Пікалова О.В.
Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова
До питання про становище недержавних громадських
організацій в Україні
У наш час, коли знов йде розподіл влади, актуальним залишається питання про дотримання прав та інтересів громадян. Представниками громадськості виступають політичні партії, недержавні громадські організації, профспілки, незалежні ЗМІ та ін. Ретельність виконання прав громадян залежить від розвинутості інститутів громадянського суспільства, одним з яких виступають недержавні громадські організації, що сьогодні поширені, але не достатньо вивчені.
За останні роки все більшого поширення набувають недержавні громадські організації, особливо після Помаранчевої революції. Їх кількість зростає напередодні виборів для підтримки кандидата чи партії, а після виборів ці організації зникають чи існують тільки на папері, а їх діяльність припиняється до наступних виборів.
Тому метою роботи буде дослідження сучасного становища недержавних громадських організацій та їх взаємодія з владою.
Визначимось з поняттям “недержавні громадські організації”. Це добровільні формування, створені на основі єдності інтересів і вільного волевиявлення громадян з метою реалізації ними своїх прав і свобод. Згідно із Всесвітньою декларацією прав людини, кожен громадянин має право на об,єднання. У ст. 36 Конституції України записано: “Громадяни України мають право на свободу об,єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних та інших інтересів” [2,11].
Недержавні громадські організації діють у різних галузях. На Заході - це розгалужена мережа молодіжних, професійних, жіночих, ветеранських, релігійних, а також елітарних організацій-клубів, “мозкових центрів” тощо. Ці організації висвітлюють актуальні проблеми суспільства, являють собою проміжну ланку між державою та громадянином.
В Україні найпоширені об,єднання з проблем екології, молоді, освіти. Завдяки цим організаціям громадськість впливає на владу, лобіює свої інтереси. Але для успішної діяльності потрібні певні умови. Перш за все необхідно розвинуте громадянське суспільство. Мається на увазі система самостійних і незалежних від держави суспільних інститутів і відносин, які забезпечують умови для реалізації приватних інтересів і потреб індивідів та колективів, життєдіяльності соціальної, культурної та духовної сфер, їх відтворення й передачі від покоління до покоління[4,3].
По-друге, для діяльності недержавних громадських організацій потрібна законодавча база, яка б регулювала процес формування, заходи впливу на державу, стосунки з іншими організаціями. В основних міжнародних та вітчизняних правових актах указано, що основною метою об,єднання громадян є захист їхніх трудових та соціально-економічних прав та інтересів, а не колективний розподіл благ. В Україні діяльність громадських організацій регулюється Конституцією України, Законом України “Про об,єднання громадян” від 16 червня 1992 року, Декларацією ООН “Про правозахисників” 1998 року та іншими міжнародно-правовими документами.
По-третє, для діяльності недержавних громадських організацій необхідний широкий прошарок середнього класу, високий рівень розвитку підприємництва та ініціативне, активне громадянське суспільство.
Громадські об,єднання використовують безліч способів для впливу на державні структури: мітинги, страйки, зібрання, статті у газетах та журналах, репортажі на телебаченні та по радіо. Але найпоширеною формою впливу на органи державної влади є лобіювання. В Україні ще не узаконений цей вид діяльності, а в країнах Заходу це штат кваліфікованих спеціалістів, які завдяки тому, що володіють необхідним об,ємом інформації та зв,язками, можуть впроваджувати певні проекти, закони, домагатися фінансових переваг тощо.
В Україні сектор недержавних організацій, порівняно з країнами Заходу, є малим, але постійно зростає. За офіційною статистикою, на початку 2000 року в Україні діяли близько 25 тис., а у 2004 році, за даними Центру інновацій та розвитку, в Україні зареєстровано близько 30 тис. всеукраїнських, регіональних та місцевих недержавних громадських організацій [3,324].
При цьому більшість недержавних громадських організацій , як і в інших країнах, зосереджено в столиці та культурно-історичних і промислових центрах. За даними Міністерства юстиції України, в 2004 році більша частина легалізованих громадських організацій із місцевим статусом припадала на місто Київ (понад 4 000 організацій), Львівську (понад 1 500), Одеську (понад 1 400), Харківську (1 028), Донецьку (912), Кіровоградську (понад 990), Дніпропетровську (900) області [3,324].
