Яковенко-Глушенкова Є.В.

Інститут вищої освіти АПН України

До проблеми визначення виховання як педагогічної категорії

Оновлення багатьох сфер діяльності кожного громадянина, таких як економічна та політична, характеризують сучасний етап історичного розвитку нашої країни, істотні зміни в житті її народу. Переоцінка старих та ствердження нових світоглядних орієнтацій потребує створення адекватного цим змінам змісту освіти, тому дедалі визначальнішою стає потреба реалізації ідеї Закону про освіту, спрямованої на поглиблення інтегрованого навчання та гуманізацію виховного процесу: «Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями» [1, 3].

Оскільки виховання базується на системі людських цінностей, гуманнoсті цілей та завдань, то школи України на даний час працюють у складних умовах. Про це свідчить те, що нові пріоритети повністю ще не створені, а деякі старі припинили своє існування.

Виховання – основна категорія педагогічної науки. Але одним з актуальних питань педагогіки є визначення самого поняття «виховання».

Сьогодні частина педагогів - теоретиків та практиків - під «вихованням» розуміють процес свідомого, цілеспрямованого і спеціально організованого впливу педагога на духовний та етичний світ учня.

Так І.І. Букіна у своїй роботі «Воспитательная система С.Т. Шацкого» «виховання» розуміє як «целенаправленное педагогическое управление процессом развития личности» [2].

В.А. Сосєнков у дослідженні «Основы образа жизни. Теоретические заметки» даний термін визначає як «создание условий, обеспечивающих развитие ее [личности] моральных достоинств или в сторону их повышения, или в сторону их понижения» [10].

Н. Яременко у «Методичних рекомендаціях щодо розроблення програми виховання особистості та учнів» розглядає «виховання» як «процес залучення особистості до засвоєння вироблених людством правил для реалізації нею свого природного потенціалу та творчого ставлення до життя, спрямованих до значущих норм і правил поведінки» [12].

В Українському педагогічному словнику за редакцією С.У. Гончаренка «виховання» трактується як «процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості, зумовлений законами суспільного розвитку, дією багатьох об’єктивних та суб’єктивних факторів» [3, 53].

Таким чином ми можемо зробити висновок про те, що частина педагогів вважають: ефективність виховання полягає у створенні дійової системи впливу на особистість, де вихователь виступає об’єктом даного процесу, а вихованець суб’єктом.

Навідміну від проаналізованих підходів І.І. Букіна, В.А. Сосєнкова, Н. Яременко та С.У. Гончаренка, група педагогів, серед яких ми можемо назвати О.В. Киричука, О. Матвієнко та М.І. Шилову, І.А. Зязюна та Г.М. Сагач, у своїх дослідженнях розглядають «виховний процес» як «особистісно-розвивальну взаємодію» вихователя та вихованця [5, 3].

Так О. Матвієнко у своєму навчальному посібнику «Основи морального виховання особистості молодшого школяра» зазначає: «Розвиток особистості, виховання її завжди є результатом взаємодії, контакту з соціальним середовищем, а якість розвитку визначається культурою соціального середовища» [9, 18]. Цим самим авторка підкреслює залежність рівня розвитку особистості, його ціннісних орієнтирів від моральних принципів суспільства, в якому живе та виховується дитина.

Про взаємодію й взаєморозвиток особистості та середовища говорять також І.А. Зязюн і Г.М. Сагач у своєму дослідженні «Краса педагогічної дії». Таку взаємозалежність автори зазначеної роботи характеризують «як зміну особистості під впливом контакту з «суспільним наповненням» і як флуктуацію соціального середовища, викликану контактом з особистісним потенціалом» [4, 124]. Таким чином науковці у своїй роботі говорять про діалектичну єдність між розвитком суспільства та особистості на основі взаємостимуляції їхніх змін та еволюції.

