Тимошенко Т.О.

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

Методологічні засади дослідження міграційних процесів

 Міграція робочої сили (або трудова міграція) як одна із форм міжнародних економічних відносин являє собою переміщення (переселення) працездатного населення, як у межах так і  за межами країни. Як економічна категорія міграція робочої сили є безпосереднім проявом існування міжнародного ринку праці, що охоплює різноспрямовані потоки мігрантів, які перетинають національні кордони внаслідок нерівного як кількісного, так і якісного розподілення світових трудових ресурсів. Таким чином, світовий ринок праці виступає як загальна сукупність трудових ресурсів, що пропонуються та купуються в різних країнах на основі попиту і пропозиції.

Загальна теорія міграції може успішно розвива­тись лише на базі поняття міграції, визначеного за допомогою чітких критеріїв. З огляду на це до­цільно детальніше проаналізувати основні підходи до тлумачення цієї категорії. У вітчизняній і зару­біжній, зокрема англомовній і російськомовній лі­тературі, поняття міграції населення трактується надто широко і часто ототожнюється з переміщен­ням населення між місцями проживання та місця­ми прикладання праці і одержання послуг. За та­кого підходу до розуміння міграції населення роз­мивається сама суть явища, бо міграція тут ото­тожнюється з будь-яким переміщенням населення в межах населеного пункту. Дослідження міграції населення конкретних територій підтверджує, що не слід рівняти переміщення індивідів в рамках од­ного населеного пункту та переселення людей між поселеннями, вони суттєво відрізняються між собою [2, с. 20].

Ефективним засобом дослідження складних ут­ворень є системний підхід. Міграційні явища ве­ликих міст і значних територій завжди кваліфіку­вались як дуже складні об'єкти. Міграційний ком­плекс можна трактувати як статичну міграційну систему. В літературі дуже часто під терміном міграційного процесу розумі­ють саме функціонування міграційного комплексу.

Поглиблений аналіз структури міграційного про­цесу передбачає відокремлення деяких її аспектів, наприклад субстанційної та функціональної  структури. Роз­глянемо ці два аспекти докладніше в контексті впливу на структуру населення.

Субстанційна структура є закономірним поєд­нанням базових елементів, що віддзеркалює спів­відношення між віковими і статевими групами мігрантів, їхню динаміку в часі. Стать і вік є демог­рафічними ознаками, що тісно взаємодіють між собою, тому розглядати їх потрібно в сукупності. Зміна їх є трансформацією цих структур за певний відрізок часу й виражається в збалансованості по­казників або відхиленні їх у певний бік.

Функціональний аспект міграційних процесів ілюструє якісні зміни в співвідношенні прибу­лих і вибулих, а саме їхньому освітньому і профе­сійно-кваліфікаційному складі в часі. Функціональний підхід рідко застосовується при тлумаченні мігра­ційного процесу. Власне процесуальний підхід до вивчення зміни станів спільностей мігрантів у часі не розроблений, тому в якості робочого нерідко у літературі можна зустріти таке визначення: міграційний процес — це зміна станів (структури і способу функціонуван­ня. організації) міграційної системи в часі, зумов­лена особливостями розвитку суспільства та впли­вом середовища, підпорядкована специфічним законам розвитку.

Притягальна сила міста як осередку великої кількості місць прикладання праці та реалізації ка­р'єрних особистих планів сприяє прибуттю в столицю осіб з вищою освітою. Так, рівень освіти мігрантів є чинником, який може впливати на природний приріст населення, але його вплив варто розглядати в сукупності з фактором рівня життя. Висока освіченість прибулих, зокрема в молодому працездатному віці, завжди є позитивним явищем, але за умов низького рівня життя воно не є чинником збільшення народжуваності. Прикладом можуть бути міграційні процеси міста Києва, де в структурі прибулих велика частка осіб молодшого та середнього працездатного віку з високим рівнем освіти, зокрема жінок, але на фоні тенденції падіння рівня життя народжуваність у столиці залишається низькою. За умов поліпшення умов життя високий рівень освіти мігрантів буде сприятливим фактором поліпшення статево-вікової структури населення [1, с. 248-250].

Професійно-кваліфікаційний склад мігрантів діє спільно з економічним та екологічним чинниками, зокрема ситуацією на ринку праці регіону, інноваційно-інвестиційною політикою сприяння певним видам діяльності тощо. Заохочення прибуття кваліфікованих спеціалістів з професіями, для яких притаманний високий заробіток та існують пріоритетні умови розвитку, поліпшує добробут їхніх сімей і сприяє відтворенню населення. І, навпаки, низька кваліфікація, неконкурентноспроможні професії мігрантів підвищують напругу на ринку праці регіону та знижують передумови для природного приросту. Прибуття осію із забруднених територій, із професіями, для яких характерні важкі умови праці і підвищений ризик для здоров'я, насамперед хімічної промисловості, атомної енергетики, знижують природний приріст і середню тривалість життя населення.

