Філологічні науки

Гладирь Т.С.

Дніпропетровський Університет Економіки та Права, Україна

Поняття дискурсу на сучасному етапі розвитку лінгвістики

Сучасна вітчизняна лінгвістична теорія спирається на розуміння дискурсу як довільного фрагмента тексту, який складається з більш, ніж одного речення або незалежної частини речення; часто, але не завжди, концентрується навколо певного опорного концепту, створює загальний контекст, який описує дійові особи, об’єкти, обставини, часи, вчинки тощо, визначаючись не стільки послідовністю речень, скільки тим загальним для того, хто дискурс створює, та того, хто його інтерпретує, світом, який “будується” по ходу розгортання дискурсу.

Вихідна структура дискурсу має вигляд послідовності елементарних пропозицій, пов’язаних між собою логічними відношеннями кон’юнкції, диз’юнкції і т.д. Елементами дискурсу є події, про які йдеться, їх учасники, перформативна інформація та “неподії”, тобто а) обставини, які супроводжують події; б) тло, що пояснює події; в) оцінка учасників події; г) інформація, яка співвідносить дискурс із подіями. Сутність цієї дефініції полягає у тому, що дискурс визнається не величиною, рівною текстові, або навіть, як зрозуміло з наведених вище визначень, синонімічною йому, а значно ширше, як зв’язний текст, занурений у екстралінгвістичний контекст.

Дискурс є об’єктом дослідження різних наук та їх окремих галузей (прагмалінгвістика, прагмастилістика, лінгвістична семантика, теорія комунікації, граматична стилістика, лінгвістика тексту, граматика тексту), міжгалузевих наук (психолінгвістика, соціолінгвістика). Для аналізу дискурсу застосовується метод дискурс-аналізу, який полягає у виявленні як вербальних компонентів, так і прагматичних чинників.

Проте, незважаючи на розмаїтність методів та підходів, основною метою дискурсивного аналізу є не тільки охарактеризування структури одиниць, більших за речення, але й також встановлення взаємозв’язків цієї структури з контекстом, в якому вона реалізується. Для адекватного аналізу організації певного типу дискурсу необхідно залучати чинник контексту, тому що контекст різною мірою та різними способами впливає на текст або його фрагменти.

Дослідження діалогічного дискурсу як тексту, що актуалізується за певних умов, проводиться у рамках дискурс-аналізу з погляду його лінгво-когнітивної, прагматико-когнітивної структури та інтерактивної діяльності комунікантів. Умовами для актуалізації формальної, текстової основи дискурсу є, зокрема, позамовні чинники – психологічні, соціальні, етнокультурні, історичні, ситуативні. Саме ці чинники сприяють відображенню в комунікації мисленнєвих процесів мовця, одним з яких є оцінювання. Формою фіксації дискурсу є текст з певними структурно-композиційними параметрами, першочергове значення з яких відводиться цільності (когерентності), а також семантичній, логічній та комунікативній зв’язності (когезії), а одним із домінуючих типів дискурсу є діалогічний дискурс. Діалогічне мовлення первинне порівняно з монологічним через комунікативну, діяльнісну природу мови. Монолог у зв’язку з цим розуміється в лінгвістичних парадигмах як моносуб’єктний дискурс.

Основними компонентами дискурсу є тактики та стратегії, а також одиниці нижчого порядку – комунікативні ходи. Стратегія мовленнєвої поведінки є інтенційно спрямованим комплексом мовленнєвих дій комуніканта, що ґрунтуються на когнітивних процесах узагальнення минулого комунікативного досвіду для планування дискурсу в сукупності з реалізацією цього плану. Тактика є засобом здійснення стратегічного задуму, тобто охоплює одну або декілька комунікативних дій, що сприяють реалізації стратегії. Аксіологічні тактики сприяють реалізації глобальної аксіологічної макростратегії в оцінному дискурсі або є компонентами інших стратегій в оцінному субдискурсі.

Глобальна аксіологічна макростратегія в діалогічному дискурсі розуміється як загальне спрямування комунікативних дій мовця на висловлення власного судження про партнера по взаємодії прямо чи непрямо за допомогою однієї або кількох мовленнєвих стратегій, тактик, ходів або їх комбінації. Численні класифікації типів дискурсу, наявні у межах дискурсивно-когнітивної парадигми, базуються на різних критеріях, одним з яких є прагматичний. На основі цього критерію виділяється такий тип дискурсу як оцінний. Оцінний дискурс умовно позначено як самостійно існуючий тип діалогічного дискурсу на ґрунті властивої йому аксіологічної структури. У реальній комунікації оцінний дискурс представлений оцінним субдискурсом – компонентом дискурсу іншого типу. Отже, оцінний субдискурс як варіант оцінного дискурсу визначається як підпорядкована частина діалогічного дискурсу іншого типу, яка характеризується наявністю аксіологічної структури. Критерієм для розмежування оцінного дискурсу і субдискурсу є присутність у першому глобальної аксіологічної макростратегії та відсутність такої у другому. Таким чином, наявність аксіологічної структури, тактик і стратегій свідчить про існування оцінного субдискурсу в межах дискурсу іншого типу, а наявність тих самих компонентів разом з глобальною аксіологічною макростратегією дає підставу виділити оцінний дискурс.

Можна зробити висновок, що мета аналізу дискурсу на цьому етапі – дати характеристику того, як у контексті взаємодії людей, спрямованої на досягнення конкретних цілей, комуніканти вербалізують власне світосприйняття та зумовлені ним комунікативні інтенції, інтерпретують мовлення та поведінку один одного, що є інтерактивним процесом. Ця інтерпретація спирається на загальні та спеціальні знання, окремі логічні висновки. Важливе значення має знання того, як структурується інформація, а також розуміння контекстозумовлених прогнозів певної комунікативної ситуації.