Бойцун О.Б.

Тернопіль

Технології, як форма навчального процесу

Сучасний стан освіти можна визначити як пошук нових ефективних шляхів підготовки спеціалістів, рівень освіти яких повинний відповідати потребам соціально-економічної ситуації в країні. Підвищуються вимоги до творчого аспекту будь-якої діяльності, до розвитку особистісних якостей спеціалістів: активності, самостійності, винахідливості. З цією метою проводиться пошук нових технологій навчання, які б створювали умови для розвитку творчого потенціалу тих, кого навчають.

Удосконалення навчального процесу може здійснюватися тільки як інноваційний процес: заміна застарілих і неефективних методів, прийомів і засобів новими і більш ефективними, використання нових ідей, технологій.

Проведемо аналіз поняттю “технологія”.

У довідниковій літературі на сьогодні існує декілька тлумачень терміну технологія.

У відповідності з визначенням у Великій Енциклопедії Кирила і Мефодія 2000 “технологія” (від грец. techne - мистецтво, майстерність, уміння та logos – слово, навчання), сукупність методів обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми сировини, матеріалу чи напівфабрикату, здійснюваних у процесі виробництва продукції. Тепер в понятті “технологія” прийнято розуміти не тільки сукупність процесів матеріального виробництва і сфери послуг, а також галузь знань про перетворення й використання матерії (матеріалів), енергії й інформації в інтересах людини та суспільства.

Відносно навчального процесу технологія є сукупністю методів і засобів, що використовуються викладачем для реалізації дидактичних принципів з метою підвищення ефективності навчального процесу [6].

Із розмаїття термінів уживаних в педагогіці, поєднаних із поняттям “технологія” наступним у ієрархічному списку та в часовому розумінні є поняття “педагогічна технологія”. Як вказує П. І. Образцов [5] в нашій країні термін “педагогічна технологія” з’явився в 1963 році. Проте дослідження Т. С. Назарової констатують [4], що вперше термін “педагогічна технологія” з’явився в 20-х роках ХХ століття, хоча можна зустріти і інші дані одержані Н. П. Масловою [3], що вказують на ще більш раннє використання терміну “технологія” у вітчизняній педагогічній літературі.

Ще один напрямок в дослідженні педагогічної технології визначають роботи П. Р. Атутова [1], який вважає за необхідність створення дисципліни, зміст якої базується на знаннях ергономіки, інженерної екології, психології праці. Оволодіння цією дисципліною в ході трудового і професійного навчання, на думку автора, дозволить учням “гармонійно жити в інформаційно-технологічному просторі, ефективно реалізуючи свій інтелектуальний потенціал.” Тобто педагогічна технологія виражає процесуальний аспект стратегії навчання.

Таким чином, педагогічна технологія функціонує в якості:

– науки, що досліджує найбільш раціональні шляхи навчання;

– системи способів, принципів, які застосовуються у навчанні;

– реального процесу навчання.

Серед основних ознак, що характеризують педагогічну технологію є: цілепокладання, спільність цілепокладаючої, конструкторської, організаційної і виконавчої функцій, високий ступінь її варіативності залежно від індивідуальних особливостей педагога, ситуації, взаємодії, особливості окремих учнів і колективу в цілому, змісту і характеру діяльності.

На думку Г. К. Селевко, поняття “педагогічна технологія” в освітній практиці вживається на трьох ієрархічно супідрядних рівнях:

1.                Загальнопедагогічний (загальнодидактичний) рівень: загальнопедагогічна (загальнодидактична, загальновиховна) технологія характеризує цілісний освітній процес у даному регіоні, навчальному закладі, на визначеному ступені навчання. Тут педагогічна технологія синонімічна педагогічною системою: у неї включається сукупність цілей, змісту, засобів і методів навчання, алгоритм діяльності суб’єктів і об’єктів процесу.

2.                Частковометодичний (предметний) рівень: частковопредметна педагогічна технологія вживається в значенні “часткова методика”, тобто як сукупність методів і засобів для реалізації визначеного змісту навчання і виховання в рамках одного предмета, класу, учителя (методика викладання предметів, методика навчання, методика роботи вчителя, вихователя).

3.                Локальний (модульний) рівень: локальна технологія являє собою технологію окремих частин навчально-виховного процесу, рішення часткових дидактичних і виховних задач (технологія окремих видів діяльності, формування понять, виховання окремих особистісних якостей, технологія заняття, засвоєння нових знань, технологія повторення і контролю матеріалу, технологія самостійної роботи й ін.).

Таким чином, розглядаючи технологію навчання як систему, враховуємо, що при розробці будь-якої системи навчання в її основу повинні бути покладені вимоги, які б враховували специфічну мету функціонування даної системи, цілі навчального процесу та цілі виховного процесу. Тільки за такої умови певна система не є самоціллю, а виступає дидактичним засобом, що органічно входить в процес навчання. Можна стверджувати, що вибір чи розробка технології навчання основ інформаційних технологій здійснюється викладачем та ґрунтується на основі його особистих педагогічних переконань з урахуванням індивідуального стилю педагогічної діяльності. Однак технології навчання, як деякі дидактичні системи, що віддають перевагу тим чи іншим формам, методам і засобам, можуть виступати і як самостійні педагогічні категорії, зв’язані з реалізацією тих чи інших пріоритетних цілей освітнього процесу.