М.І. Шилова у науковому виданні «Учителю о воспитанности школьников», досліджуючи процес виховання школярів, взаємодію суспільства та особистості розглядає через призму сприйняття індивідом загальновизнаних моделей поведінки, моральних принципів. У процесі становлення людини авторка приділяє значну увагу позиції вихованця по відношенню до існуючих у певному суспільстві системи цінностей, норм, правил. Таку позицію М.І. Шилова визначає як «комфортна» або «некомфортна» [11, 8].

Комфортною позицією особистості авторка дослідження «Учителю о воспитанности школьников» називає такий випадок у педагогічній практиці, коли норми поведінки та вимоги оточуючого середовища співпадають з власними інтересами, уявленням про гуманістичні цінності вихованця. Наслідком цього є становлення культури індивіда, що виявляється у його діях, спрямованих на самовдосконалення та вдосконалення оточуючого середовища.

Некомфортною позицією особистості М.І. Шилова називає позицію вихованця, коли його уявлення про гуманістичні цінності суперечать існуючим нормам поведінки та вимогам оточуючого середовища. Це призводить до формування такого типу індивіду, дії якого спрямовані на саморуйнування та руйнування оточуючого середовища [11].

Вивчаючи проблему виховання та роль особистості у даному процесі, ми звернулись до досліджень французьких педагогів, зокрема Ж. Піаже «Куди прямує виховання?» [14] та Ж. Марпо «Виховний процес» [13].

Ж. Піаже у своїй роботі «Куди прямує виховання» стверджує, що дійсне засвоєння системи суспільних цінностей та активізація позиції вихованця відбувається за умови безпосереднього спілкування у режимі бінарного характеру – «діти - дорослі» та «діти - діти» [14, 97].

Заперечуючи теорію психології та соціології про адекватність поведінки лише за умов її відповідності моделі загальноприйнятих норм, Ж. Марпо у своєму дослідженні «Виховний процес» звертає увагу на необхідність дозволити дитині вийти за межі існуючої системи норм, правил, соціальних цінностей, за якими, за ствердженням науковця, вихованець приховає власну особистість. Таким чином автор даної роботи процес авторизації (autorisation), що передбачає рівність вихователя та вихованця, називає основою формування та розкриття позиції другого по відношенню до існуючої системи суспільних норм та правил [13, 103].

З наведених прикладів підходів до визначення поняття «виховання» як педагогічної категорії ми можемо зробити висновок про те, що сьогодні частина теоретиків та практиків розглядають особистість вихованця не лише як об’єкт, але й як суб’єкт процесу виховання. Адже характер взаємин, які формуються між індивідом та оточуючим середовищем, визначається не лише сукупністю принципів процесу залучення вихованця до правил та норм загальноприйнятої поведінки, але й позицією особистості до запропонованої системи суспільних норм.

Проаналізувавши зарубіжну та вітчизняну наукову літературу з досліджуваної проблеми, ми прийшли до думки про те, що у сучасній педагогічній літературі не існує однозначного визначення «виховання» як педагогічної категорії. Узагальнюючи значну кількість трактувань даного поняття, ми можемо виділити наступні основні аспекти:

- сутність процесу виховання полягає у засвоєнні індивідом існуючої системи цінностей, норм, правил суспільства;

- мета виховання полягає у формуванні загальної культури особистості, яка передбачає формування двох взаємопов’язаних складових: 1) світогляду індивіда (систему моральних принципів) 2) його культуру поведінки, що знаходить своє безпосереднє відображання у вчинках, діях індивіда;

- безпосередніми учасниками процесу виховання є вчитель – вихователь, учень – вихованець та оточуюче середовище – суспільство, що має опосередкований вплив на формування загальної культури особистості;

- на формування певного типу світогляду особистості має вплив існуюча система цінностей, норм та правил, ставлення вихователя до неї та власна позиція вихованця;

- процес виховання передбачає співпрацю усіх його учасників, у ході якої кожен з них розвивається та змінюється на основі власного досвіду.

