Ткаченко Н.М.^*, Кучерук О.А.^**

^*Донецький інститут соціальної освіти, ^**ТОВ «Донецькінаудит»

Економічні проблеми і перспективи інтеграції України у світове співтовариство

За останні роки проблема інтеграції України у світове співтовариство обговорюється досить активно. При цьому мається на увазі, що мова йде про економічне зближення з розвинутими країнами, про використання їхнього досвіду і переваг господарської взаємодії з ними в інтересах розвитку економіки України. Проте мова повинна йти не про вступ України в світове господарство, оскільки вона завжди була і зостається його учасником, а про активізацію її економічної взаємодії з іншими країнами з метою використання переваг міжнародного поділу праці для прискорення подолання відставання від країн - лідерів в розвитку економіки і добробуту населення.

По сучасним уявленням, глобалізація – це відкрита конкуренція досягнень, і програє той, хто продає гірше. Успіх продажу товарів залежить як від якості і собівартості, так і від уміння продати. Саме торгівля знаходиться в основі комунікаційної сітки, в якій кожна держава має визнану товарну нішу у світовій системі поділу праці і товарів.

Що можна в зв’язку з цим сказати про Україну? Вона має критичну залежність від імпорту енергоносіїв, електронної техніки, точного машинобудування, а спеціалізується на експорті продукції з малого долею добавленої вартості. Глобалізація ж як об’єктивний процес приводить до того, що стильні країни стають ще сильнішими, а слабкі ще слабшими.

Чи здатна в цих умовах Україна створити економіку нового типу і перейти до сучасного технологічного укладу?

На сьогодні в Україні вже не існує бачення іншої альтернативи суспільного розвитку, ніж впровадження промислово-технологічних інновацій та переорієнтація з екстенсивних на інтенсивні чинники економічного зростання.

В процесі багаторічного обговорення проблеми активізації інноваційного шляху розвитку економіки України установлено, що для цього необхідно розробити низку довгострокових програм стратегічного розвитку по пріоритетним напрямкам, реалізацію яких повинна забезпечити відповідна інфраструктура в єдиному монолітному комплексі.

В 2005 році на 2-му Всеукраїнському технологічному форумі «Глобалізація економіки і технологічний розвиток України», організованому Академією технологічних наук України, головними темами, які обговорювалися були: тактика і стратегія інноваційної політики; тематичне наповнення державних програм розвитку високих технологій; визначення ролі України в міжнародному розподілі праці з врахуванням успішного функціонування на внутрішньому і зовнішньому ринках та інші.

На цьому форумі також відзначалося, що вирішенню проблеми активізації інноваційної діяльності були призначені чисельні закони Верховної Ради, укази Президента, постанови Уряду. Але, як свідчать аудиторські перевірки Рахункової палати Верховної Ради, умови для інноваційної моделі розвитку економіки України так до цього часу і не створені. Пояснюється це тим, що здійснення інноваційної моделі економіки насамперед вимагає сотні мільярдів доларів для докорінної перебудови діючого виробничого потенціалу.

Як свідчать дослідження ІЕП НАН України, уже в 1990 р. ступінь зносу основних фондів в середньому по промисловості досягла 49,9%, причому цей показник мав тенденцію до зростання. Так, в порівнянні з 1980 р. він виріс на 33%. В деяких галузях промисловості знос основних фондів доходів досяг катастрофічних розмірів і склав в металургійному комплексі – 60,9%; хімічній і нафтохімічній промисловості – 55,5%. Дуже високий рівень зношеності рухомого складу в автомобільному транспорті, який в 1990 р. склав 77,9%. Якщо до цього додати, що після опублікування названих показників минуло ще 15 років, тобто якісна характеристика діючих основних фондів стала відповідно ще гіршою.

Можна скільки завгодно говорити про те, що Україна має дуже вигідне географічне положення, багато корисних копалин, родючі землі, мудрих і працелюбних людей, але є ще і статистика зі світовими показниками. Відповідно рейтингам конкурентоспроможності, Україна займає 76 місце серед 80 країн і 116 – серед 120 держав. Це дані Світового економічного форуму, який щорічно засідає в Давосі і визначає індикатор держави, за допомогою 360 показників.

У розвитку України як суверенної держави мають місце як позитивні, так і негативні тенденції.

За минулі роки зруйнована тоталітарна командно-адміністративна система і диктат Центру при рішенні практично всіх питань соціально-економічного розвитку і державного управління.