Технологія навчання виконує ряд функцій, серед яких основні: описова, пояснювальна та проектувальна.

Описова функція передбачає, що технологія навчання виступає як засіб описування, який розкриває суттєві аспекти цього процесу і дозволяє зробити це досить точно.

Пояснювальна функція передбачає, ефективність різних компонентів його технології для того, щоб можна було визначити оптимальні комбінації її компонентів.

Проектувальна функція передбачає, що технологія навчання повинна давати такий опис процесу навчання, який можна було б спроектувати.

Технологія базується на критеріях серед яких є: наявність чіткої мети; представлення змісту у вигляді системи пізнавальних завдань; наявність чіткої логіки, послідовності дій, операцій; визначення способів взаємодій учасників навчально-виховного процесу; мотиваційне забезпечення діяльності; визначення межі регламентованої діяльності і творчості навчально-виховного процесу; наявність засобів і способів одержання інформації (інформаційне забезпечення).

Звернімося тепер до становлення власне комп’ютерної технології навчання, що покладена до основи сучасної технології навчання.

Комп’ютерна технологія навчання – це “технологія навчання, що заснована на принципах інформатики і реалізована за допомогою електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів); сукупність засобів (програмного і технічного забезпечення, теоретичних знань, методичних прийомів) і способів їхнього застосування для ефективної діяльності тих, кого навчають, і викладачів при самостійній роботі, на лекціях, практичних і лабораторних заняттях і т. ін.” [2].

Під технологією комп’ютерного навчання І. Булах розуміє систему методів, прийомів та способів, що забезпечують оптимальну реалізацію методик навчання та передбачають впровадження в навчальний процес комп’ютерної техніки, адекватної цілям, завданням, принципам та умовам навчання.

При цьому мають на увазі:

-   сукупність технічних засобів навчання і способів роботи з ними;

-   опис науково-обґрунтованих способів і засобів організаційного впливу на різні сторони діяльності учнів;

- навчальний предмет, що навчає такій дії;

- використання ідей програмованого навчання для одержання запланованих результатів навчально-виховної діяльності;

- інтегрований процес, пов’язаний з розв’язанням педагогічних завдань;

-   компонент педагогічної діяльності;

-   навчальна дисципліна в рамках трудового і професійного навчання.

М. Новік визначає такі компоненти інформаційних технологій навчання: традиційні методи комп’ютерного навчання (комп’ютерне навчання та комп’ютерний контроль); методи інформаційного ресурсу (комп’ютерне навчання на основі бази даних, технологія гіпертексту, гіпермедіа технології, технології мультимедіа, комп’ютерна графіка); технології штучного інтелекту (евристичне навчання, метод прецеденту, метод фальсифікації); навчальне комп’ютерне моделювання (застосування комп’ютерного моделювання в методах аналізу ситуацій та ділових іграх, віртуальна реальність, комп’ютерне моделювання навчальних програм).

Провівши аналіз різного роду визначень поняття інформаційні технології навчання можна стверджувати, що в наш час наявні два підходи до розуміння його значення. В одному випадку інформаційні технології навчання розглядаються як дидактичний процес, що базується на сукупно вбудованих в систему навчання принципово нових засобів і методів обробки даних (методів навчання), які являють собою цілеспрямоване створення, передачу, зберігання і відображення інформаційних продуктів (даних, знань, ідей) з найменшими затратами і у відповідності із закономірностями пізнавальної діяльності студентів. Підтвердженням цьому є визначення інформаційні технології навчання в роботі Г. І. Марчук. У другому випадку мова йде про створення особливого технологічного середовища навчання, у якому центральне місце займають інформаційні технології, що використовуються. Таким чином, в першому випадку говориться про інформаційні технології навчання (як процес навчання), а в другому – про використання інформаційних технологій в навчанні (як використання інформаційних засобів у навчанні).

Список використаних джерел

 

1.         Бабич В. И. Методическое руководство по написанию педагогических программных средств. – Львов, 1987. – 96 с.

2.         Компьютерная технология обучения. Словарь-справочник /Под ред. В. И. Гриценко, А. М. Довгяло, А. Я. Савельева. - Киев: Наукова думка, 1992. - 652 с.

3.         Маслова Н. В. Ноосферное образование: технология, методология, методика. -М.. РАЕН, 1998, 58с.

4.         Назарова Т. С., Полат Е. С. Средства обучения (Технология создания и использования). М.: УРАО, 1998, с.203.

5.         Образцов П. И. Психолого-педагогические аспекты разработки и применения в вузе информационных технологий обучения. – Орловский государственный технический университет. - Орел, 2000. - 145 с.

6.         Пикельная В. С. Теоретические основы управления (школоводческий аспект). – М.: Высшая школа, 1990. – 172 с.