Микитюк І.М.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Особливості текстової комунікації

У системі діяльності людини виділяють предметно-практичну, пізнавальну та комунікативну діяльності: суспільний характер праці створює комунікативні ситуації; комуніканти обмінюються знаннями в процесі пізнавальної діяльності. Таким чином, комунікативна діяльність тісно пов’язана з процесом пізнання та предметно-практичною діяльністю.

Об’єктивація набутого знання здійснюється у формі тексту, який виступає основною одиницею комунікації. Аналіз мови також передбачає її розгляд у процесі спілкування, оскільки всі якості мови реалізуються саме в комунікації.

Комунікативний підхід до вивчення мови передбачає опис механізму передачі знань від відправника до реципієнта за допомогою вербального тексту, тобто механізму створення тексту його автором та розуміння цього тексту реципієнтом. За цих обставин, продуцента та реципієнта доцільно розглядати як носіїв відповідних концептуальних систем, а концептуальну систему як систему інформації, якою володіє індивід про дійсний чи можливий світ.

Впорядкована та взаємопов’язана сукупність необхідних автору відомостей про ті сторони особистості реципієнта, які визначатимуть його як одержувача інформації складає комунікативний портрет реципієнта. Задум автора в першу чергу спрямований на те, щоб реципієнт вірно його зрозумів. Особистість реципієнта представлена повним об’ємом спеціальних знань, необхідних для здійснення комунікативного акту та об’ємом активного тезауруса особистості реципієнта. Структура тексту визначається сукупною уявою автора про концептуальну систему реципієнта, його знання в галузі майбутнього комунікативного акту, про складність/простоту моделей, які підлягають об’єктивації в тексті. Тезаурус особистості реципієнта в уяві автора визначає склад лексики, яку він використовує. Словниковий склад тексту повинен відповідати словнику особистості реципієнта.

Як правило, автор не має потрібного об’єму об’єктивної інформації про реципієнта для побудови його комунікативного портрета. Тому він змушений задовольнитися формуванням комунікативного квазі-портрета потенційного реципієнта на основі своєї суб’єктивної уяви про нього. Діяльність письменника по створенню квазі-портрета майбутнього читача значно ускладнюється відсутністю інформації про риси особистості, належність до певної соціальної групи, професійних занять, рис зовнішності реципієнта. Особливо важлива відсутність можливості корегувати та доповнювати квазі-портрет потенційного реципієнта в ході самого комунікативного акту.

Комунікація є засобом реалізації мисленнєвого змісту за допомогою мовних одиниць, тому текст відображає специфіку мислення комунікантів, їхні позиції, а також суб’єктивне використання мови.

Загальнонаукова методологія широко використовує поняття моделі та моделювання. Поняття “моделювання” вживається в широкому та вузькому значенні, виражаючи, відповідно, певний загальний аспект пізнавального процесу та власне модель, яка може інтерпретуватися як своєрідна форма відображення, що містить інформацію про об’єкт.

Модель розглядається насамперед у зв’язку із процесом пізнання, тобто як одна з найважливіших гносеологічних категорій. Загальнонауковими вважають також такі поняття, як система, структура, елемент. Трактуючи модель як результат процесу пізнання, можна припустити існування двох її типів: ідеальної, мисленнєвої, зафіксованої у мозку, та матеріальної, зафіксованої у фізичному середовищі. Проте, перш ніж реалізувати будь-яку матеріальну модель, людина як творець моделі повинна уявити структуру моделі, її компоненти, підібрати матеріал для втілення цих компонентів. Тобто, перш ніж стати матеріальною моделлю, будь-яка модель існує спершу у вигляді ідеальної моделі.

Модельний спосіб пізнання та мислення має низку переваг. Практика вимагає, щоб результати пізнання формулювалися у простій, визначеній та загальній формі — концептуальній системі, яка уможливлює багаторазовий аналіз та синтез отриманих результатів. Саме тому зміст конкретних об’єктів ототожнюється з їх абстрактними та ідеалізованими моделями. Таким чином, хоча походження терміна “модель” пов’язано з науковими методами дослідження та свідомою цілеспрямованою побудовою спеціальних образів дійсності для вирішення фундаментальних та прикладних наукових завдань, спостерігається чітко окреслена тенденція розширеного трактування терміна “модель” як результату будь-якого чуттєвого сприйняття. Отже, у процесі пізнавальної діяльності людина цілеспрямовано будує у своїй свідомості модель об’єкта, явища чи процесу, який її цікавить. Безперервна побудова, перебудова, уточнення та доповнення таких моделей є функцією індивідуальної свідомості. Сукупність усіх моделей формує концептуальну систему особистості і складає основу індивідуальної та соціальної поведінки людини.

У процесі комунікативної діяльності між відправником та реципієнтом відбувається обмін знаннями, які втілені у свідомості особистості в моделях різноманітних типів.

Текст як основний засіб вербальної комунікації породжується відправником повідомлення та сприймається реципієнтом. Реципієнт будує відповідну модель на основі концептуальної системи, якою керується на момент сприйняття тексту. Існування протиріччя між складною багатовимірною структурою вербалізованої моделі та лінійним характером мовлення (тексту) призводить до неможливості одномоментної передачі тексту: виникає необхідність формування нової моделі, внаслідок вербалізації якої і відбувається породження тексту.

Сукупність знань у тексті репрезентується сукупністю моделей і складає відповідну семантичну інформацію, яка, у свою чергу, відображає уяву автора про немовленнєві умови акту комунікації.

Розуміння тексту визначається взаємодією тезауруса особистості та концептуальної системи реципієнта зі змістом тексту та відбувається у декілька етапів. Усвідомлення тексту має місце відразу після сприйняття перших слів чи заголовка. На першому етапі антиципації цьому сприяє певний фрейм, чи сценарій понадтекстового знання, яке є результатом минулого досвіду. При сприйнятті наступних частин тексту реципієнт розвиває та доповнює систему фреймів, яка вже склалася у його концептуальній системі. Текст виступає своєрідною інструкцією по складанню моделі, адекватної задуму автора, з елементів, які наявні у словнику особистості та концептуальній системі реципієнта.

Лексеми як вербальні складові можуть зберігатися на всіх етапах мовленнєво-мисленнєвої діяльності, аж до вербалізації фрагмента моделі, хоча на певному етапі вони можуть зникати, а також замінюватися іншими. На другому етапі відбувається вибір конкретних лексичних засобів, підбір синтаксичних конструкцій, формування внутрішніх текстових зв’язків, породження речень тексту у зовнішньому мовленні. Повторення цього циклу має результатом породження тексту в цілому.

У мовленнєво-мисленнєвій діяльності комунікантів домінує когнітивний компонент, який обіймає закономірності та ознаки мови в суб’єктивному використанні. Мисленнєві категорії не мають у тексті безпосередніх формальних ознак, актуалізуючись лише під час взаємодії тексту та інтелекту комунікантів. Мовні ж категорії виражені у тексті формально, виступаючи засобом експлікації автором та відтворення реципієнтом мисленнєвих категорій.

Таким чином, особливості текстової комунікації визначають з єдиних позицій роль та місце таких чинників як модельний спосіб пізнання та мислення, концептуальна система продуцента та реципієнта, тезаурус особистості, комунікативний портрет реципієнта.