Сисоєнко І.А.

Херсонський національний технічний університет

Необхідність Стратегічного розвитку льонарства України

Важливим видом натуральної текстильної сировини, що традиційно вироблялася та виробляється на території України є звичайно льон.

Дослідження істориків свідчать про те, що Україна була значним виробником льону, а льонарство – однією із провідних галузей вітчизняного сільгоспвиробництва.

Льон – довгунець – найдревніша текстильна культура. Він став відомий суспільству понад десять тисяч років тому. В Україні льонарство було відоме ще II - IV століттях. Посівні площі льону на території України розміщувались у північних та північно–східних районах Чернігівської, Івано-Франківської, Житомирської, Волинської, Сумської, Рівненської, Тернопільської, Львівської, Київської, Чернівецької, Хмельницької областей. Виробництво продукції з льону було зосереджено на Поліссі, в передгірських та гірських районах Карпат.

Ці райони мають найбільш сприятливі умови до вирощування льону - це кліматичні умови (висока зволоженість земель, велика кількість опадів), наявність густої мережі льонозаводів, традиції зайнятості сільського населення вирощуванням льону, наявність відповідних наукових установ, які займаються вирощуванням та переробкою льону, господарства яких виробляли більше ніж 90% валового насіння льону та ін.

На протязі багатьох років льон служить людству. Його волокно та масло наділені багатьма корисними для суспільства властивостями. Лляне волокно екологічно чистий продукт, тобто воно не містить шкідливих для людини речовин. Але це не головне достоїнство льону. Цей продукт містить ряд мікроелементів, які корисні для людини: пригнічений хвороботворними бактеріями й грибком, робить його електропровідним і тому не накопичує заряди статичної електрики, хірургічні нитки із лляного волокна дуже швидко розсмоктуються, залишаючись у тканинах людини (після операцій), висока гігроскопічність та повітропроникність лляних тканин не тільки полегшує випаровування поту, але й стимулює здобуття із пор тіла всіх шлаків, відкриває шлях диханню через шкіру, яке складає 10% від легеневого газообміну.

Також відомий вплив льону на імунну систему, яка знижує вплив різних алергетиків та інше.

З іншої сторони відомо, що льон енергійно витягує з землі сіль тяжких металів, які необхідні йому для захисту від хвороб (мікроелементи бору, наприклад захищають від бактеріозу).

У 80 – х на початку 90 –х років минулого сторіччя галузь льонарства була високорозвиненою. Вона мала закінчений цикл виробництва на території України – від вирощування льону до готових виробів. Волокно з льону займало за питомою вагою третє місце серед текстильної сировини. Україна займала друге місце за посівними площами льону серед країн Європи -16-17%. Валовий збір льоноволокна до 1992 року перевищував 100 тисяч тонн на рік.

Але за часів незалежності відбулося зменшення виробництва продукції з льону в усіх регіонах. Скоротилися посівні площі, зменшився обсяг заготівлі волокна та насіння, зменшилась врожайність. Причиною цього стало нехтування урядом країни особливостей, що складалися історично.

Оскільки сьогодні льонарські підприємства перебувають у скрутному становищі, важливого значення набуває узагальнення проблем стратегічного розвитку льонарства в Україні.

Не можна казати що, уряд не розуміє цього. Останні роки було прийнято цілу низку нормативних актів, які стимулювали виробників льонопродукції.

З метою виведення льоновиробника з кризового фінансового становища на державному рівні була розроблена спроба надати допомогу галузі шляхом дотації. Відповідно з Постановою Кабінету Міністрів України ”Про заходи щодо стабілізації та збільшення обсягів виробництва льоно – та конопле продукції” від 22.04.97 року № 367 для стимулювання сільськогосподарських товаровиробників льону додатково повинні були надаватися кошти по договірній закупівельній ціні, за тресту здану на вітчизняні переробні підприємства.

З метою створення необхідних умов для вирощування та переробки льону – довгунця у 1998 році, збереження обсягів виробництва і забезпечення підприємств легкої промисловості сировиною та відповідно до Закону України ”Про Державний бюджет України на 1998 рік” від 30.12.97 року №796\97-ВР (стаття 7 пункт 14 ”видача коштів на приріст обігових коштів льонопереробними підприємствами) і Постановою Кабінету Міністрів України ”Про підтримку вітчизняного сільгосптоваровиробникам льону додатково по договірній закупівельній ціні були виділені бюджетні кошти.

