Мальцева О.І.

Луганський національний педагогічний університет ім. Тараса Шевченка

Робота загальноосвітньої школи України з батьківським активом в 20 – 30-х роках ХХ століття

Ефективність роботи сучасної загальноосвітньої школи багато в чому залежить від уміння педагогічного колективу співпрацювати з батьками учнів. Залучення батьківської громадськості до шкільного життя здатне підсилити освітній і виховний потенціал школи, допомогти зміцнити її матеріально-технічну базу. У зв’язку з цим, нагальною проблемою є встановлення тісного контакту між цими найголовнішими інститутами соціалізації дитини. Починати цю роботу необхідно з організації батьківського активу, що стане підтримкою педагогам у роботі з батьками. Мета нашої статті – дослідити досвід роботи загальноосвітніх шкіл України з батьківським активом у 20-х – 30-х роках ХХ століття.

До встановлення в Україні більшовицького ладу найбільш активні батьки обиралися до батьківських комітетів. Ці структури надавали школам не лише матеріальну допомогу, але й мали вплив на педагогічну діяльність вчителів. О.Л. Хромова та Т.В.Кравченко, що займалися дослідженням історії взаємин школи і сім’ї в дореволюційний період, відмічають – залучення батьків до шкільного життя розглядалось як одна з важливих вимог прогресивної педагогіки того часу.[9, 30].

Із встановленням більшовицької диктатури, батьківські комітети, що діяли в старій школі, були ліквідовані. Л.Г.Цибулько в своєму дисертаційному дослідженні висловлює припущення, що причиною цьому була підтримка батьківськими комітетами „реакційних” вчителів.

Замість батьківських комітетів у січні 1923 році були створені „комісії господарського сприяння школі”,а через рік, у січні 1924 року були створені аналогічні „комісії допомоги школі на селі”, у положенні про які було рекомендовано: „Представництво від батьків мусить бути обмежено одним делегатом”[10, 79]. Поряд з цим, при школах діяли шкільні ради, до складу яких входив весь педагогічний колектив та медичний персонал, один представник від технічного персоналу, представник від Комуністичної спілки молоді, представник від організації, що була шефом школи, представники від заводу, фабрики чи сільгосппідприємства, на території якого розташовувався учбовий заклад і з яким він співпрацював, а також три представники від дітей (частіше всього піонери). Батьків до участі в роботі ради не запрошували[5, 46-47]. На основі цих фактів, ми можемо зробити висновок, що до середини 20-х років ХХ століття школа не ставила собі за мету проводити організовану роботу з батьківською громадськістю.

У січні 1925 року Народний комісаріат Освіти затвердив Положення про комітети сприяння школі (КСШ), що ліквідував попередні постанови. Згідно з цим документом, обмежувалися права комітетів сприяння: вони не могли втручатися у шкільно-організаційні, адміністративні та педагогічні справи школи, а лише висловлювати свої думки з цього приводу. Разом з тим, завідуючий школою міг припинити виконання незаконних постанов комітету, повідомивши про це Інспектуру Наросвіти.

До складу комітету сприяння школі повинні були входити: завідуючий школи, член міської ради (або сільради), представник профспілкового об’єднання, представник місцькому заводу або фабрики, що їх обслуговує школа, делегатка жінвідділу, представники батьків не менше числа інших членів комітету [2, 46-47].

На місцях школи отримали директиву реорганізувати батьківські комітети в комітети сприяння школі в основному в 1926 – 27 навчальному році. Організація КСШ на селі провадилася низькими темпами, що було зумовлене попередньою відсутністю тут батьківських комітетів.

Матеріальна допомога школі, як основний напрямок діяльності комітетів сприяння, була організована вцілому по республіці дуже неоднорідно. Розмір батьківських внесків у кожній школі встановлювався окремо, він міг бути або однаковим для всіх родин, або варіюватися в залежності від заможності батьків (від одного карбованця з кустарів до 20 карбованців з крамарів). Іноді найбідніші сім’ї за їх заявою зовсім звільнялися від сплати внесків. Незважаючи на „добровільність” цих відрахувань, неплатники періодично отримували нагадування в письмовій або усній формі, а деякі комітети ставили питання про стягнення внесків через суд з особливо злісних боржників [6, 31].

Коштами батьків комітети надавали таку матеріальну допомогу школі, як: а) проведення ремонту шкіл, б) устаткування майстерень та кабінетів, поповнення книжкових фондів шкільних бібліотек, в) підтримка розвитку піонерського руху в школі (виплата заробіньої платні керівникові загону Юних Ленінців, придбання книг для бібліотек піонер-загонів), г) оплачування праці інструкторів майстерень та додаткового штату технічного персоналу, д) придбання книжок, одягу та взуття для дітей з найбідніших родин, є) організація сніданків при школі, ж) проведення оздоровчої кампанії серед учнів (організація літніх майданчиків, відрядження дітей до санаторіїв, з) виділення коштів на влаштування шкільних свят та екскурсій.

