Кузько П.В.

Мелітопольський держпедуніверситет, Україна

До питання про перспективність дослідження паремій

Прислів’я та приказки виступають родовою характеристикою людини, родини, суспільства, народу, культури; тому виявлення специфіки їх мовної реалізації необхідно для з’ясування характеру сприйняття й інтерпретації причинно-наслідкових зв’язків подій, що відбуваються в мовному колективі.

Діапазон розвідок, безпосередньо пов’язаних як із загальною проблематикою паремій, так і конкретними питаннями в плані змісту й вираження в мові надзвичайно широкий, тому складність вивчення цього явища примушує шукати прийоми та методи підходу, який дозволив би застосовувати водночас інструменти аналізу з різних гілок філології.

Доречним бачиться застосування аналітичного методу, в якому функціонально й структурно втілюється прагматика народного світобачення.

Будучи невід’ємним компонентом духовної культури, прислів’я та приказки, при всій своїй універсальності, проявляють в різних мовах певну специфіку вербалізації, обумовлену властивою мовцям суб’єктивністю інтерпретації навколишньої дійсності, що продовжує викликати зацікавленість.

Ємність та інформативність є тими істотними властивостями мовного знака, які лежать в основі його найважливішої функції поряд з комунікативною та кумулятивною функціями. Мова виступає сполучною ланкою між поколіннями, є «сховищем» і засобом передачі позамовного колективного досвіду.

Насамперед, у лексиці відбиваються фрагменти соціального досвіду, обумовленого основною діяльністю народу. Існування тих або інших лексичних одиниць пояснюється практичними потребами. Зв'язок історії й культури народу з мовою особливо яскраво проявляється на фразеологічному рівні. Велика кількість прислів'їв та приказок відбивають специфічні національні риси, своїм коріннями йдуть в глиб історії народу, його побут, звичаї, традиції.

Характерною є група фразеологізмів або сталих словосполучень, маркованих часом та змінами в суспільному житті, виникненням таких умов, у яких соціальна значимість слів настільки велика, що вона набуває рис символіки.

Джерелами аналізу мовного матеріалу послужили німецькі та латинські тлумачні, етимологічні, фразеологічні, пареміологічні словники [3-6]. Результати дослідження дозволяють зробити висновок про те, що одні шари лексики із соціальними й культурними факторами увійшли у мову більш активно, інші — менш. Часто національно-культурний зміст являє собою ядро системи фразеологічних одиниць, а периферійні рівні створюються різними видами конотацій.

Фразеологізми з культурним компонентом можна поділити на три групи:

1) безеквівалентні, 2) конотативні, 3) з фоновою функцією. Перші — слова, що служать для вираження понять, які відсутні в іншій культурі, і не мають прямих еквівалентів за межами мови, до якої вони належать. Друга група – це слова, які не просто вказують на предмет, але й несуть у собі ознаки його відмінних властивостей. Фонова лексика представлена словами або висловами, що мають додатковий зміст і супутні семантичні або стилістичні відтінки, які накладаються на його основне значення, відомі, зазвичай відправнику і отримувачу повідомлення.

Складним і цікавим є випадок фонової лексики, де слова, що еквівалентні в понятійній сфері, мають розбіжності в іншій сфері за своєю семантикою. Розглядаючи значення слова розчленовано, як сукупність семантичних складників або семантичних часток, можна виділити лексичне тло, яке буде складатися з не понятійних семантичних часток (семем) та понятійних.

Вивчення фонових знань, способів виділення культурного компонента значення є вагомим завданням, оскільки включення в лінгвістичний аналіз соціального виміру дає можливість глибше проникнути в природу мови, повніше виявити умови її функціонування й динаміку розвитку, дозволяє представити в новому світлі картину мови як суспільного явища.

На основі аналізу даних з фразеологічних словників та збірників загальновживаних паремій [1-2] можна зробити такі висновки:

1. Вони широко віддзеркалюють різноманітні сфери життя, такі як сучасні суспільні перетворення, проблеми у колективі, сім’ї.

2. Прислів’я наділені комунікативним статусом, очевидно, що вони не можуть не мати комунікативних потенцій, які визначають використання прислів’їв у якості складників змісту висловлювання.

3. Прислів’я та приказки, які характеризуються експресивністю та оцінністю, вельми затребувані у виконанні комунікативних функцій.

У лінгвістиці багатообіцяючим напрямком бачиться розробка теорії асиметричного дуалізму мовного знаку, відповідно до якої план вираження й план змісту іноді порушують принцип взаємно однозначної відповідності між денотатом і сигніфікатом.

Ретельно відібрана лексика і структура висловлювання формує не лише зміст але й сприйняття події. Влучно вжита лексика почуттів дозволяє зазирнути у внутрішній психічний світ не тільки зображуваної особистості з її настроями та переживаннями, але й особистості автора. Емпірична реальність, нескінченно різноманітна, а, отже, настільки ж рухливою й непередбаченою є і структура прислів’їв та приказок.

Література:

1. Байер Х., Байер А. Немецкие пословицы и поговорки. – М.: Высш. шк., 1989. – 392с.

2. Die deutsche Sprichwörter. Gesammelt von Karl Simrok. – Stuttgart:Philippp Reclam jun., 1988. – 630 S.

3. DUDEN – Das große Wörterbuch der deutschen Sprache. – Mannheim: Bibliographisches Institut & F. A. Brockhaus AG, 2000. (Die CD-ROM – Version).

4. http://wortschatz.uni-leipzig.de/ – Wortschatz-Lexikon der Uni Leipzig.

5. http://thesaurus.reference.com/ – Thesaurus.com, Synonym- und Antonymlexikon.

6. woerterbuch.info – Deutsch-Englisch Wörterbuch, Thesaurus-/Synonym-Datenbank.