Ходаківська Н.А.

Київський національний університет культури і мистецтв

Сценографія в контексті історичного розвитку театрального та хореографічного мистецтва

Культурологічний підхід до проблеми розвитку театрального мистецтва та його вплив на інші його різновиди, зокрема хореографічного, сприяє виявленню специфіки розвитку декораційно-прикладного мистецтва, де поруч із створенням нових цінностей гостро стоїть проблема використання багатовікового досвіду сценографії..

Сценографія того чи іншого хореографічного твору великою мірою пояснюється історичними умовами життя людей і подальшим втіленням в різні образи мовою танцю.

Майбутній хореограф крім професійних навичок танцювання, повинен блискуче володіти теоретичними та практичними навичками оформлення сценічного номеру за допомогою прийомів сценографії, основою якої є драматичне вирішення проблематики твору засобами хореографії.

Важлива роль у цьому аспекті відводиться оволодінню технікою оформлення сцени, спираючись на системи та функції сценографії в театральному мистецтві.

Термін «сценографія» використовується для позначення оформлення спектаклю в повному обсязі, тобто всіх його трьох систем, що існували протягом історії світового театру від його витоків і до сьогодення:

- перша система - ігрова сценографія. Охоплює весь початковий період історії світового театру: від античності аж до епохи Відродження – у Європі, і до ХХ століття включно-на Сході;

- друга система – мистецтво оформлення спектаклю в європейському театрі Нового часу. Саме це мистецтво отримало найменування декораційного.

- третя система – дієва сценографія. Складається протягом ХХ століття й у другій його половині стає провідною в практиці світового театру. Вона вбирає в себе досвід обох попередніх систем.

Кожна із систем відповідає одному з трьох основних типів розвитку, що існували в історії світової культури.

Перша система відповідає циклічному розвитку, характерному для древніх цивілізацій, для східної культури і для фольклору всіх народів.

Друга — лінійному розвитку, що затвердився в християнські середні віки і являється однією з характерних рис західної цивілізацій.

Однак, оскільки це два типу розвитку, кожен по-своєму, однобічний, в XX столітті закономірно виникає тенденція до синтезу, до інтеграції циклічного і лінійного шляхів розвитку світової культури, специфічним відображенням чого і є в даному випадку третя система сценографії.

Таким чином, терміном «сценографія» (без епітета «ігрова» чи «діюча») визначається мистецтво оформлення спектаклю як виду художньої творчості. Визначення ж «декораційне мистецтво» відносити тільки до однієї з трьох систем сценографії.

Всі ці системи повинні знаходити своє відображення і знаходити своє втілення не тільки в спектаклях а й у постановці хореографічних творів з урахуванням специфіки того чи іншого напрямків бальної хореографії – побутового, сценічного, конкурсного танцювання.

При цьому мистецтво сценографії може, як показав досвід його історичного існування, виконувати в спектаклі три основні функції:

- ігрова – припускає особисту участь сценографії і її окремих елементів (костюм, грим, маска, предмет) у перетворенні вигляду виконавця-актора у грі;

- позначення місця дії - припускає організацію (створення, зображення, відтворення і т.д.) місця, де відбуваються події спектаклю;

- персонажна - припускає різноманітне включення сценографії в сценічну дію.

Кожна з цих функцій може здійснюватися в однаковій мірі кожним з елементів мистецтва сценографії – у цьому всі три функції однаково універсальні і загальні, а всі елементи сценографії, рівнозначні.

Візьмемо приміром костюм, маску, простір, колір і лінію як мова сценічного живопису і графіки.

Костюм це:

- по-перше, засіб ігрового перетворення виконавця;

- по-друге, побутовий одяг діючого обличчя, що характеризує його соціальне, матеріальне, суспільне становище, його смаки, звички;

- по-третє, деяке складене художником одіяння, що містить в собі семантичну й образну значимість і має індивідуальний зміст – узагальнений пластичний образ персонажу;

- стилі костюму: класичний, романтичний, діловий, фольклорний і т.д.

Маска це:

- по-перше, як і костюм, засіб ігрового перетворення виконавця;

- по-друге (за допомогою гриму) – спосіб додання природної побутової характерності;

- по-третє, окремий самостійний вираз обличчя, що втілює деякі над особистісні, «нелюдські» образи.

Простір це:

- по-перше, місце для гри, як природне (на природі, на площі), так і споруджуване спеціально (сценічні підмостки);

- по-друге, місце дії в номері – узагальнене (пластичне втілення цілої історичної епохи, стилю і т.д.) чи реальне, конкретне (кімната, палац, місто);

- по-третє, цей діючий засіб створення сценічного образу вже персонажного типу.

Колір і лінія:

- по-перше, можуть бути включені в виконавську майстерність хореографа (хоча б як елементи костюма, макіяжу, реквізиту);

- по-друге, можуть зображувати місце дії в системі декораційного мистецтва;

- по-третє, втілювати той чи інший узагальнений мотив, що знаходить у контексті сценічної дії відносно самостійне, тобто «персонажне» значення.

Всі ці деталі є важливою складовою художнього образу виконавців хореографічного і театрального мистецтва.

Будь-який спектакль, постановка того чи іншого хореографічного твору не можемо уявити без:

Акторського мистецтва, виразно-образотворчих і технічних засобів.

Акторське мистецтво – це своєрідний двигун усього, що відбувається на сцені і без цього неможливе саме саме дійство.

Виразно-образотворчі засоби. У першу чергу до них відноситься драматургія. Театральні підмостки – це простір, і в ньому працює просторова людина – тобто виконавець. І тому до театру залучаються всі просторові види мистецтва, що виражаються у формі декораційного мистецтва.

Архітектоніка спектаклю будується на основі закономірності розподілу ваги, вагових взаємодій у просторовій побудові. А саме: організація загального театрального простору; організація сценічного простору; акторський ансамбль у просторових взаєминах.

Взаємодія акторської пластики з пластикою сценічного простору є важливою складовою постановки як театральної так і хореографічної постановки.

Світло на сцені не тільки підкреслює існуюче предметний простір, але і варіює його: те, поглиблюючи до нескінченності, то зводить до площини

Отже, сценографія, будучи одним з визначальних моментів таких складних художніх організмів як театр та хореографія, що синтезує в собі все різноманіття мистецтв, містить у собі всю повноту просторових видів мистецтв створюючи художню цілісність образу конкретного здобутку у його неповторності та індивідуальності.