Право / 2. Адміністративне та фінансове право

Череватенко І.М.

Національна юридична академія України ім.Ярослава Мудрого

Юрисдикція адміністративних судів: проблеми та перспективи.

Юрисдикція адміністративних судів є лише елементом, хоча й вагомим, ширшого поняття «адміністративна юстиція», що означає врегульовану законом діяльність уповноважених органів державної влади, посадових осіб, зокрема й судів, із застосування встановлених державою в нормативно-правових актах приписів, розв'язання правових спорів у сфері публічно-правових відносин.    

           Судовий механізм захисту прав людини дозволяє усунути свавілля з боку державної влади, забезпечуючи проведення в життя принципу її відповідальності за свою діяльність перед людиною. Цей механізм має назву “адміністративна юстиція”. У більшості європейських країн адміністративна юстиція представлена спеціалізованими адміністративними судами або спеціалізованими відділами у складі судів загальної юрисдикції. Треба також додати, що на сьогодні нема єдиного підходу до визначення поняття адміністративна юстиція.

  Проблема встановлення юрисдикції адміністративних судів ускладнюється термінологічно нечітким визначенням їх окремих повноважень у Законі України „Про судоустрій України”. Згідно з ч. 4 ст. 22 цього Закону, місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов'язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції). Таким чином, щодо встановлення юрисдикції адміністративних судів, то спостерігаються різні підходи до визначення її обсягу: обмежений або розширений, конкретний чи бланкетний, наведенням переліку повноважень або забороною розглядати окремі справи.

Безперечно, розширений перелік повноважень адміністративних судів дозволяє особі, права якої порушені чи оспорюються, скоріше визначитися, до якого суду звернутися за захистом. Крім того, це зменшує вірогідність спорів, щодо підсудності певних категорій справ. Тому компетенція адміністративних судів не повинна встановлюватися бланкетною нормою. Навпаки, вона має охоплювати всі можливі види спорів у відповідній сфері.

Треба зазначити, що до сфери публічного права відноситься також і процесуальне право. Саме кримінальним або цивільним процесуальним кодексами встановлюється юрисдикція судів загальної юрисдикції, щодо спорів, які випливають з правовідносин, врегульованих нормами матеріального права — кримінальними або цивільними.

До юрисдикції адміністративних судів необхідно віднести спори, щодо рішень дій чи бездіяльності посадових або службових осіб органів дізнання, досудового слідства у сфері державного управління, органів, які не належать до жодної з гілок державної влади, а також не врегульовані процесуальним законом процесуальні дії відповідних осіб. Таким органом можна назвати прокуратуру, яку, на думку О. В. Городецького, не можна віднести до жодної гілки влади. Вона за своєю державно-правовою природою є самостійним державним інститутом у механізмі державної влади, покликаним здійснювати визначені законодавством функції. На думку Ю.М. Грошевого, прокуратура є органом контрольно-наглядової гілки влади, хоча Основним Законом установлюється здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, а контрольно-наглядової гілки влади не передбачено.[2;318] Щоб уникнути можливих спорів стосовно підсудності адміністративним судам спорів щодо конституційності і законності рішень, дій або бездіяльності органів, організацій, осіб із невизначеним правовим статусом, необхідно чітко розмежовувати повноваження цих судів.

Під час визначення юрисдикції адміністративних судів не можна встановлювати як умову звернення до суду «у випадках, передбачених законом». Конституція України встановила право кожного оскаржити в суді рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч. 2 ст. 55) і не допускає можливості обмеження цього права законом. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі ст. 64 Конституції України, не може бути обмежене.

До юрисдикції адміністративних судів необхідно віднести також спори, щодо компетенції, за винятком тих, що розглядаються Конституційним Судом України. При цьому адміністративні суди повинні розглядати компетенційні спори між суб'єктами владних повноважень як по горизонталі, так і по вертикалі. Вони мають розглядати такі спори не лише в системі однієї гілки влади, наприклад, між міністерствами та місцевими органами виконавчої влади (спори, щодо компетенції по вертикалі), а й між органами, що здійснюють управлінську діяльність, з урахуванням функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також органами місцевого самоврядування (спори по горизонталі).

Таким чином, у державах, які мають спеціалізовані суди, нерідко вини­кають труднощі щодо розмежування юрисдикції. Зазвичай ці труднощі долаються напрацюванням судової практики. Із запровадженням адміністративних судів та судочинства в Україні почали виникати проблеми щодо того, за прави­лами якого судочинства вирішувати той чи інший спір. Не­визначеність у цих питаннях зумовила затягування з розгля­дом справ у судах.

Використана література:

1.     Кодекс адміністративного судочинства України. – Х. – 2005. – 135 с.

2.     Тацій В.Я., Погоріло В.Ф., Тодика Ю.М. Конституційне право України. – К., 1999. – с. 147.