Котляр Г.О.

ХНПУ ім. Г.С. Сковороди

Деякі аспекти законодавчого регулювання тривалості строків давності реалізації кримінальної відповідальності.

Сучасні тенденції в теорії кримінального права і практиці свідчать про гуманістичну направленість заходів кримінально – правового реагування держави на вчинений злочин, яка виявляється в розширенні меж застосування звільнення від кримінальної відповідальності, як найбільш оптимального засобу для досягнення цілей, що ставляться перед кримінальним правом. Завдяки заохочуючим особливостям впливу на свідомість і правову культуру винної особи звільнення від кримінальної відповідальності стає одним з вагомих юридичних заходів, що стимулюють позитивну посткримінальну поведінку. Дані узагальнення судової статистики свідчать про відносну сталість показників стосовно кількості осіб, щодо яких суд виніс постанови про звільнення від кримінальної відповідальності, за період з 2002 р. по 2005 р. Так, в 2002 р. було звільнено від кримінальної відповідальності 17312 осіб, в 2003 р. – 16900 осіб, в 2004 р. – 10400 осіб, а в 2005 р. – 11900 осіб. Це є показником міцного входження інституту звільнення від кримінальної відповідальності в систему заходів кримінально – правового реагування української держави на злочинність.

Одним з елементів системи звільнення від кримінальної відповідальності є такий її різновид як звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Строк давності реалізації кримінальної відповідальності як обставина, що регламентує тривалість існування кримінально – правових відносин, які виникають в результаті вчинення особою суспільно небезпечного діяння, застосовується з превентивною метою щодо подальшої поведінки винної особи, тобто в період перебігу давнісного строку повинна відпасти суспільна небезпечність цієї особи, як підстава для застосування цього виду звільнення від кримінальної відповідальності. Слід зазначити, що строк давності в той же час є також засобом своєчасності правозастосовчої діяльності правоохоронних і судових органів української держави [4, с. 11-12] і визначає період протягом якого ця діяльність є правомірною і обвинувальний вирок, який набере законної сили, є правосудним, а значить і реалізація кримінальної відповідальності є необхідною і потрібною для виконання завдань КК України. Сказане дає змогу зробити висновок, що встановлення тривалості цього періода ( протягом, якого можуть бути реалізовані кримінально – карані засоби впливу на злочинця) є досить важливою і актуальною проблемою. Згідно до положень ч.1 ст. 49 КК України розмір строків давності реалізації кримінальної відповідальності пов'язується виключно з класифікацією злочинів ( ст. 12 КК України ), критеріями якої є тяжкість злочину і покарання. Існуючий в кримінальному законодавстві розподіл злочинів на види не враховує важливість об'єкту злочину, ознаки об'єктивної сторони, ознаки суб'єктивної сторони злочину, характеристику суб'єкта, тяжкість наслідків, що настали. На ці види неодноразово звертали увагу науковці [1, с. 10-11; 2, с. 15-39]. На жаль, недосконалість розробки класифікації злочинів відбивається також і на встановлені тривалості давнісних строків. Так, передбачені ч. 1 ст. 49 КК України розміри строків давності однакові, як у випадку вчинення незакінченого злочину, так і у разі завершення злочинної діяльності, тобто існує диспропорція між ступенем суспільної небезпеки вчиненого злочину і розміром давнісних строків встановлених законодавцем.

В кримінально – правовій теорії сформульовано положення про обов'язкове пом'якшення покарання за готування до злочину шляхом встановлення більш м'якої санкції в даному випадку. Вважається, що розмір покарання за готування до злочину повинен дорівнювати половині “максимального строку або розміру покарання, передбаченого відповідною статтею Особливої частини” КК за закінчений злочин [3, с. 153, 196]. Поділяючи позицію прихильників цієї точки зору, слід зазначити, що оскільки є доцільним призначати більш м'яке покарання за готування до злочину, так є необхідним диференціювати і строки давності за вчинення цього виду злочину. Подібні положення, на нашу думку, мають бути поширені на встановлення розмірів давнісних строків у випадку вчинення як закінченого, так і незакінченого замаху на злочин (ч. ч. 2, 3 ст. 15 КК України). Тому враховуючи ступінь суспільної небезпеки готування до злочину і замаху на злочин вважаємо за можливе доповнити ст. 49 КК України наступним положенням: “У випадку вчинення незакінченого злочину строки давності реалізації кримінальної відповідальності повинні дорівнювати:

1) при готуванні до злочину – половині строку давності, передбаченого частиною 1 цієї статті;

2) при вчиненні незакінченого замаху на злочин – двом третинам строку давності, передбаченого частиною 1 цієї статті;

3) при вчиненні закінченого замаху на злочин – трьом четвертим строку давності, передбаченого частиною 1 цієї статті.”

Такий підхід до встановлення розмірів давнісних строків є більш диференційованим і, з огляду на реалізацію інститутом звільнення від кримінальної відповідальності принципу економії кримінальної репресії, є більш гуманним.

Література:

1. Кадников Н.Г. Классификация преступлений по уголовному праву России. – М.: ЮИ МВД РФ, 2000. – с. 10-11.

2. Классификация преступлений и ее значение для деятельности органов внутренних дел: Учебное пособие / Под ред. Н.И. Загородникова. – М.: МВШМ МВД СССР, 1983. – 84 с.

3. Маслак Н.В. Кримінальна відповідальність за готування до злочину: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.08. – Харків, 2005. – 216 с.

4. Рабінович П. Час у праві ( темпоральні властивості діяльності як об'єкт правового регулювання ) // Вісник Академії правових наук України. – 1999. - № 3(18) – с. 3-13.