К.ф.н. Міщенко В.Я.

Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, Харків

Формування соціокультурної та прагматичної компетенцій через оволодіння мовними функціями.

В умовах входження України в загальноєвропейський освітній простір вивчення іноземних мов стало стратегічною метою, про що проголошує Національна доктрина розвитку освіти (1).

Однією з ключових рис європейської освітньої концепції є формування і розвиток особистості через набуття цінностей, що шануються суспільством. Враховуючи той факт, що у сучасній Європі налічується близько 200 мов, а населення складається з вихідців із різних континентів, особлива увага приділяється толерантному ставленню громадян один до одного. Толерантність освіченої людини розуміється не тільки як вимушена терпимість, але й як визнання іншого світогляду як рівноправного, усвідомлення власних меж, визнання іншої особистості й культури як необхідної умови збагачення власного існування у сучасному світі, в якому відбувається поступове зближення різних народів.

Саме мова та культура етносу вважається найбільшою цінністю, багатим ресурсом для взаєморозуміння та поваги до етнічного розмаїття, і саме вивчення іноземних мов є найбільш ефективним шляхом пізнання іншої, «чужої» культури, яке сприяє подоланню ксенофобії та існуючих стереотипів і вихованню толерантності по відношенню до представників інших культур. Орієнтація на культурний аспект є однією з домінуючих характеристик сучасного освітнього процесу взагалі і викладання іноземних мов зокрема. Так, наприклад, програма з англійської мови для професійного спілкування, розроблена за участю Британської ради й рекомендована Міністерством освіти і науки України для вищих навчальних закладів (2), серед інших встановлює такі цілі: соціальну («сприяти становленню критичного самоусвідомлення та вмінь спілкуватися і робити вагомий внесок у міжнародне середовище, що постійно змінюється») й соціокультурну («досягати широкого розуміння важливих і різнопланових міжнародних соціокультурних проблем, для того щоб діяти належним чином у культурному розмаїтті професійних та академічних ситуацій»). Базовими принципами цієї програми є інтернаціоналізм та плюрилінгвізм, демократія та рівні права.

Плюрилінгвальний підхід підкреслює той факт, що індивідуальний мовний досвід розширюється від рідної мови до мов інших народів. Учень розвиває комунікативну компетенцію на основі усіх знань та досвіду користування різними мовами, а самі мови у цьому процесі є взаємно пов’язаними і взаємодіють між собою. Принцип демократії та рівних прав полягає у тому, що усі мови і культури є рівноправними. Жодна мова чи культура не повинна зазнавати будь якої дискримінації. Програма орієнтується на виховання інтересу до культур наших європейських сусідів, розвиток демократичного суспільства, формування відкритості, толерантності й поваги до “несхожості” й відмінностей.

За сучасними стандартами професійна комунікативна компетенція, яка розглядається як мовна поведінка, що є специфічною для академічного і професійного середовища, не може бути зведена лише до суто лінгвістичної (лексичної, граматичної, семантичної, фонологічної, орфографічної та орфоепічної) компетенції. Дуже важливим її складником визнається соціокультурна компетенція, яка дозволяє розуміти й тлумачити різні аспекти культури і мовної поведінки, розуміти, як ключові цінності, переконання та поведінка в академічному і професійному середовищі однієї культури відрізняються при порівнянні з іншими (міжнародні, національні, інституційні особливості), розуміти різні корпоративні культури в конкретних професійних контекстах і те, яким чином вони співвідносяться одна з одною, застосовувати міжкультурне розуміння у процесі безпосереднього усного і писемного спілкування в академічному та професійному середовищі, належним чином поводити себе й реагувати у типових світських, академічних і професійних ситуаціях повсякденного життя, а також знати правила взаємодії між людьми у таких ситуаціях (розпізнавання відповідних жестів, спілкування очима, усвідомлення значення фізичної дистанції та розуміння жестикуляції у кожній з таких ситуацій).

Одним з ключових понять, що визначають зміст комунікативної компетенції, є «комунікативне вміння» (skill), складниками якого виступають «мікровміння» (sub-skill), «комунікативна функція» (function), та «форма вираження функції» (exponent). Спеціально відібраний інвентар функцій і форм їх вираження, що відповідає «просунутому» (В2) рівню володіння мовою за класифікацією, викладеною у Загальноєвропейських Рекомендаціях з мовної освіти та Українських кваліфікаційних стандартах, наведено у публікації Дж. Ван Ек і Дж. Трім «Vantage» (3).

Однак необхідно зазначити, що володіння набором функцій та варіантами форм їх вираження само по собі, не підкріплене знаннями про етно-культурну специфіку вживання тих чи інших мовних одиниць, не може забезпечити досягнення необхідного рівня соціо-культурної та прагматичної компетенції.

