Політологія /3 Теорія політичних систем

К. політ. н. Скомаровський В.О.,

Викл. Кожушко Т.В.

Європейський університет Уманська філія

Свобода і правовий порядок

Свобода у цивілізованому суспільстві завжди обмежена правом. Право як суспільний порядок, регулюючи суспільну поведінку у позитивному розумінні, вимагає дотримання кожним у суспільних відносинах певних правил, визначених суспільством. У демократичному суспільстві діють як позитивні, так і негативні правила поведінки. “Через це правовий позитивізм від самого початку не міг повністю викликати симпатій і використовуватися для тих метазаконних принципів, які лежать в основі ідеї влади закону” [1, с. 243]. У негативному розумінні, поведінка будь-кого, не передбачає жодної санкції, а отже, і не забороняється. Поведінка, яка не забороняється з правової точки, водночас дозволяється. Оскільки певна людська поведінка або забороняється, або не забороняється може розглядатись як така, що регулюється правопорядком, – у позитивному чи негативному розумінні. У зв’язку з тим, що поведінка людей дозволяється (в негативному розумінні) правовим порядком, людина є вільною з правової точки зору.

Свободу, що правовий порядок надає людині також може позначатися негативним чи позитивним змістом. Негативним чином тому, що цей правопорядок не забороняє людині дотримуватися певної поведінки, позитивним - що він гарантує певні правила поведінки. Свобода людини, полягає в тому, що їй дозволена певна поведінка, і ця поведінка не заборонена і гарантується правовим порядком доти, доки цей правопорядок вимагає від інших шанувати свободу, забороняє будь-кому втручатися в цю сферу свободи. Однак не кожна дозволена (в негативному значенні “незабороненості”) поведінка гарантується завдяки тому, що існує заборона на іншу поведінку, яка ставить перепони цій перший і спрямована проти неї. Не кожна дозволена поведінка людини регулюється відповідним обов’язком з боку інших людей.

Правовий порядок може обмежити свободу людини до більшої або меншої міри тим, що він більшою чи меншою мірою керує діями людини. Проте завжди зберігається якийсь мінімум свободи, тобто незалежності від права; завжди лишається така сфера людського існування, куди не втручаються ні розпорядження, ні дозвіл. Це неприродне право, що народжується разом з людиною можливе в разі технічно обмеженої можливості позитивного регулювання людської поведінки. Ця сфера свободи може вважатись гарантованою в правовому відношення до тієї межі, до якої правопорядок забороняє втручання щодо неї. Що стосується гарантованих прав і свобод людини, вони у конституційних нормах набувають політичного значення, які дозволяють, або заборонять певну людську поведінку.

Сучасні правові порядки визначають середній тип людини та середній тип зовнішніх обставин, за яких люди діють у певному правовому середовищі. Якщо людина пересічних здібностей за звичайних умов реалізує свою поведінку, заборонену правовим порядком, то ця людина – як і передбачає правопорядок –є відповідальною за свою поведінку та її наслідки.

Принциповий перехід суспільних пріоритетів у бік вільної людини, індивіда, особистості – розширення можливості її діяльності, її суб’єктивної компетенції є найважливішим змістом правопорядку, що нерозривно пов'язаний з сучасним конституціоналізмом та державним громадянством. Саму свободу індивіда у громадянському суспільстві треба розуміти як можливість визначати цілі своїх дій, вибирати засоби їх досягнення, формувати всій курс. Без свободи вибору не може бути і свободи діяльності [2, с. 377].

Проте, самі конституційні права і свободи людини і громадянина мають ряд властивостей і рис, які не тільки виділяють їх із загальної системи прав, а й зумовлюють їх вирішальну роль у визначенні правового статусу особи в суспільстві і державі. Права і свободи людини і громадянина є основними за змістом, оскільки за їх допомогою функціонує правовий порядок в суспільстві і державі та глибоко і повно регулюються найбільш важливі відносини між державою і громадянином.

Для конституційних прав і свобод, що визначають правовий порядок характерною є власна система і ознаки, що відрізняє їх від інших прав і свобод. Це означає, що права і свободи людини і громадянина наділені верховенством, оскільки всі інші права і свободи повинні відповідати їм, а також вони є правовою базою для прийняття всіх інших прав і свобод, що деталізують їх. Права і свободи є нормами прямої дії і мають гарантований захист [3, с. 119, 121].

Історія свідчить, що необхідні постійні зусилля для підтримки та удосконалення правопорядку у суспільстві, державі, країні, де захист прав і свобод людини є найголовнішою метою. Отже, держава і суспільство мають бути зацікавленими у якнайповнішому здійсненні прав і свобод громадян, їх юридичному забезпеченні, оскільки ці права і свободи слугують не тільки особистим інтересам кожного, а й спрямовані на організацію нормального життя суспільства, здійснення перетворень на краще, що відповідають змісту сучасного правопорядку.

Література:

1. Гаєк Ф.А. Конституція свободи / Пер. з англ. Мирослави Олійник та Андрія Королишина. – Львів: Літопис, 2002. – 556 с.

2. Шурко О. Структурування політичної діяльності як умова формування громадянського суспільства // Громадянське суспільство як здійснення свободи. – Львів, 1999. – С. 373 – 384.

3. Погоріло В.Ф. Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика (Нормативні документи та коментар): Монографія. – К., 2003. – 652с.