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ГОСПОДАРЮВАННЯ В СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

Аналіз законодавства в сфері охорони здоров'я та практика його застосування свідчить, що господарська діяльність в цій галузі в Україні фактично склалася. Непрості склад і структура законодавства, що регулює господарювання у сфері охорони здоров'я, практика його застосування свідчать про те, що серед його норм виникають правові колізії, котрі негативно впливають на стабільність відносин, що регулюються правом. Разом з тим, це не єдина, більш того, не найістотніша передумова виникнення правових колізій. В більшій мірі вона полягає в реформуванні всього українського законодавства, що відбувається сьогодні з метою переходу до ринкових відносин; забезпечення зовнішньої відкритості України - гармонізації її законодавства з нормами міжнародного права; приведення законодавства у відповідність з Основним Законом держави, і складовою частиною якого є законодавство у сфері охорони здоров'я.

До початку реформ в Україні існував достатньо великий за обсягом і вкрай складний за структурою масив нормативного правового регулювання у сфері охорони здоров'я, який складався протягом багатьох десятків років. Ряд органів публічної влади, що прийняли дані акти, вже перестали існувати, а у деяких з тих, що залишилися змінилися правова природа, характер і об'єм владних повноважень. Сьогодні більшість з прийнятих ними норм продовжують регулювати відносини, що виникають при організації та здійсненні господарювання в сфері охорони здоров'я. Без урахування подібних обставин в правових інститутах, що реформуються, може відбутися певна «біфуркація» (розгалуження, руйнування, фрагментація) правового регулювання. Цілком реальним є виникнення у складі законодавства 2 комплексів правових норм (виданих в ході реформування і до реформування), кожний з яких регулює лише деякі відносини, що реформуються, внаслідок чого система правових норм, які створюють правові інститути, що реформуються, може виявитися розузгалуженою (нестабільною). Причиною «біфуркації» може бути як відсутність погодження між новим і старим правовим регулюванням, так і те, що встановлюваний та фактично діючий на території регіональний або місцевий правовий звичай, мовчазно перемагає прийнятий в ході реформування новий закон. Подібні негативні «явища» мали місце при введенні обов'язкового медичного страхування в РФ.

У зв'язку зі вступом в силу з 1997 р. Угоди про Партнерство і Співпрацю між Європейським Співтовариством, їх державами-членами і Україною, яка передбачає зближення існуючого і майбутнього законодавства України про охорону здоров'я із законодавством Співтовариства були зроблені певні кроки з розвитку даного законодавства України. Разом з тим в розроблених проектах нормативно-правових актів та в чинному законодавстві частково надано увагу понятійному апарату щодо певних видів господарювання у сфері охорони здоров'я (зокрема, виробництва лікарських засобів і торгівлі ними), питанням правового положення суб'єктів цієї діяльності, а також забезпечення прозорості ціноутворення, державній підтримці тощо.

Аналіз змісту нормативно-правових актів про господарювання в сфері охорони здоров'я дозволяє визначити наступні особливості законодавства про господарську діяльність в сфері охорони здоров'я: 1) існування в його складі однакових правових інститутів; 2) відсутність системності в регулювання правового режиму матеріальної основи господарювання в сфері охорони здоров'я; 3) наявність спеціальних законів, що регулюють окремі види господарських відносин в сфері охорони здоров'я, якими підприємницька діяльність допускається, проте не регламентується; 4) відсутність єдиних підходів до правового регулювання та практики подібних відносин в Україні, її регіонах, закладах охорони здоров'я; 5) наявність нормативно-правових актів різних міністерств і відомств, які мають відношення до сфери охорони здоров'я; 6) відсутність законодавства та механізму його реалізації, яке б забезпечувало приорітет такої діяльності, заявлений державою.

Таким чином, законодавство про види діяльності, що розглядаються, потребує систематизації та конкретизації з наступних причин. Так, багато понять в ньому не визначено, існують недоліки визначення деяких понять, потребують погодження правові дефініції, що містяться в законах і підзаконних нормативних актах, внаслідок чого необхідна уніфікація дефінітивних норм; ряд питань врегульовано у загальних рисах, щодо інших - тільки позначена перспектива їх врегулювання, до регулювання третіх ще не приступили, хоча необхідність цього випливає з практики такої діяльності.

З зазначеного вище випливає, що правове регулювання господарювання у сфері охорони здоров'я має бути комплексним, а одним з напрямків вдосконалення законодавства про господарську діяльність в цій сфері є підвищення ролі закону в регулюванні відносин, що виникають при її організації та здійсненні, забезпечення його верховенства, пряма реалізація або конкретизація закону в підзаконних нормативних актах, вилучення довільного тлумачення тощо.

Враховуючи розосередження регулювання господарської діяльності в сфері охорони здоров'я в різних нормативних актах як і в цілому відносин, що виникають в цій сфері, існування в законодавстві їх безлічі, вважаємо за доцільне досягнення систематизації у формі кодифікованого закону - Кодексу України про охорону здоров'я (далі - Кодексу), окремий розділ якого було б “присвячено” саме їй.