Сенча І.А.

Одеський ордена Леніна нститут Сухопутних військ

Мотивація дослідницької поведінки спеціаліста

 

Дослідницька підготовка сучасного спеціаліста – це важливіша складова системи професійної підготовки, що базується на залученні студентів до організованої дослідницької діяльності професійної спрямованості і має метою відпрацювання дослідницьких інтелектуальних, практичних і комунікативних вмінь та формування відповідних якостей особистості спеціаліста-дослідника, тобто формування його дослідницької культури.

Дослідницька культура особистості проявляється як її дослідницька поведінка, під якою ми розуміємо розгортання дослідницької діяльності при вирішенні особистісних або професійних проблем, повне використання своїх дослідницьких знань, вмінь і особистісних якостей.

„Людська поведінка визначається взаємодією зовнішніх об’єктивних умов і системи внутрішньої детермінації, що містить наступні підсистеми: потреби, суб’єктивні можливості (здібності, знання, вміння, особистісні якості) і життєву позицію (диспозицію, готовність)” [2, С.131]. Отже, дослідницька поведінка майбутнього фахівця визначається наявністю особистісної потреби у дослідницькій діяльності і суб’єктивних можливостей для її успішного здійснення.

Дослідницька поведінка спеціаліста мотивується його дослідницькими ініціативністю та активністю. Дослідницька ініціативність базується на незадоволеності особистості рівнем своїх знань і вмінь, особистісними якостями або результатами своєї професійної діяльності і визначає цілі дослідницької діяльності. Дослідницька активність базується на бажанні особистості досягти обраної мети, виражається в усвідомленому і цілеспрямованому пошуку шляхів її досягнення і означає створення цільового прообразу дослідницької діяльності. Таким чином, мотивація дослідницької поведінки є установкою особистості на дослідницьку діяльність, включаючи її саморозвиток і самовдосконалення.

Підґрунтям для формування дослідницької мотиваційної установки особистості є засвоєні в процесі дослідницької підготовки систематизовані знання про дослідницьку діяльність у професійній сфері та набуті дослідницькі вміння. Засвоєння дослідницьких знань і формування відповідних вмінь означає набуття досвіду дослідницької діяльності, оскільки в широкому сенсі досвід – це сполучення знань і вмінь, що є результатом діяльності людини і відображенням рівня оволодіння людиною об’єктивними існуючими суспільними функціями. „Кількісний аспект життєвого досвіду визначається рівнем здобутого теоретичного і практичного знання. Якісний його аспект визначається оцінкою, відбором і обробкою у свідомості особистості тієї інформації, що міститься в початковому знанні. Таким чином досвід – це не тільки рівень знань, але й активне відношення до цього знання. В цьому сенсі досвід можна визначити як міру пізнання і практичного використання законів” [1, С.174]. Особистість обирає зі свого досвіду найбільш значне, прогнозує позитивні або негативні результати своєї діяльності і робить з цього стимул, мотив цілеспрямованої поведінки.

Отже, дослідницький досвід, якого набуває особистість, переходить до її внутрішнього плану, визначає формування її дослідницьких цінностей, відпрацювання її дослідницької мети і програми дослідницької діяльності як сукупності способів досягнення цієї мети.

Формування дослідницьких ініціативності та активності передбачає усвідомлення потреб, наявності вмінь і бажання діяти та вольових зусиль, оскільки „постановка і реалізація життєвих задач потребує не тільки інтелектуальної, але й вольової зрілості особистості, її готовності і здібності проявити мужність, терпіння і витримку” [1, С.13]. До того ж, „психологи встановили пряму залежність між відсутністю чіткої позиції людини в проблемній ситуацій і виникненням у неї негативної установки на цю ситуацію” [1, С.30]. Тобто мотивація дослідницької поведінки прямо залежить від особистісної впевненості у собі і своїх можливостях, що визначається не тільки певним рівнем засвоєння знань і набуття вмінь, але й розвитком інтелектуальних і вольових особистісних якостей індивіда.

Отже, мотивація дослідницької поведінки включає моделі бажаного майбутнього та імпульси до його реалізації, здійснює вибір дослідницьких засобів цієї реалізації, забезпечує безпосередню готовність (установку) до дослідницької діяльності, а дослідницькі знання, вміння і особистісні якості забезпечують засоби і можливості для досягнення цього майбутнього.

 

Література:

1.     Культура жизни личности: (Проблемы теории и методологии социально-психологического исследования) / Л.В.Сохань, В.А.Тихонович, Е.А.Донченко и др.; Отв. ред. Л.В.Сохань, В.А.Тихонович; АН УССР. Ин-т философии. – Киев: Наук. думка, 1988. – 192 с.

2.     Культурный прогресс: философские проблемы / Под ред. А.И.Арнольдова. – М.: Наука, 1984. – 326 с.