Досліджуючи проблему визначення місця виховання у сучасній системі освіти, ми можемо стверджувати про те, що школа завжди була і залишається важливим соціальним інститутом, діяльність якого визначається характером замовлення суспільства щодо формування майбутніх громадян країни. З іншого боку, спрямованість шкільної освіти суттєво впливає на розвиток самого суспільства.

Таким чином між школою і суспільством існує діалектичний зв’язок: суспільство живе за цінностями, закладеними у процесі навчання, і вчиться на основі світоглядних моделей подальшого розвитку. Водночас випереджальний розвиток освіти – закономірність і обов’язкова умова нормального розвитку суспільства. Як відомо, незаперечною є істина: яка сьогодні освіта, яким ідеям, світоглядним та моральним системам надають переваги вчителі шкіл усіх рівнях – таким буде суспільство у найближчі п’ятдесят, а то і сто років.

Так сьогодні в Україні активно проводиться науково-дослідна робота з вироблення принципів, методів виховання в школах усіх ступенів, результати якої висвітлюються на науково-практичних конференціях та семінарах. В нашій країні також розроблено декілька підходів до проблеми виховання: це «Концепція виховання підростаючого покоління суверенної України» О.В Киричука [5], «Концепція позакласної виховної роботи загальноосвітньої школи», розроблена науковцями Інституту педагогіки [8], «Концепція безперервної системи національного виховання» [7], «Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти», розроблена Міністерством освіти України [6], Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні, ухвалена рішенням колегії Міністерства освіти і науки України від 18 серпня 2005року [15], Концепція Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 роки [15].

Нинішнє становлення України як суспільства неможливо уявити без висококультурного оновлення її народу, що передбачає реформування, оновлення системи моральних цінностей, норм та правил, набутих у тисячолітній історії нашої країни. Тому одним з пріоритетних завдань сучасної освіти є виховання особистості підростаючого покоління.

Література

1. Закон України про освіту (Верховна Рада України). – Офіц. вид. – К.: Парламентське вид-во, 1999. – 32 с. – (Закон України).

2. Букина И.И. Воспитательная система С.Т. Шацкого.// http:// bank.orenipk.ru

3. Гончаренко C.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.

4. Зязюн І.А., Сагач Г.М. Краса педагогічної дії. – К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997.

5. Киричук О.В. Концепція виховання підростаючих поколінь суверенної України // Рад. школа. – 1991. - № 5.

6. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти: Інф. зб. наказів МО України. – 1996. - № 13.

7. Концепція безперервної системи національного виховання. – К., 1994

8. Концепція позакласної виховної роботи в загальноосвітній школі. – К., 1991.

9. Матвієнко О. Основи морального виховання особистості молодшого школяра. – К.: Стилос, 1999. – 154с.

10. Сосенков В.А. Основы образа жизни. Теоретические заметки. – Новгород: НГПУ, 2002. – 56с.

11. Шилова М.И. Учителю о воспитанности школьников. - М.: Педагогика, 1990. – 144с.

12. Яременко Н. Методичні рекомендації щодо розроблення програми виховання особистості та учнів.// http://www. kristti.kiev.ua

13. Marpeau J. Le processus еducatif: 2eme edition – Paris: Edition еres, 2001, 240p.

14. Piaget J. Ou va l’education? - Denoel / Gonthier, 1998, 117 p.

15. www.mon.gov.ua

Анотація

У даній статті зроблена спроба визначити сутність виховання як однієї з центральних категорій педагогіки на основі аналізу філософської, соціологічної, психологічної та педагогічної літератури.

На основі проведеного теоретичного аналізу існуючих підходів до визначення сутності поняття «виховання» ми також визначили значення виховної діяльності навчально-дослідних установ у процесі становлення особистості.

Аннотация

В статье сделана попытка раскрыть сущность воспитания как одной из центральных категорий педагогики на основе анализа философской, социологической, психологической и педагогической литературы.

На основе проведенного теоретического анализа существующих подходов к определению сущности понятия «воспитания» мы также определили место воспитательной деятельности учебно - исследовательских институтов в процессе становления личности.