Бузов Б.Я.

Бердянський державний педагогічний університет

СОЦІОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ СПОСОБУ ЖИТТЯ

Поняття „спосіб життя” тісно пов’язано з поняттям засоби виробництва. Спосіб життя, як і засоби виробництва, визначаються з одного боку, практичним відношенням людей до природи, рівнем технічної озброєності, продуктивності їх праці, станом продуктивних сил, а також характером споживання, з іншого боку , характером виробничих відносин, економічним станом суспільства, котрий є основою всієї системи суспільних відносин.

Діяльність людей невідокремлена від умов , в яких вона існує, та від потреб і від духовних її мотивів. Духовні мотиви, безпосереднє з’являються причиною дій, відображають існуючі матеріальні умови і виникаючі на їх підґрунті потреби змінити ці умови. Виходить, що спосіб життя неможливо відділити від об’єктивних потреб і їх відображення у пам’яті людей, від почуття і дум, які безпосереднє спонукають людину до дій, визначають цілі діяльності та їх характер.

Спосіб життя це сукупність основних форм життєдіяльності в їх залежності від умов та визначених цими умовами людських потреб. По-друге, спосіб життя не обмежується сферою виробництва і характеризує не тільки трудову діяльність людей, але й головні риси побуту, культури, політичного життя, моралі. В поняті способу життя синтезуються всі суттєві риси діяльності людей. Отже спосіб життя можливо визначити як сукупність (систему) суттєвих рис, які характеризують діяльність людей, класів, соціальних груп в історично означених соціальних умовах.

Спосіб життя тісно зв’язане з людською працею. Не існує людського буття без системної і повсякденної праці. Праця відрізняється по своєму характеру та змісту. Зміст праці – це соціально-технологічна характеристика її, котра враховує розміщення продуктивної діяльності по галузям , види виконаних операцій праці і інше. Слід додати, що зміст праці це є процес функціональної діяльності робітника у будь які галузі матеріального виробництва. Науково-технічний прогрес міцно впливає на зміну професійної діяльності робітника, що означає зміну його способу життя.

Категорія „характер праці” відображає суспільно-економічну особливість праці, закріплення робітників за різними видами їх діяльності (фізичний – розумовий, сільськогосподарській – індустріальний, простий – складний, творчій – нетворчій і .ін.).

Соціологія способу життя вивчає не тільки соціально-технологічні та соціально-економічні основи праці, але й її суспільні форми та умови – такі, як колективний та індустріальний характер праці, матеріальні та моральні стимули, задоволеність працею, шляхи та форми поступового прямування суспільства до найбільш гуманних, творчих видів діяльності.

Специфіка соціології як науки знаходить свій прояв у соціології способу життя у тому, що вона вивчає не тільки об’єктивні характеристики праці, але і відношення робітників до її характеру, змісту, умовах. Це відношення знаходить свій прояв в таких показниках як; задоволеність працею, рівень цієї задоволеності. Треба диференціювати цей загальний показник, підкреслюючи відношення суб’єкта до своєї спеціальності (професії) як до конкретного виду трудової діяльності та відношення до праці як до конкретного виду діяльності в даних умовах.

Наукове дослідження способу життя неможливо коли ми не знаємо методики конкретних соціологічних досліджень проблем праці, яка включає

в себе два взаємопов’язані підходи: вивчення сукупності об’єктивних та суб’єктивних факторів праці, позиції особистості, мотивів Ії поведінки. Бачення ( з допомогою анкетного опитування) містять наступні розділи: а/ особисті характеристики опитує мого;

б/ рівень задоволення працею, професією; в/ мотиви вибору спеціальності та праці; г/ Вплив умов праці, задоволенням роботою; д/ вплив факторів формування особистості, обставин Ії життєвої та професійної діяльності на відношення до роботи; д/ мотиви відношення до праці як способу життєдіяльності.

Вивчення умов праці людей не відокремлено від вивчення колективів праці, у яких ця діяльність існує. Колектив це така сукупність людей, яка об’єднана сумісною діяльністю і де функціонує свій специфічний спосіб життя. Це життя об’єктивно характеризується відношеннями взаємної відповідальності, товариства та взаємної допомоги. Соціологія вивчає відношення, які складаються у колективах в конкретних умовах, форми організації праці, їх структуру та функції. Робітничий колектив в умовах цивілізованого суспільства має ті риси, які притаманні усьому суспільству. Сучасні колективи включають в себе соціально різні групи працівників розумової ,фізичної, організаційної та виконуючої праці.

Робітничий колектив являє собою клітину суспільної структури, яка залишиться і після знищення класових та суспільних відмінностей. На сучасному етапі розвитку відносин у колективах ми не можемо розглядати не усвідомлюючи того, що існують соціальні групи, різні класи. У любому колективі є люди які відносяться до різних верств населення країни. Це явище свідчіть про те, що суб’єкти трудових відносин стратифіковані як по горизонталі так і по вертикалі.

Коли ми ведемо розмову про спосіб життя людей, то слід враховувати и ті обставини, що спосіб життя людей тісно пов’язаний з побутом громадян.