Як приклад, робота КСШ в Харківській ФЗС ім.Жовтневої революції. Його силами було здійснено обладнання майстерень, забезпечення найбідніших учнів взуттям, підручниками та гарячими сніданками, куплено кіноапарат. Серед особливих здобутків цього батьківського активу – проведення масової роботи по педагогізації родини[1, 44].

У прийнятому в 1928 році Положенні про шкільні ради передбачалося, що до її складу ввійдуть і два представники від комітету сприяння школі, тобто від батьків[3, 1]. Це було прогресом у взаєминах сім’ї і школи, оскільки батьки отримали можливість брати участь не тільки в господарському, але й у педагогічному житті школи (здійснювати контроль за дисципліною, брати участь в обговоренні проблем успішності в школі, організації різних виховних заходів і т.п.), а також сприяло встановленню більш жорсткого контролю за вихованням дітей у родині з боку школи.

Поступово батьківський актив вводиться до різних шкільних організацій: педради, методкомісії, виховних нарад, бібліотечної комісії, комісії в справі організації дитячих ранків і свят, комісії в справах зв’язку з підприємствами, підшефні осередки, відвідування дітьми театрів і кіно, чергування батьків під час перерви в сніданковій комісії[11, 33].

В установках, що були дані Харківською окрінспектурою наросвіти всім школам соцвиху на 1928 – 29 навчальний рік було виділено: „Робота з комітетом сприяння й з батьківською масою в напрямку її педагогізації мусить зайняти почесне місце в планах роботи кожної школи. Від епізодичності в цій галузі всім школам треба перейти до плановости.”[8, 2]. Досліджуючи різні історичні документи, що стосуються цього періоду, ми можемо констатувати, що десь з 1929 -30 уч. року більшість КСШ, ліквідувавши недоліки в своїй роботі, стали спільниками педагогів у справі виховання дітей та розповсюдження педагогічних знань серед населення.

Цікавим є досвід роботи батьківського комітету школи №50 м.Києва. На загальношкільних батьківських зборах було обрано батьківський актив, що разом з педагогами розробив форму організації комітету. 46 батьків, що входили до пленуму комітету, обрали його президію: голову, секретаря та керівників секцій комітету. Секції виділялися за такими напрямками роботи – господарська, культурно-масова та санітарна. Пленум батьків збирався не менше одного разу на місяць. Комітет брав активну участь в організації „відкритих днів”, до роботи в яких залучалися різні спеціалісти, а батьки могли отримати відповідь на запитання, що виникали в них у процесі виховання дітей[4, 121-122].

Дослідивши досвід роботи загальноосвітніх шкіл України в 20-х – 30-х роках ХХ століття з батьківським активом, відібравши з нього усе найцінніше та пристосувавши його до потреб сьогодення, ми оновимо і збагатимо зміст, форми й методи роботи з батьками. Залучаючи батьківську громадськість до навчально-виховного процесу та господарського забезпечення школи, педагогічний колектив полегшує свою роботу, отримуючи підтримку своєї діяльності.

Література:

1. Палунськ І. Харківська ФЗС ім. Жовтневої революції // Радянська освіта. – 1930. - №7. – С.41-45.

2. Положення про комітети сприяння школі. // Бюлетень Кам’янецької Інспектури Народної Освіти. – 1927. - ч.1-2. - С.46-47.

3. Положення про шкільні ради // Освіта на Харківщині. – 1928. - №13-14. - С.1.

4. Прянішнікова А. Батьки і школа // Комуністична освіта. – 1939. - №3. – С.120-123.

5. Руководство по социальному воспитанию. Изд.4-е, перераб. – Х.:Гос.изд-во Украины, 1925. – 319 с.

6. Стефанов. П. Комітети сприяння (З досвіду річної роботи). // Освіта на Харківщині. – 1928. - №4-5. - С.31-34.

8. Установки в роботі шкіл соцвиху на 1928 – 29 уч.рік. // Освіта на Харківщині. – 1928. - №12. - С.2.

9. Хромова О.Л., Кравченко Т.В. З історії взаємин школи і сім’ї // Проблеми сімейного та статевого виховання дітей, учнів і молоді. Науково-метод.збірник/ С.О.Свириденко(відп.ред.). – К.:ІСДО, 1995. – 88с.

10. Центральний державний архів вищих органів влади і органів управління України, ф.166, оп.4, од.зб. 843.

11. Шекера Я., Ашкінадзе Д. Праця з батьками в трудшколі // Радянська освіта. – 1929. - № 9. – с.31-34.