Миколенко І.Г.

Полтавська державна аграрна академія

До питання спеціалізації у зерновиробництві

Спеціалізація зерновиробництва – одна з важливих форм поділу праці, що являє собою процес відокремлення різних видів трудової діяльності і галузей суспільного виробництва. Поглиблення поділу праці в сільському господарстві сприяє поступовій його трансформації із комплексу галузей в комплекс взаємопов'язаних підприємств ринкового типу. Концентрація аграрного виробництва, поглиблення його спеціалізації та розвиток кооперації сприяють раціональному перетворенню регіональних угрупувань сільськогосподарських підприємств у сучасні комплексні виробничо-територіальні поєднання.

На думку більшості науковців спеціалізація в сільському господарстві виражає процес зосередження виробництва різних видів сільгосппродукції в окремих районах та підприємствах, які мають для цього найбільш сприятливі природні, економічні і екологічні умови. При цьому частина дослідників [1,6,7] під спеціалізацією аграрного підприємства розуміє зосередження його діяльності на виробництві певного виду продукції або обмеженого їх кола. Е й така думка: спеціалізація — ефективна форма організації сільського господарства, яка дозволяє зосередити виробництво певних видів продукції на окремих територіях і підприємствах та одержати завдяки цьому кращі результати господарювання [2,5]. Більш узагальнене визначення спеціалізації дається з позицій форми суспільного поділу праці нарізних стадіях виробничого процесу. Спеціалізація виражається в зосередженні виробництва окремих видів продукції у відповідних галузях і підприємствах.[4,5,6]

Отже спеціалізація господарства на виробництві зерна - це одна із форм планомірного, науково обґрунтованого поділу праці між територіальними і виробничими одиницями, а також усередині них з метою збільшення обсягів виробництва зерна необхідної високої якості з найменшими витратами праці і коштів [5,6].

Практика свідчить, що в сільському господарстві загальний рівень спеціалізації зерновиробництва був значно вищий, ніж в інших сферах економіки. Слід зазначити, що спеціалізація тут має свої відмінності, пов’язані з застосуванням головного засобу виробництва – землі. Поглиблення спеціалізації зерновиробництва насамперед сприяє розвитку головних галузей, підприємств. Але слід вказати, що найбільш високої економічної ефективності виробництва в цілому досягають ті господарства, які раціонально поєднують головну, додаткові і підсобні галузі.

Раціональна спеціалізація сприяє розвитку переробних підприємств на місцях виробництва сировини. Без спеціалізації не можна перевести сільське господарство на інтенсивний шлях розвитку.

Якщо виходити з визначення трьох форм спеціалізації: територіальна (регіональна, зональна, мікрозональна, обласна і районна), то зональна спеціалізація, яка характеризується виробничим напрямом регіону, дозволяє найбільш повно використовувати його природньо-економічні умови. В Україні вона в основному вже склалася. Щодо мікрозональної спецігалізації- їй притаманне вирощування культур, які не мають широкого поширення в країні.

Спеціалізація є однією із форм планомірного, науково обґрунтованого поділу праці між територіальними і виробничими одиницями, їх галузями, а також усередині них з метою збільшення обсягів виробництва суспільно необхідної високоякісної продукції з найменшими витратами праці і коштів. Спеціалізація на виробництві зерна має свої відмінності, зумовлені його специфічними особливостями. Найбільш високої економічної ефективності виробництва зерна досягають ті господарства, які в свою чергу раціонально поєднують головну(зернову)додаткові і підсобні галузі.

Створення спеціалізованих господарств – один з шляхів перебудови сільськогосподарського виробництва. В умовах переходу до ринкової економіки головна мета виробництва – одержання максимально можливого прибутку. Тому на кожному підприємстві процес формування спеціалізації повинен здійснюватися під впливом вимог ринку, конкурентної боротьби, але все це повинно відбуватися без споживацького відношення до землі та інших виробничих ресурсів, що можливо лише за умови, коли на землі працює її власник.

Сільськогосподарські підприємства різних рівнів спеціалізації поділяють на вузькоспеціалізовані, спеціалізовані, багатогалузеві. Тільки при обмеженій кількості галузей можна створити виробництво з високою концентрацією, переваги якої доведені світовою практикою. При цьому основні зусилля повинні спрямовуватись на розвиток головної галузі, яка повинна мати оптимальні розміри і вестись на сучасній науково-технічній базі.

Література

1. Амбросов В.Я. Реструктарізація і механізм взаємовідносин у колективних
підприємствах //Економіка АПК. -1998. -№8. -С.62-68.

2. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств -К.; КНЕУ, 1996.
-С.378-511.

3. Борхунов Н. Зерновой рьшок и стабилизация аграрной зкономики //АПК:
зкономика, управление. -1999. -№11. -С.41-47.

4. Банєва І.О. Зерновому підкомплексу - агропромислову основу //Аграрний
вісник Причорномор'я, Випуск 22, 4.1, 2003. -С.37-41.

5. Банєва І.О. Поглиблення спеціалізації на зерновиробництві - важливий
фактор підвищення ефективності господарювання //Основні напрями висо
коефективного розвитку пореформеного агропромислового виробництва в
Україні на інноваційній основі. -К.: ІАЕ УААН. -2002. -С.730.

6. Гончаренко О.В. Закон про зержкпогляд у майбутнє //Економіка АПК.
-2003.-№1.-СЛ08-112.

7. Гончаренко О.В. Заставна закупка зерна - механізм підтримки та стабілі-
зації доходів сільгосптоваровиробників //Ринкова трансформація економіки
АПК . Під ред,Саблука 4.2. -К.:ІАЕ. -2002. -С.247-249.