У соціологічних дослідженнях побуту суттєве місто відводиться вивченню його матеріальної основи, постільку у побутові діяльності безпосереднім чином люди задовольняють свої матеріальні та духовні потреби. З другого боку, розвиток суспільного виробництва дозволяє все більше виходить за межі сім’ї та дому для задоволення різних потреб , котрі раніше задовольнялись у приватному господарстві.

Духовна сторона побуту є складовою частиною його матеріальної сторони. Елементи духовної культури органічно вмонтовані у самий процес споживання матеріальних благ.

Однак у сфері побуту існують такі формі праці які передбачають задоволення духовних потреб людини, суспільства. Сюди можемо віднести виховання дітей в садочках, самовиховання, культивування звичаїв та традицій, музикальне виховання та інше.

Показниками задоволення духовних потреб з’являються кошті, які витрачаються на освіту, культурні заходи з бюджету родини, держави. Суттєвім показником способу життя, є структура вільного часу особистості і скільки коштів є у людини на реалізацію своїх різноманітних потреб у вільний час.

. У соціологічних дослідженнях способу життя родина як мала соціальна група акцент робиться на вивчення Ії внутрішній структури, характеру розподілу обов’язків, головування, взаємозв’язки між чоловіком та жінко й , батьками та дітьми , інакше кажучи на вивчення суспільно-психологічних відносин у родині. Вивчаючі сім’ю як соціальний інститут особу увагу приділяють характеристики Ії функцій, соціальних установ та ціннісних орієнтацій , таких завдань, котрі вирішує родина як особистий соціальний осередок суспільства. Це потребує комплексне вивчення родини як малої групи і як соціального інституту, функціонування та розвиток якої передбачається законодавством, системою правових, моральних норм та традицій.

Необхідно відрізняти з методологічної точки зору поняття родини як „первинної” групи та широкім загалом рідних, друзів як „вторинними” групами, що дозволяє глибоко зрозуміти та конкретно оцінити характер та зміст родинних відносин.

Соціологічні дослідження основних тенденцій зміни сім’ї у суспільстві дозволили установити процес стабілізації внутрішні сімейних відносин як у місті так і на силі. Середній розмір родини в України сьогодні нараховував два – три чоловіка. Народжуваність та число дітей прямо залежіть від того працює чи ні чоловік та жінка, мають вони свій дім, квартиру, є кому доглядати за немовлятами чи ні та інше.

Освіта займає одну із ведучих факторів способу життя людини та суспільства. Вона є найважливішим інститутом сучасного суспільства, сучасної цивілізації. Зрозуміло, що усі блага людства, культура, наука, рівень науково-технічного прогресу напряму залежать від рівня освіти.

як соціокультурний заклад, Ії розвиток, функціонування, структуру, спосіб організації, динаміку соціальної структури сфери освіти. Ії взаємодії з іншими соціальними та суспільними інститутами та сферою життя людини.

Досягти оптимального стану освіти – це першочергова проблема соціології освіти. Конче, освіта як суттєва форма способу життя людей, у соціальному бутті, по-перше, необхідний підготовчій етап опанування культурою, вмикання людини до практичної діяльності. По-друге, функції освіти проявляються у розробці у суб’єкта механізмів культурної діяльності, яка базується на здобутках культури того чи іншого соціуму. Навчання не зводиться лише до пізнання, хоча воно має ведуче значення.

По-третє, освіта передбачає засвоєння практичних навичок, але не усяких, а таких що відповідають загальнолюдським цінностям. Скорі зміни у способі життя, в соціальному середовищі , яке формує особистість, вже само по собі заважає передавати досвід старшим поколінням молодшим.

Спосіб життя це не тільки наявність системи освіти, та комплексного виховання нової особистості, але це і реальні кроки по опануванню всесвітніми досягненнями у галузях науки та культури, техніки новітніми технологіями.

Таким чином, спосіб життя охоплює усі напрямки суспільної діяльності. Характер матеріального виробництва благ життя, конкретно-історичні виробничі відносини лежать в основі життєдіяльності суспільства, його способу буття.

По-друге, спосіб життя дуже залежить від того, які конкретно-історичні відносини панують в конкретну годину існування людей. Це відносини рабського, феодального, капіталістичного, чи соціалістичного ладу.

По-третє, спосіб життя залежить від суб’єктивного фактору. Це і організація дошкільного виховання, навчання дітей у школі, у вищих закладах освіти. Рівень професіоналізму вчителів, викладачів вузів, рівень заробітної платні, наявність хороших бібліотек, учбових приміщень та інше. Все це має не аби яке значення для покращення способу життя у конкретному суспільстві.

По-четверте, сам спосіб життя , зрозуміло, залежить і від особистостей, які керують суспільством, розробляють конституційні закони, та правові норми, якими вимушені користуватись громадяни держави. Ми маємо надію на те, що політична реформа, яку запропонувала Верховна Рада України, буде мати позитивні результати. Вона ні тільки відрегулює політичні стосунки між Радою та Президентом країни, але і підвищить рівень демократичних стосунків у суспільстві, що само по собі буде покращувати спосіб буття в країні.

По п’яте, формування ціннісних орієнтацій та установок є важливою складовою покращення способу буття, оскільки виникають умови гармонічного виховання та освіти особистості. Сюди слід додати і загальну організацію дозвілля молоді, котра відповідала б соціально значним цілям та задачам.