Філологічні науки/Українська мова та література

ОБРАЗИ-СИМВОЛИ В ПОЕЗІЇ ЯРОСЛАВА ШПОРТИ

Білик В.В.

Одеський державний медичний університет

Ярослав Шпорта — поет середини ХХ століття. Його коротке життя було насичене радощами першого кохання, воєнними буднями, кореспондентськими репортажами, співчуттям до знедолених, радістю перемоги над фашизмом, трудовими звершеннями, вірою в мирне життя. Вірші молодого і зрілого Шпорти — це відображення побаченого, пережитого, передуманого. Він весь час у пошуку засобів художнього відображення.

Одним із таких засобів є слова-символи. За висловом А.В.Чичеріна, в словах-символах закладений естетичний ідеал творця [1, 45].

Символічним є образ дороги як уособлення життя. Дорога —символ людської долі, який сягає сивої давнини, закорінений у міфологію, фольклор. У творчості Я.Шпорти дорога постає у численних виявах і модифікаціях. Літературознавець і критик М.Ільницький, аналізуючи мотив дороги в поезії „Два кольори” Д.Павличка, наголошує, що у поезіях ХХ століття — це один з найпоширеніших образів. Дорога — це завжди таїна. В її незвіданості й нерозгаданості є щось спільне з людською долею. Символічне звучання цього слова не перешкоджає використанню його в прямому значенні: „Дубовим листом пахнуть мокрі стежки...” [3, 59]; „Гудуть вночі дороги, гудуть на два кінці,/ Пливуть над ними хмари, співають вітерці...”[2, 116].

На позначення цього образу поет використовує синонімічний ряд: дорога, шлях, стежка, доріжка, путь, автострада...

Різноманітними є епітети, що вживаються з цим символом: бита дорога, добрі шляхи, мокрі стежки, битий шлях, нові дороги, дороги далекі, шляхи вікові, дороги ясні...

У творчому доробку Шпорти дорога виступає як: а) реальна дорога; б)життєвий досвід: „Скільки доріг довелося топтати, /Я вам не можу точно сказати...” [3, 108]; в) мірило речей: „...Є доріг у житті широта, /І цвітуть ще трояндові квіти /Біля добрих доріг неспроста” [2,442]; г)свідомо обрана дорога: „Лежать доріг золочені мережки, /Де я ходив, де вік іще ходить” [2, 59] ; д) перипетії життя „Я буду отут іти в завію, / В натхненні жить, шукать нових доріг...”[2, 28]; е) історичний рух „На битому шляху росте густа чинара...”[2, 138].

Звертаючись до України, поет пише: „Це ти мені в світ, я знаю, /Дороги ясні відкрила...”[2, 193-194]. В цих словах і любов до України, і впевненість у світлому майбутньому.

Непростим був шлях Шпоти-поета до вершин творчості. Він весь час у пошуку: „Де б не був ти і які б дороги / У житті не слалися тобі, — /Пам’ятай, за правду всі тривоги/ Можна пережити в боротьбі” [2,412]. Дороги життя — це досвід, уміння, боротьба. Хоч уже немало зроблено, багато пройдено, не зупиняється ліричний герой поезії „Цілий світ лежить переді мною...” [2, 101], прагне нових звершень. Поет знає, життєві дороги непрості, але він готовий працювати і боротися: „Понесіть мене, коні гривасті, / Закрутіть у безмежжі доріг, / Щоб од льоту і вітру і щастя / Перевести я подих не міг” [2, 56].

Сонце — це життя. Корені цієї символіки належать до найдавніших основ поетичної свідомості. У поєднанні з іншими символами цей образ сприймається як вічність життя: „Жито й пшениця на сонці течуть...” [2, 350]. Сонце — це головний компонент реального життя. Домінанта сонця актуалізується не тільки повторюваністю в ряді поезій цього образу, а й утвердженням неможливості існування без нього: „Впаде туманів сіра пелена, /Сховає сонце в піднебессі чистім...” [2, 150].