Країна звільняється від застарілих економічних догм, що були достатньо сильним гальмом як для розвитку економіки і соціальної сфери, так і для взаємозв’язку з іншими державами.

Україна стає повноправним членом світового співтовариства, поступово переборює свій відрив від Європи і включається в загальноєвропейський процес. Так, із 1996 р. Україна стала неасоційованим членом ЄС.

Не менш значним видається і реалістичний аналіз того положення, у якому опинилася Україна після розпаду СРСР, у результаті її перетворення в суб’єкт світового господарства і міжнародних економічних відношень. Питання полягає в тому, яке місце вона посяде у новому світі: ввійде в число передових країн, або скотиться на периферію світового господарства, перетворившись у сировинний придаток.

Водночас, завдяки об’єктивним і суб’єктивним причинам, мають місце негативні тенденції і руйнівні процеси. На Україні ще не вдалося створити національну економічну систему, що забезпечила б прогресивний розвиток держави, її незалежність у формуванні і здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики, у розвитку цивільного суспільства, що відповідало б сучасним світовим стандартам.

Причини кризового розвитку економіки України можна поділити на 2 групи: загальні для всіх постсоціалістичних країн і зумовлених специфічними особливостями України.

До першої групи можна віднести:

- органічну неспроможність планової економіки ефективно використовувати досягнення науково-технічного прогресу і, як наслідок, первісна відсталість технічного рівня виробництва;

- вкрай зношене устаткування;

- рівень енерговитрат на одиницю промислової продукції перевищує в декілька разів показники розвинутих країн.

Специфічними для України являються наступні обставини:

- висока питома вага підприємств воєнно-промислового комплексу, який після розпаду СРСР повністю втратив внутрішній ринок для своєї продукції;

- висока питома вага галузей важкої промисловості, споживаючих сировинні і паливно-енергетичні ресурси в обсягах, значно переважаючих власні можливості;

- досить тісні виробничо-технічні коопераційні зв’язки українських підприємств з підприємствами інших республік колишнього СРСР. Порушення цих зв’язків, обумовлене появою нових державних кордонів, мале для економіки України більш важкі наслідки, аніж для інших країн СНД.

В роботі на основі аналізу опублікованих матеріалів щодо удосконалення господарчого механізму, як передумови інтеграції України у світове співтовариство пропозиції авторів були систематизовані і визначені по таким стратегічним напрямкам:

- у владі знаходяться високоінтелектуальні і високоморальні представники суспільства, які здійснюють внутрішню і зовнішню політику на основі єдиної ідеології;

- держава не втручається у внутрішні справи бізнесу, а лише створює сприятливі умови для його розвитку за допомогою податкової та регуляторної політики;

- керівництво країни, в тому числі і народні депутати, являються зразком патріотизму;

- у виробничу і інтелектуально-технічну сферу української економіки іноземні і вітчизняні інвестори вкладають свій капітал, а держава гарантує його недоторканість;

- Конституція України і Закони виконуються, бо ефективно працює сильна державна машина;

- кожен керівник має чіткі повноваження і конкретну персональну відповідальність за прийняті рішення;

- органом місцевого самоврядування надаються широкі повноваження і можливості самостійно вирішувати усі питання місцевого значення;

- чітко розмежована компетенція органів державної влади і органів територіальних громад.

Найскладніша проблема на шляху інтеграції України у світове співтовариство – це формування нового працівника. Але це ще недостатньо усвідомлене не лише громадськістю, а і уряд. Для того, щоб розв’язати цю проблему, треба розвивати освіту, охорону здоров’я, проводити відповідно соціальну політику та інші види соціально-економічної діяльності, які сприяли б гармонійному формуванню особи виробничого майстерності як основної складової національного багатства українського народу.

Література

1. Астапов К. Условия стабильного развития экономических систем в современном мире //Проблемы теории и практики управления.- 2005.- № 2.- С. 90-94.

2. Вергин Н. Вступление в ВТО: реальность и перспективы. //Меркурий.- март 2006.- С. 16-17.

3. Голуб С. Цивилизованная стратегия или стратегическая цивилизация //Всеукраинская техническая газета.- 26.05.2005.- № 21.

4. Иванов Н. Производственный потенциал Украины: состояние, проблемы развития //Экономика Украины.- 1993.- № 2.- С. 3-12.

5. Равенко А. Почему Украины оказалась на 78 месте в мировом индексе человеческого развития //Зеркало недели.- 24.09.2005.- № 37- С. 11

6. Спицин А. Ориентиры экономического роста //Экономист.- 2004.- № 10.- С. 35-41.