Стрілецька С.В.
Білоцерківський державний
аграрний університет
ОСНОВНІ НАПРЯМКИ КОРЕКЦІЇ ДИСГРАФІЧНИХ ПОМИЛОК ПИСЬМА В
США
За останні роки значна увага в педагогічно орієнтованих
наукових дослідженннях США приділяється
порушенням, які виявляються у суттєвій недостатності оволодіння
шкільними навичками у певної категорії учнів. Для виділення таких учнів
американські вчені використовують термін “students with learning disabilities” (укр. “учні з труднощами/розладами у навчанні”) [1, с. 1-2].
Серед групи порушень оволодінням шкільними навичками в науковій літературі американської школи усе
виразніше виділяється проблема дисграфії (“dysgraphia” від
грецьк. δυς –
префікс, який означає утруднення, порушення, і γράφω – пишу) як
форми аграфії, тобто повної нездібності писати, яку можна спостерігати у дітей шкільного віку [1, с.72].
Аналіз американської наукової літератури
засвідчує, що у типовому класі в американській школі 5 із 25 учнів можуть мати труднощі у навчанні, при цьому
один з цих п’яти учнів може мати ознаки дисграфії [1, с. 25].
За Cavey D.W.,
письмові роботи учнів з ознаками дисграфії характеризуються великою кількістю і
стійкістю орфографічних помилок (англ. “spelling mistakes”),
каліграфічних або графічних помилок (англ. “handwriting mistakes”), пунктуаційних
помилок (англ. “punctuation mistakes”) та помилок
у написанні великої літери (англ. “capitalization mistakes”)
[1, с.35].
Серед каліграфічних помилок американські автори виділяють:
а) суміш друкованого і рукописного
щрифту;
б) суміш великих і малих літер;
в) суміш “write, left, up, down”;
г) незакінчені літери (слова);
д) пропущені літери (слова);
є) неправильний розмір, форма та нахил літер;
ж) недотримання ліній і полів;
з)
неадекватні проміжки між літерами (словами);
є) надмірні
витирання;
і) загальне нерозбірливе письмо.
Пунктуаційні помилки включають:
а) відсутність крапки в кінці речення;
б) відсутність знака питання, якщо речення питальне і потребує відповіді;
в) відсутність знака оклику, якщо речення окличне і передає такі сильні емоції,
як, наприклад, страх, гнів, захоплення;
г) відсутність лапок у цитатах;
д) відсутність коми між двома сурядними реченнями, які об’єднані
сполучником;
є) відсутність апострофа в скороченнях та іменниках у присвійному відмінку.
Серед помилок у написанні великої літери характерними є:
а) написання слова з малої літери на початку речення;
б) відсутність великої літери у власних назвах: іменах, прізвищах людей, назвах
днів тижня, назвах місяців, у скороченнях, як, наприклад, Ave.,
в) написання особового займенника I з малої літери;
г) написання загаловків з малої літери [1, с. 2, 26-29, 35; 4, с. 34-41]
Оскільки англійська мова – це мова, в якій домінує
традиційний принцип письма, коли орфографічні форми є традиційно закріпленими і
відображають зниклі норми вимови, робота з подолання дисграфії в США побудована, перш за все, на навчанні орфографії (англ. “spelling).
Рекомендації щодо запобігання орфографічних помилок
в учнів з розладами навчання, з дисграфією зокрема, надають Karen R. Harris, Steve Graham, Jerry Zutell, J. Richard Gentry (1995),
Lynn Larsen (2001), в
основі яких покладена стратегія “Look and Say / Cover and See / Write and Check” (укр.
„Подивись на слово і вимови його / Закрий це слово і пригадай правопис усно / Напиши це слово і
перевір його” [2; 3].
Крім навчання орфографії, великого значення у працях Karen R. Harris, Steve Graham, Jerry Zutell, J. Richard Gentry (1995)
набуває проблема навчання почерку, оскільки, як вважають названі вище автори, каліграфічні помилки, як то недописування
літер (u
замість a; i замість e), написання зайвих елементів (a замість
o), написання
елементів літер окремо ( c l замість d; c e замість
a),
дзеркальне написання літер (u замість
n) та
інші, не дають можливість прочитати навіть орфографічно правильно написані
слова [2, с. 176, 180; 3, с. 176, 180].
Важливими складовими почерку американські автори вважають плавність (англ. “smoothness),
правильний нахил (англ. “slant”), форму (англ.
“ shape”) і розмір літер (англ. “size”), а
також відповідну відстань між літерами, словами і реченями (англ. “spacing”) [2,
с. 176-179; 3, с. 176-179] .
Так, наприклад, для покращення плавності почерку названі вище
автори рекомендують навчати правильно тримати олівець. Зауважимо, що за Regina G. Richards, відстань від пальця до кінчика олівця
має бути від ¾ до 1 дюйма; тиск на олівець не має бути надто легким або
надто міцним; кут олівця має бути приблизно 45° відносно сторінки [4, с.
24-25]. Між літерами у
слові повинно бути достатньо місця, щоб намалювати між ними маленький овал. Велика
увага приділяється також відстані між словами і реченнями. Так, наприклад, між
реченнями повинно бути достатньо місця, щоб намалювати велику англійську літеру
О [2, с. 178-179].
Таким чином, підводячи підсумок наведеного вище аналізу, можна
констатувати, що показник кількості
помилок різних видів (орфографічних, каліграфічних, пунктуаційних помилок та
помилок у написанні великої літери) і показник їх стійкості є основним
діагностичним критерієм дисграфії. Основними напрямками корекції дисграфічних помилок
англійського письма в США залишається навчання орфографії і почерку.
Література:
1. Cavey D.W. Dysgraphia: Why Johnny can’t write: A Handbook for Teachers
ans Parents. –
2. Karen R. Harris,
Steve Graham, Jerry Zutell, J. Richard Gentry Spell it
- write! My steps to Super Spelling (Grade
4). – Zaner-Bloser, Inc.
3. Karen R. Harris,
Steve Graham, Jerry Zutell, J. Richard Gentry Spell it write! My steps to Super Spelling (Grade
5). – Zaner-Bloser, Inc.
4.