Станом на січень 2005 р. в Україні було зареєстровано 1 963 всеукраїнських та міжнародних громадських організацій, з них всеукраїнських – 1 520, міжнародних – 443 [3,324]. Багато недержавних громадських організацій працюють у таких сферах: культура та освіта; здоров,я, інваліди й ветерани; економіка і наука; жінки та діти [3,324].
Але зростання кількості ще не говорить про зростання рівня якості недержавних громадських організацій. Вітчизняні аналітичні центри, які відстежують стан та розвиток “третього сектору” в Україні, одноголосно твердять про те, що лише менша частина з легалізованих недержавних громадських організацій постійно й активно працюють. Більшість інших існують лише формально. Деякі припинили свою діяльність, деякі її не розпочинали. Особливу групу складають організації, що активізуються лише в період передвиборних кампаній і працюють у межах агітації відносно того чи іншого кандидата, виборчого блоку. Вони фактично не роблять істотного внеску у розвиток громадянського суспільства (забезпечення прав і свобод людини, інформованості і політичної освіти громадян, залучення громадськості до вирішення соціальних проблем на місцевому і регіональному рівнях тощо). Через існування значної кількості таких псевдогромадських організацій страждає репутація недержавних громадських організацій взагалі [3,327].
Дуже цікавим є питання про фінансування недержавних громадських організацій. Оскільки ці організації є неприбутковими, некомерційними, то кошти надходять зі сторони. Найбільш поширеним шляхом отримання фінансової допомоги є гранти, які організують західні страни під розвиток своїх програм на Україні. Зарубіжні громадські організації можуть відкривати свої “філіали” для впровадження своєї політики у нашій країні і, звісно, усі витрати бере на себе донор. Недоліком цього шляху є те, що громадська організація стає залежною від свого західного спонсора.
Кошти можуть надходити від приватних підприємців, комерційних структур. Але подібне фінансування базується на приватних стосунках, тому не завжди є дійсним.
Джерелом надходження коштів є і плітичні партії, які займаються фінансуванням недержавних громадських організацій для лобіювання своїх інтересів, програм, для ширшої реклами.
І ще один шлях, найменш поширений, це кошти які виділяє держава під якісь соціальні, екологічні, молодіжні та інші програми. Це передбачено проектом Закона України “Про громадські організації” (розділ 1, ст. 6): держава може фінансувати окремі програми громадських організацій, укладати договори на виконання громадськими організаціями робіт і надання послуг [1,16]. Але, треба зазначити, що це настільки мізерні кошти, за які не можливо реалізувати проект.
Проте, інститути громадянського суспільства стають все поширеніші в Україні. Поступово починають з,являтися організації, які працюють на професійних засадах, мають штат постійних працівників і здійснюють вагомі програми. Багато громадян на волонтерських засадах приймає участь у діяльності недержавних громадських організацій. Це свідчить про підвищення рівня культури і обізнаності громадян України.
Отже, недоліки, що є у роботі недержавних громадських організацій ще багато, але це закономірно, тому, що Україна ще знаходиться на шляху становлення громадянського суспільства. Успіх цього будівництва полягає в продуктивній співпраці суспільства і державної влади. Громадськість повинна самостійно створювати автономні, незалежні об,єднання. Усяка самоорганізація починається на місцях. Ліквідувати перешкоди на цьому шляху - це вже задача державної влади.
Література:
1. Громадські організації України: правові засади діяльності/ Головний ред. О. Проценко. – К., 1998. –23с.
2. Кормич Л.І., Шелест Д.С. Громадські об,єднання та політичні партії сучасної України/Л.І. Кормич, Д.С. Шелест. – К.: АВРЫО, 2004. – 262 с.
3. Пожидаєв Є. Громадянський потенціал недержавних організацій/Україна: стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки – 2005. За ред. О.С. Власюка. – К.: Знання України, 2005. – С.322-344.
4. Тодика Ю. Роль Конституції України в становленні громадянського суспільства//Вісник Академії правових наук України. – 1999. - №2(17) – С.3-12.