Лєско І.О.

                                  Криворізький технічний університет

Стандартизація та гармонізація обліку розрахунків

з оплати праці

 

Перехід України від планової централізованої економічної системи до ринкової, інтеграція її у світовий європейський простір вимагає запровадження принципово нових організаційних підходів до обліку і аналізу розрахунків з персоналом та витрат на оплату праці. Вони повинні ґрунтуватися на сучасних прогресивних міжнародних стандартах методології та організації бухгалтерського обліку і аналізу, статистики, менеджменту, що зумовлює необхідність дослідження й оцінки ефективності організації обліково-аналітичних процесів і визначення основних напрямків їх удосконалення.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про виплати (у грошовій та не грошовій формах) за роботи, виконані працівниками, та її розкриття у фінансовій звітності визначає П(С)БО 26 „Виплати працівникам”, який розроблено з врахуванням змісту окремих статей МСБЗ 19 “Виплати працівникам”.

З набуттям чинності П(С)БО 26 постало питання невідповідності назви рахунку 66 „Розрахунки з оплати праці” і тих виплат робітникам підприємств, які здійснюються через нього ( субрахунки 661 „Розрахунки по заробітній платі” та 662 „Розрахунки з депонентами”).

Оскільки перелік виплат, що відносяться до основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат з метою складання статистичної звітності, визначається Інструкцією зі статистики заробітної плати №5, а П(С)БО 26 передбачено розмежування виплат на поточні виплати, виплати при звільненні, виплати по закінченню трудової діяльності, виплати інструментами власного капіталу, інші довгострокові виплати, то було б доцільним зазначений рахунок перейменувати на „Розрахунки за виплатами працівникам” і відкрити до нього такі субрахунки:

При аналізі норм П(С)БО необхідно зазначити, що вперше виплати працівникам зазначені не тільки в контексті формування фонду оплати праці, а сформовані на засадах сучасної соціальної політики.

Наприклад, здійснення виплат із закінченням трудової діяльності у сучасній практиці відсутнє і розрахунок ведеться за нормами перспективного Пенсійного законодавства.

Також застосовані нові варіанти оцінки виплат працівникам, а саме оцінки зобов'язань за дисконтованою вартістю; визначення теперішньої вартості забезпечень із коригуванням на справедливу вартість активів; оцінки зобов'язань і витрат за виплатами згідно соціальних програм на основі актуарних розрахунків; розрахунків актуарних прибутків і збитків; програми виплат після закінчення трудової діяльності.

Залежно від економічної суті програми виплат включають: пенсії, страхування життя, медичне обслуговування, інші виплати по закінченню трудової діяльності.

П(С)БО 26 також визначає порядок формування виплат працівникам, що перебувають у трудових відносинах з підприємством але не регламентує виплати фізичним особам, що перебувають у цивільно-правових відносинах з підприємством. Однак ці дві групи виплат призводять до виникнення персоніфікованого доходу і для підприємства є об’єктом для визначення наступного зобов’язання перед бюджетом  за податком з доходів фізичних осіб. Одночасно сума виплат працівникам, що перебувають у трудових відносинах з підприємством є об’єктом для визначення зобов’язання перед пенсійним фондом та фондами соціального страхування.

Слід зауважити, що однією з задач розвитку концепцій облікової системи є необхідність формування інформаційних потоків щодо операцій з персоналом в таких аспектах: оцінка рівня витрат; оцінка рівня податків; оцінка рівня економічних вигод.

Тому, для теоретичного забезпечення систем бухгалтерського та податкового обліків в механізмі прийняття управлінських рішень щодо операцій з персоналом, на нашу думку, слід виділити три концепції, а саме: концепцію заробітної плати; концепцію фінансування особистих потреб фізичних осіб; концепцію виплат персоналу.

Також слід розширити об’єкти обліку від “розрахунків по оплаті праці” до “виплат персоналу”, а „витрати на оплату праці” до „витрат на персонал”, що дозволить пов’язати усі аспекти інформаційного забезпечення в єдину систему і оцінити оптимальність взаємодії витрат, податків та економічних вигод.