Федчик В.А.

Донецький державний університет управління

Система навчання української пунктуації на підготовчих курсах

Проблема підвищення ефективності та якості навчання української пунктуації на підготовчих курсах ставить викладачів української мови перед необхідністю розширювати можливості практичного заняття, максимально використовувати його час, приводити методи навчання у відповідність з вимогами життя. Такі завдання передбачають інший спосіб подання знань, який забезпечував би, насамперед, їхню активність, дієвість. Інакше кажучи, ті ж самі засоби навчання української мови повинні бути організовані по-іншому і включені в макросистему взаємодій, які б відповідали іншим цілям. Адже, щоб вільно володіти пунктуацією,”треба не тільки досконало знати правила постановки розділових знаків, але, і це головне, усвідомити її суть, її принципи, засвоїти її системність” [3, 90].

Теми з пунктуації посідають особливе місце в навчальній програмі з української мови для слухачів підготовчих курсів, оскільки розділові знаки вживаються на позначення такого розчленування писемного мовлення, яке не може бути здійснене ані морфологічними засобами, ані порядком розташування слів. Крім того, сучасна українська пунктуація являє собою складну, розвинену і надзвичайно багату систему, стабільність якої визначається її формально-граматичним принципом, а можливості передати багатство і різноманіття смислових відтінків та емоцій – принципами смисловим та інтонаційним. Таким чином, українська пунктуація перетворюється на потужний стилістичний засіб, для творчого застосування якого виникають численні можливості.

Водночас знання правил зовсім не є показником глибокого і вільного володіння пунктуацією як знаковою системою, яка відбиває тонкощі змісту і чіткість структури тексту. Тому і виникає потреба у розробленні методичної системи навчання пунктуації на підготовчих курсах з урахуванням психологічних і організаційних умов короткострокової форми навчання.

Засвоєння учнями підготовчих курсів норм української пунктуації має свою специфіку, яка зумовлена, по-перше, особливостями синтаксису української мови, по-друге, недоліками у викладанні української пунктуації в школі, по-третє, стислими строками навчання.

Розгляньмо найважливіші питання, пов’язані з актуальними проблемами методики навчання пунктуації на підготовчих курсах.

1. Для правильного поставлення розділових знаків у письмовому тексті необхідно враховувати (в різних випадках різною мірою) і смисл, і синтаксичну структуру, і інтонацію висловлювання. Проте слід визнати, що в наш час у середній школі явно недооцінюють смислової та інтонаційної ролі розділових знаків, справедливо вважаючи провідним принципом української пунктуації синтаксичний, згідно з яким розставлення розділових знаків визначається структурою синтаксичної конструкції. А втім “граматичні знаки” не завжди збігаються зі “смисловими”, оскільки смислове членування мовлення в деяких випадках може підпорядковувати собі структурне. Щодо інтонаційного чинника, то можливі випадки, коли поставлення розділового знака структурно не зумовлена й диктується лише інтонацією (так звані авторські знаки). Більше того, численні паузи в тексті (обов’язкові й варіативні) не співвідносяться ні з якими розділовими знаками.

Таким чином, у процесі вивчання української пунктуації особливу увагу учнів слід звертати на встановлення правильного співвідношення між синтаксичним, смисловим та інтонаційним принципами, які в сукупності пояснюють будь-яку пунктограму.

2. Для правильного поставлення розділових знаків щоразу необхідно зрозуміти структуру речення та його смисл, автоматизму тут немає. У зв’язку з цим ми не можемо не погодитися зі твердженням Н.В.Валгіної: “Пунктуацію не можна вивчити, треба навчитися її застосовувати” [2, 67]. Тому при організації навчання пунктуації важливо показати учням способи оперування мовним матеріалом, програмування їхньої навчальної діяльності.

Оскільки в основі будь-якої програми лежить алгоритм, ми вважаємо доцільним і ефективним використовувати на підготовчих курсах серію пунктуаційних алгоритмів, які особливо корисні в тих випадках, коли дозволяють об’єднати кілька розрізнених правил, що визначають поставлення розділових знаків при різних значеннях однієї конструкції (наприклад, у безсполучниковому складному реченні). У цьому випадку інформація виявляється компактною.

3. Існує суперечність між уроками пунктуації в школі й перевіркою навичок учнів. Шкільна пунктуація – це переважно пунктуація ізольованих речень. У той самий час пунктуаційні помилки підраховуються здебільшого у зв’язних текстах (наприклад, диктантах) з багатосторонніми зв’язками суміжних і далеких одні від одних закінчених речень.