В зв’язку з відсутністю достатньої кількості насіннєвого матеріалу у 1999 році Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03 99 року № 350 було дозволено Міністерству агропромислового комплексу використати до 50% виділених коштів на сплату відповідних рахунків вітчизняних та зарубіжних постачальників насіння для забезпечення посіву льону. Решта коштів повинна була спрямовуватися господарствам в розмірі 70% договірної закупівельної ціни за кожну тонну насіння. Але кількість виділених коштів на підтримку галузі була значно меншою, особливо при падінні курсу гривни.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 2006 року № 239 ”Про затвердження Порядку використання у 2006 році коштів державного бюджету, що виділяються на фінансову підтримку виробництва продукції рослинництва шляхом дотування” визначається механізм спрямування частини коштів (згідно з розподілом, затвердженим Мінагрополітики), передбачених у Законі України ”Про Державний бюджет України на 2006 рік” за бюджетною програмою ”Фінансова підтримка виробництва продукції тваринництва та рослинництва, шляхом дотування одиниці виробленої продукції тваринництва та на гектар посівів у рослинництві”, що виділяються на фінансову підтримку виробництва продукції рослинництва шляхом дотування з розрахунку на один гектар посівів озимих і ярих культур та сільськогосподарських культур, що вирощуються на зрошуваних землях. Згідно цього дотація надається на підставі даних на площу, на якій зійшли озимі і ярі культури. засіяні для отримання врожаю у 2006 році у такому розмірі: льон –довгунець – 380 гривен на один гектар посівів.

Але, крім цього, на нашу думку, уряду держави необхідно запровадити додаткові заходи для подолання кризового стану галузі:

- для досягнення льоновиробництва в обсязі, який би забезпечував внутрішній ринок, необхідно стабілізувати посівні площі льону до рівня 33 -35 тисяч гектарів;

- запровадити державне чи регіональне замовлення на продукцію з льону на рівні їх потреб з частковим кредитуванням;

- забезпечити своєчасність розрахунків за сировину, яку виробники постачають переробним підприємствам;

- продовжувати впроваджувати прямі дотації сільгоспвиробникам.

Так, історичний досвід свідчить про те, що в Украйні є можливість займатися вирощуванням льону, уряд держави йде на зустріч товаровиробникам.

Але держава має ефективно витрачати кошти бюджету. Як відомо, на півдні України, не існує сприятливих умов для вирощування та переробки льону. Незважаючи на це, є приклади, коли сільгоспвиробники (КСП „Махаріші”) в Херсонської області навмисно засіяли 200 га льоном, у надії отримання дотації з державного бюджету, не дивлячись на те, що у підприємства немає належного обладнання для збирання льону, його переробки та можливості подальшої реалізації. Керівництво підприємства не мало наміру навіть збирати урожай, не тільки тому, що не взмозі його виростити внаслідок несприятливих природних умов, а тому що посів 1 га культури без збирання коштував набагато дешевше ніж дотація на неї. Ця ситуація наводить на думку про те, що керівники багатьох сільськогосподарських підприємств країни ладні сіяти не тільки по 200 га льону, а й і більше тільки заради компенсації, без отримання сировини та подальшої переробки льону.

На нашу думку, це відбувається із – за невизначеності стратегічних напрямів та відсутності цілеспрямованої політики щодо розвитку лляної промисловості, відсутністю економічного та правового захисту вітчизняних виробників, неконтрольованістю процесів імпорту та експорту лляної продукції та ін.

Проведений аналіз говорить про те, що для покращення становища галузі можливо лише за умов найбільш повного використання потенціалу галузі, раціонального її введення, яке передбачає отримання комплексного ефекту від застосування взаємодії природних, біологічних, організаційних, економічних та інших факторів.

Історичні уроки економіки льонарства свідчать про те, що стабілізація льоновиробництва можлива лише за умов втручання держави у вирішення цих проблем.

Література:

1. Живетин В.В., Гинзбург Л.Н., Ольшанская О.М. Лен и его комплексное использование. - М.: Информ – Знание, 2002. – 400с., ил.

2. Кругла Н.А., Вергунов В.А. Історія розвитку льонарства в Україні.

3. Наумов О.Б. Стратегія роз витку сировинної бази текстильної промисловості. - Херсон: Олді – плюс; 2005 – 384с.