Непиталюк А.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

Прогнозування та стратегічне планування діяльності підприємства як найважливіша функція управління господарюючим суб’єктом

Відмова від тотального планування економіки та перехід до ринкової системи господарювання вимагають формування чіткої та принципово нової парадигми розвитку підприємницького сектору національного господарства України. Соціально орієнтована ринкова економіка вимагає здатності досконало оперувати всім наявним у підприємства потенціалом (матеріально-ресурсним, науково-технічним, організаційним та інтелектуальним).

Загострення конкурентної боротьби та прагнення захопити якомога більшу частку ринку спонукають підприємства кардинальним чином змінити підхід до найважливішої функції управління господарюючим суб’єктом – внутрішньо фірмового планування [1, 306]. При цьому закономірним та логічним в контексті сказаного є усвідомлення неминучої необхідності поєднання фінансового (бюджетного) та середньострокового і стратегічного планування.

Сучасна економічна наука розрізняє довгострокове та стратегічне планування діяльності підприємства. Між ними існує принципова відмінність. Довгострокове планування базується на «інерційності» економічних процесів та простій екстраполяції на майбутнє виявлених тенденцій. Для виконання довгострокового плану необхідний сталий прогрес системи, для якої розробляється план. Здебільшого довгострокові плани орієнтуються на бажаний результат, приймаючи його в якості незаперечної даності [2, 22].

На противагу довгостроковому, стратегічне планування є процесом здійснення сукупності систематичних і узгоджених робіт із визначення довгострокових цілей та напрямків діяльності підприємства з обов’язковим урахуванням економічної невизначеності та альтернативності розвитку подій.

Стратегічне планування вимагає дослідження перспектив конкретного підприємства, виявлення тенденцій і закономірностей, а також ситуацій, котрі можуть негативно чи позитивно вплинути на діяльність господарюючого суб’єкта. Стратегічне планування методологічно зорієнтоване на розробку засобів, що мають забезпечити стале довгострокове управління і знизити імовірність прийняття недоречних рішень. Призначення стратегічного планування полягає в тому, щоб зробити оперативні, поточні управлінські рішення науково обґрунтованими в умовах економічної невизначеності та нестабільності зовнішнього середовища існування підприємства.

Процес розробки стратегічного плану діяльності підприємства має перебігати з обов’язковим урахуванням імовірнісного характеру екстерна лій, вивченням зміни людських цінностей та мотивів поведінки.

Тому стратегічне планування слід розглядати в першу чергу як інструмент вироблення цілей, досягнення яких наближає бажаний результат. Воно базується на прогнозних оцінках, оскільки лише прогноз дозволяє значною мірою здійснювати таку важливу функцію планування, як передбачення, що ґрунтується на науковому аналізі дійсності.

Реальність та ефективність стратегічного плану досягається за дотримання таких основних вимог до стратегічних цілей:

1) конкретність;

2) вимірюваність;

3) чітка зорієнтованість у часі;

4) досяжність;

5) збалансованість;

6) ресурсозабезпеченість;

7) однонапрямленість;

8) ресурсозабезпеченість.

Доцільною є розробка не одного «жорсткого» варіанту плану, а кількох: мінімального, оптимального і максимального (в залежності від того, на скільки сприятливими будуть умови функціонування підприємства).

Діяльності щодо планування має обов’язково передувати комплекс прогностичних заходів, спрямованих на практичні потреби. Лише в цьому випадку план буде обґрунтований кількісно і якісно

Прогнозування та планування мають усвідомлюватись не як одномоментний процес, а як явище складне та динамічне. Підприємство має здійснювати дослідження економічної ситуації на підставі неперервної обробки інформації. Це є запорукою точності прогнозу та здійсненності планових завдань.

Ефективність управління значно знижується за відсутності прогнозів і планів. Економічній науці відомі певні альтернативи планово-прогностичній діяльності: принцип «може статися що завгодно», принцип «славного минулого», принцип «прогнозування крізь шори», принцип «рішучих дій», принцип «дій під керівництвом генія». Проте зазначені принципи не здатні забезпечити стабільності розвитку підприємства. Вони поступаються традиційним і більш точним методам прогнозування і планування, за яких передбачення ґрунтується на використанні загальноприйнятого інструментарію і може бути перевірене будь-яким кваліфікованим спеціалістом [2, 30 –31].

Як вже зазначалось, для отримання бажаних результатів в умовах зародження та удосконалення ринкових процесів підприємство зобов’язане максимально ефективно використовувати наявний потенціал. Будь які спроби замінити достатньо обґрунтовані плани інтуїтивними методами управління з одночасною відмовою від використання наукового підходу до передбачення і цілепокладання в процесі прийняття керівництвом тактичних і стратегічних рішень рано чи пізно призводить до негативних результатів.

Література

1.Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. По кропивного. Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 528 с., іл.

2.Грабовецький Б.Є. Економічне прогнозування і планування: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 188 с.