Жито, пшениця, овес, ячмінь — це постійні образи, що переходять із збірки до збірки, адже це символи достатку і життя: „Шумлять жита високою стіною” [2, 132]; „Бачиш, як хилиться жито...” [2,50]; „Колос у полі нахилить пшениця [2, 51]; „Ви чули, як дзвонить у полі /Колоссям овес до зорі?” [2, 89]; „І колосся важке, соковите/Нахилила на шлях ярина”[2,96]; „Навкруг у полях шумить пшениця” [2, 60]; „Поле тремтить в червіньковому мареві, / В шумі пшениць...” [2, 53].

Наскрізним в поезії Я.Шпорти є образ зорі. Генетично пов’язаний з народнопісенною творчістю, цей символ корінням сягає біблійних сюжетів (образ провідної зірки, що вказував дорогу волхвам до вертепу, де народився Христос). З фольклору цей символ перейшов у літературу. Образ вранішньої зорі — символ першопочатків у житті. Мелодія зорі не затихає: „То Марічка в тихім слові /На тихім світанку/ Виливала жар любові/ Милому Іванку” [2, 386]. Зоря — це і образ недосяжності чогось. Зоряне небо є закоріненим в поетиці символом вічності, краси, ідеалу, духовності. Центральним образом вірша „Олеся” є падаюча зірка: „Покотилася зірка поміж сірими тучами”... [2, 61]. В цьому образі втілено пошуки дівчиною щастя, віру в майбутнє. Асоціативно пов’язані із словом зоря образи: „світання”, „на зорі”, „до зорі”, „на світанку”, „вранішні зорі”, „багряне сяєво світань”, „зірниці”, „світанкові зорі”, „вечорова зоря”, „ранки голубино-білі”. Контрастом образу-символу зорі є образ темної ночі. Саме темна ніч є уособленням соціального зла: „Над Таврізом звисла ніч, /Важка, тривожна ніч...” [2, 137-138]. Але поет своїм словом прагне покращення життя, миру, добра: „Я пройду ще своїми полями, /Пригадаю ще юність свою, /Чорну ніч розбуджу солов’ями ...”[2, 442]

Символом вічності життя є дерево чинара з однойменної поезії: „Прожито сотню літ, /А може, навіть двісті, /Як стиглий первоцвіт /Упав на цьому місці” [2,138] .

Колючий терен подібно тяжким життєвим випробуванням є уособленням негараздів, які стають на перешкоді до щастя. Автор задає риторичне запитання: „Дикий терене, чом завжди лягаєш /На путі життєвій в час тривог?” [2, 365].

Світлим образом дуба утверджується міць, стійкість проти будь-яких незгод: „Шумлять дуби, спадають теплі роси...” [2, 360]; „Пейзажі рідні, кетяги калини, /Старих дубів осінній теплий шум...” [2, 447]; „І тільки дуб у золотій кольчузі, / Як воїн, вийшов зиму зустрічать” [2, 298];

Романтична символіка моря як втілення свободи, вільної стихії постає перед читачем з поезії „Звернення до моря”: „Ось воно — кипуче і безкрає,/ То у сонці, то у сизій млі...”[2, 349].

Привертають увагу ще символи, що подаються в протиставленні: день і ніч, світло й темрява, весна і осінь, зима і літо. Світлі світанкові тони з превалюванням золотого. З весною приходить щастя: „Зійде щастя провеснем надій” [2, 91]. Осінь — це пора досвіду, підведення підсумків, але не смутку: „Ну й що, що осінь? Це хіба скорбота, /Коли серця і в осінь не старі...” [2, 446].

Ми розглянули тільки частину образів-символів, які вжиті поетом Шпортою, якого один із дослідників, Степанюк Борислав, у передмові до книги „Ліричний вінок”, що вийшла 1969 року, назвав „співучий Шпорта”. Мова його творів дійсно — світ, де слово живе, співає, дзвенить.

Література:

1.Чичерин А.В. Идея и стиль. — М., 1968, 274 с.

2.Шпорта Ярослав. Вибране. —К.,1958. —545 с.

3.Шпорта Я. Незакінчений зошит: Лірика. Балади. Поеми. — К., 1972.-255с.

4.Шпорта Я. Ти в серці моєму: Збірка поезій. — К., 1954. — 201 с.