Страхов В.Г., Валлье О.Е., Ільчук В.І.

Одеський обласний інститут удосконалення вчителів

Удосконалення системи професійних установок вчителів природничо-математичних дисциплін

Сьогодні в умовах реформування освіти в Україні, одним з домінантних процесів її функціонування має бути процес вивчення, творчий процес пізнання [1]. Раніше, зараз сутність технології побудови навчального процесу визначається на основі таких вихідних установках, як соціальне замовлення, освітні стандарти, орієнтири. Як вважають ці установки мають конкретизувати результати навчання та навіть створити умови для вчителя у побудові ефективної методики навчального процесу. Безумовно, соціальне замовлення, яке ґрунтується на запитах суспільства, соціуму, було, є та буде основою, базою, визначає характер функціонування будь-якої педагогічної системи. Виходом з потреб професійної діяльності вчителя, вкрай необхідним є удосконалення, корекція робочих установок вчителя, тобто відношення до предмету, який він викладає, до завдань навчання та відношення до учнів. Відношення до предмету викладання формується у студентські роки, але удосконалюється саме у практиці викладання. Природно з розвитком суспільства змінюється соціальне замовлення освіти, і як наслідок, програми викладання предмета, підручники, змінюється і мета навчання.

Сьогодні не буде великою помилкою вважати, що кожне цивілізоване суспільство потребує високоосвічених, творчих громадян. Це, по суті і визначає зміст соціального замовлення, що у свою чергу означає рівень освітніх стандартів та здійснює постановку мети навчання. Адекватним є і характер мети освіти. Це відноситься до різних видів дидактичної інформації, видам та формам педагогічної діяльності, де акценти з “екзо” мають бути переставлені на “ендо”, наприклад не оцінка рівня знань, компетентності, а самооцінка, не моніторинг якості навчання, а автомоніторинг ефективності пізнання і т. д. Основою даної інверсії повинен служити розвиток самосвідомості особистості вчителя, оскільки самосвідомість є не тільки пізнання себе а й відношення до себе – до своїх якостей, можливостей, тобто самооцінка. Вся діяльність вчителя весь процес навчання здійснюється у системі “вчитель – учень”, яка є підсистемою загальної системи “Виховання”. Через предмет викладання вчителю потрібно передати учням науковий стиль діяльності - критичність, самостійність і т.д. В результаті вивчення предмету учень повинен мати достатньо розвинуті інтелектуальні вміння, вміння самостійно працювати та

по-творчому ставитись до набутих знань. Навчати сьогодні – це навчати творчій діяльності.

В установку вчителя входить і ставлення до учня як до суб’єкта навчального процесу. Учень у своїй діяльності має самостійно думати та робити. Вчитель повинен формувати в учнях критичне, свідоме ставлення до предмету вивчення, у першу чергу таке ставлення спрямоване на запобігання помилок , вміння критично підійти до власної роботи, роботи вчителя, інших учнів, авторів математичних текстів.

Всі ланки професійних установок вчителя утворюють систему його роботи, технологію навчання. Ось чому впродовж професійної діяльності вчитель повинен постійно вдосконалювати свої знання, вміти добувати їх шляхом самостійної роботи. Тому система перепідготовки та самопідготовки вчителя до реалізації нового змісту освіти має базуватись на головному завданні школи – навчити учня вчитися та застосовувати отриманні знання. Тому і програми і навчальні плани підвищення кваліфікації вчителів повинні бути різнорівневими. Кожна з програм курсів підвищення кваліфікації вчителів повинні бути різнорівневими. Кожна з програм курсів підвищення кваліфікації має вміщувати найбільш важливі питання загальної та часткової методики викладання предмету в школі, її теоретичні основи. Основне призначення цього розділу – ознайомити вчителів з сучасними тенденціями та технологіями навчання учнів, всіляко сприяти розвитку творчого підходу до вирішення проблем викладання та самоосвіти вчителя. Концептуальна основа програм має передбачити різнорівневий підхід до перепідготовки вчителів з науково – теоретичного та методичного циклів згідно з професіограмою різних категорій вчителів; методика навчання в цьому плані повинна враховувати специфіку аудиторії.

Головне навантаження при проведенні курсової перепідготовки лягає на активні методи перепідготовки вчителів, наприклад створення проблемних ситуацій , робота “круглого столу”, аналіз конкретних педагогічних ситуацій, використання комп’ютера, як засобу навчання, квазіпрофесіональна діяльність вчителя під час ділової гри, уроки у незнайомому класі з наступним обговоренням, розгляд викладання того чи іншого питання по існуючим підручникам, тощо. Такі методи навчання вчителів дозволять вирішити ряд завдань, які важко розв’язати при традиційному навчанні, а саме – перетворити отримані вчителями знання, вміння в засіб професійної діяльності. Так ще однією з форм активного навчання вчителів може бути спеціально розроблена система дидактичних завдань та вправ.

Одним з напрямків вирішення цих питань є також і використання телекомунікаційних засобів, як елементів технології дистанційного навчання. Так, дистанційне підвищення кваліфікації може уявляти собою навчальну комп’ютерну програму. Така програма для вчителів природничо-математичних дисциплін має забезпечити максимальну індивідуалізацію процесу підвищення кваліфікації. Даній умові задовольняє на наш погляд, програма, що представляє собою систему модулів – комплексів спеціально підібраних, розроблених навчально-тренувальних завдань. Кожен такий модуль є, по суті, навчальним тренажером по одному з аспектів педагогічної діяльності вчителя, вірніше системи “учень-вчитель”. Змістовні елементи програми мають забезпечити удосконалення гуманістичної підготовки, майстерності, фахові знання , педагогічні спроможності, педагогічну техніку.

Література

1. Страхов В.Г., Валльэ О.Э. Размышления над концепцией идеальной педагогики. Одесса: Астропринт, 2004. – 84с.