Виходячи зі сказаного вище, можна констатувати, що у викладанні іноземних мов цілком виправданим, доцільним, і навіть необхідним є застосування результатів такого напрямку лінгвістичних досліджень, як крос-культурне вивчення мовленнєвих актів (див., наприклад, (4)).

Проілюструємо, як певні етноспецифічні особливості вживання мовних одиниць можуть суттєво вплинути на ефективність міжкультурного спілкування на прикладі функції «giving and receiving compliments».

Висловлювання компліментів і реагування на них є вельми важливим комунікативним умінням, яке може сприяти встановленню й підтриманню дружніх відносин між партнерами по спілкуванню. Хоча в усіх лінгвокультурах існує модель поведінки, яку можна назвати «giving and receiving compliments», мовна форма її вираження, її поширеність, ситуації спілкування, в яких така модель поведінки є доречною або обов’язковою з точки зору прийнятих у даному суспільстві норм, соціальні характеристики комунікантів, яким дозволено або приписано застосовувати ц ю модель, об’єкт позитивної оцінки, що міститься у компліментарному висловлюванні, а також характер впливу на поведінку адресата, який мовець намагається здійснити, говорячи комплімент, значно відрізняються. У деяких випадках неспроможність вдало сказати комплімент, або правильно відреагувати на нього призводить до значних негативних наслідків у спілкуванні.

Розглянемо більш детально вживання компліменту як засобу виявлення нормативної та інструментальної ввічливості по відношенню до співрозмовника. Людині, яка хоче опанувати умінням говорити компліменти у спілкуванні з носіями американської й британської культур слід знати, зокрема, таке. Правила етикету у цих культурах приписують уживання компліменту у певних стандартних ситуаціях, а саме: 1) на вечірках (комплімент є постійною складовою частиною ритуалу привітання, при чому формули привітання як такі дуже часто випускаються); 2) у випадках, коли у зовнішності партнера по спілкуванню або серед його речей з’явилося щось нове (зачіска, вуса або борода, одяг, автомобіль, меблі тощо); 3) під час зустрічі знайомих, колег, друзів, родичів після довгого розлучення; 4) коли необхідно відреагувати на надану послугу, виявлене по відношенню до вас піклування; 5)коли ви приймаєте подарунок; 6) коли ви вітаєте співрозмовника з певною подією, особливо якщо вона є результатом якихось його досягнень, успіхів. Етикетні компліменти як правило виражаються стереотипними мовними формулами.

Інструментальна ввічливість дозволяє мовцю тим чи іншим чином впливати на поведінку партнера по спілкуванню. Представники англомовних культур застосовують комплімент як дієвий засіб налагодження відносин з малознайомими людьми, адже він свідчить про прагнення мовця зробити приємне співрозмовнику, виявити своє дружнє ставлення до нього, дати йому зрозуміти, що він є цікавим, симпатичним для мовця. Іноді комплімент допомагає переконати, умовити іншу людину діяти так, як хотілося б мовцю, або заохотити бажану поведінку іншої людини. Комплімент також часто слугує так званим «соціальним змащуванням» для пом’якшення критики або претензій, що пред’являються співрозмовнику, коли слід зберегти гармонію взаємовідносин. Крім того подібне «соціальне змащування» може стати у нагоді, якщо один з партнерів по спілкуванню завинив перед іншим і хоче загладити свою провину. Представники британської та американської культур за допомогою компліменту нерідко надають психологічну підтримку людині, яка зневірилась у собі, своїх силах і здібностях. І нарешті комплімент іноді дозволяє маніпулювати ходом розмови, контролювати і варіювати його теми. Мовні реалізації інструментальних компліментів можуть бути як прямими, так і непрямими.

Слід зазначити, що під стереотипною структурно-семантичною формулою компліменту може приховуватись іронія, сарказм, дорікання і навіть зневага, образа. Тому важливо вміти, спираючись на контекст (у широкому розумінні) розпізнавати такі «left-handed compliments».

Література.

1. Стратегія реформування освіти в Україні: Рекомендації з освітньої політики. – К.: “К.І.С.”, 2003. – 296 с.

2. Програма з англійської мови для професійного спілкування. К.: Ленвіт, 2005. – 119с.

3. Ek J.M. van , J.L.M. Trim. Vantage. – Cambridge: Cambridge University Press. – 2001. – 187 p.

4. Мищенко В.Я. Комплимент в речевом поведении представителей англоязычных (британской и американской) культур. Дисс. Канд. филол. наук: 10.02.04/ Харьковский нац. ун-т. – Харьков, 2000. – 201 с.