Для пунктуації зв’язного тексту великої ваги набувають смислові зв’язки різноманітних синтаксичних будов, об’єднаних єдністю думки, загальною стилістичною спрямованістю, а також єдиним емоційно-експресивним настроєм, що, безумовно, впливає на пунктуаційне оформлення кожного речення, включеного до контексту. Причому формально-граматичні розділові знаки в ізольованому реченні і в реченні, яке є складовою тексту, збігаються, чого не можна сказати про смислові та інтонаційні знаки, використання яких більшою мірою залежить від контексту і конкретного авторського завдання. Тому лише на матеріалі зв’язного тексту можна показати учням, що розділові знаки часто спираються на смисл висловлювання.

У процесі навчання пунктуації на курсах ми надаємо перевагу зв’язним текстам, хоча при поясненні правил користуємося окремими реченнями (написання яких не пов’язане з широким контекстом).

4. Дослідження підтверджують, що посилення практичної спрямованості навчання мови можливе при навчанні теоретичного матеріалу укрупненими, логічно завершеними частинами, в тому числі за допомогою спеціальних таблиць та схем, які складені за принципом зіставлення мовних явищ. Використання узагальнювальних таблиць, безумовно, полегшує вивчення матеріалу, збільшує можливості створення пошукових ситуацій та викликає інтерес до процесу повторення та узагальнення.

5. Обмежені рамки навчання на підготовчих курсах вимагають максимально ущільнити час заняття, його теоретичну частину, змінити його якісно, а саме: гранично чітко викласти основні поняття й провідні ідеї навчальної дисципліни; звільнити навчальну програму від надмірно ускладненого другорядного матеріалу; визначити оптимальний обсяг умінь і навичок, обов’язковий для засвоєння учнями. Таким чином, з метою оптимальної організації навчального процесу на підготовчих курсах необхідно подати зміст матеріалів з української пунктуації (всю вертикаль) у стислій, конспективній формі.

Переліченими особливостями визначаються загальнодидактичні та специфічні принципи навчання української пунктуації на підготовчих курсах. Основними з них, на наш погляд, є такі принципи: свідомості; наочності; виділення головного; зв’язку навчання пунктуації з вивчанням синтаксису; принцип розвитку мовленнєвого слуху учнів; принцип виразного “читання” розділових знаків; принцип розвитку навичок розставлення розділових знаків у процесі письма; принцип осмислення, запам’ятовування й застосування пунктуаційних правил.

Названі вище принципи визначають репертуар вправ, які використовують при навчанні учнів української пунктуації на підготовчих курсах.

Виділимо найважливіші види вправ: спостереження розділових знаків зі слуху; інтонування речень у зв’язку з пунктуаційним аналізом; пояснення ролі розділових знаків; синтаксичний аналіз речень і цілих компонентів тексту з поясненням розставлення розділових знаків; пунктуаційний розбір (повний чи тематичний); пунктуаційне коментування тексту; виконання дій щодо перевірки розділових знаків; зіставлення правил; складання власних речень з використанням розділових знаків та їх обґрунтуванням (в заданих і незаданих умовах); використання алгоритмів; використання графічних схем речень; робота з узагальнювальними таблицями; написання диктантів різних видів; виявлення пунктуаційних помилок у власному або чужому тексті.

Викладач залежно від конкретних умов і цілей навчання, рівня підготовленості учнів на певному етапі може міняти на власний розсуд подані види вправ, за допомогою яких можна також здійснювати диференційне навчання пунктуації на підготовчих курсах, добираючи для учнів з різною підготовкою завдання різної складності.

Отже, алгоритмізація навчального процесу, широке використання узагальнювальних таблиць, виконання різноманітних вправ, націлених на аналіз співвідношення між синтаксичним, смисловим та інтонаційним принципами розставлення розділових знаків у зв’язних текстах, відбиваючи специфіку навчання української пунктуації на підготовчих курсах, виступають ефективним засобом інтенсифікації процесу опанування учнями пунктуаційних навичок і вмінь і значно розширюють можливості творчої, диференційованої роботи викладача в групах з різним рівнем знань залежно від завдань підготовки до письмового іспиту.

Література:

1. Блинов Г.И. Методика изучения пунктуации в школе. – М.: Просвещение, 1990. – 208 с.

2. Валгина Н.С. Принципы русской пунктуации. – М.: Книга, 1972. – 72 с.

3. Козачук Г.О. Підвищення грамотності учнів: Навч. посібник для учнів. – К.: Освіта, 1994. – 161 с.

4. Козачук Г.О. Українська мова – для абітурієнтів: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1993. – 272 с.

5. Ломизов А.Ф. Обучение пунктуации в средней школе: Проблемы методики. – М.: Педагогика, 1975. – 160 с.

6. Олійник О.Б. Знаки-чаклуни. – К.: Хрещатик, 1994. – 88 с.