На статево-вікову структуру населення діють усі елементи міграційної системи. Якщо вплив субстанційної структури міграційної системи змі­нює кількісні параметри та співвідношення між ними, то функціональна структура закладає зміни на перспективу. Характер впливу базових елемен­тів міграційної системи, зокрема складу мігрантів за віком і статтю, на структуру населення певного регіону має свої закономірності. Відомо, що про­порції статей в усьому населенні й за віковими групами різні. Залежно від різня розвитку країни питома вага чоловіків може бути меншою (як пра­вило, у розвинутих країнах) чи більшою (для малорозвинутих країн). Різний статевий склад насе­лення спостерігається в міській і сільській місце­востях, містах залежно від їхнього розміру. Регіо­ни з більшим відпливом чоловіків характеризу­ються більшою питомою вагою жінок у складі на­селення і навпаки. Висока мобільність зазвичай притаманна особам молодшого та середнього пра­цездатного віку, тому міграція населення найбіль­ше впливає на вікові групи 15-40 років.

Перехід  до ринкової економіки  зумовив посилення трудової мобільності на українському ринку праці. Основними факторами цього процесу стали розвиток форм власності, підприємницької діяльності, чинного законодавства, які полегшують зміну місць праці та проживання людей. Завдяки цьому поступово складаються  і розвиваються традиційні для ринкової економіки форми трудової мобільності: територіальна, галузева, професійно-кваліфікаційна, внутрішня та міжфірмова. Помітного розвитку набули міграційні процеси (як особлива форма мобільності), що поєднується з територіальним переміщенням робочої сили.

Національний  ринок  праці в Україні характеризується  різними  ознаками,  у тому  числі  й  регіональними  особливостями,  які  формуються  під впливом  різних  факторів. Насамперед, регіональний  ринок залежить від наявного  трудового  потенціалу,  густоти  населення, міграційного  руху тощо.  Можливості  зайнятості  населення  значно  залежать  від  наявності  робочих  місць,  а  останні - від  природних  ресурсів,  виробничого  потенціалу,  рівня  економічного  і  соціального  розвитку,  структури ринку  взагалі  та  промисловості  особливо. Тому, об’єктивні  передумови  зайнятості  в  різних  регіонах  не  однакові [3, с. 35-36].

Трудова мобільність як елемент ринкової організації праці  розкривається: по-перше, як категорія ринку праці, що означає здатність та готовність працівника до зміни місця праці; по-друге, як процес руху робочої сили в галузево-територіальному та професійно-кваліфікаційному розрізах.

Знання особливостей організації та функціону­вання міграційних процесів дає змогу використо­вувати його як засіб управління, за допомогою трансформації якого можна впливати на зміну субстанційної структури людності. Необхідним етапом у цьому є формування продуктивної мігра­ційної політики та прогнозування змін статево-ві­кової структури населення.

До сьогодні в Україні таку міграційну політику не сформовано, і про міграцію населення можна го­ворити лише як про окремий, хоча й вагомий, зов­нішній фактор зміни статево-вікової структури на­селення - що не регулюється, у взаємодії двох склад­них систем - міграційної і системи спільностей ін­дивідуумів. що становлять людність певного регіо­ну, міста, країни тощо. У структурі та організації системи населення та міграції тотожні, бо в кожній з них елементами є індивіди зі своїми демографіч­ними ознаками, а саме статтю, віком, національністю, освітою, професією, видом зайнятості, культу­рою тощо як певною організацією існування систе­ми. Різними є функціонування та розвиток у часі [4, с. 142].

Серед основних завдань нашої держави в частині регулювання трудової міграції залишають­ся: організація правового і соціального захисту своїх громадян за кордоном; насамперед шляхом укладання з країнами, куди традиційно мігрують українці, взаємовигідних договорів про обмін ро­бочою силою; належне інформування наших гро­мадян, у тому числі через засоби масової інфор­мації. про реальні труднощі, які можуть очікувати їх за кордоном: налагодження інформаційної сис­теми державного контролю за міграційними про­цесами та, з іншого боку, проведення цілеспрямо­ваних послідовних економічних реформ у країні, наслідком яких стане гідний рівень матеріального забезпечення населення на своїй Батьківщині, що приведе до зменшення трудової міграції за кордон.

Література:

1.                     Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2000. – 313 с.

2.                     Гнибіденко І. Проблеми трудової міграції в Україні та їх вирішення. // Економіка України. – № 4. 2001. – С. 23.

3.                     Драгунова Т. Управління міграційними процесами великих міст. // Украйна: аспекти праці. – № 5. – 2004. – С. 35.

4.                      Занятость и рынок труда: Новые реалии, национальные приоритеты, перспективы / Л.С. Чижов, А.В. Кашепов, А.Д. Попов и др., Ин-т макроэконом. Исследования. – М.: Наука, 1998. – 256 с.