К. психол. н. Кременчуцька М.К.

Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, Україна

Феномен творчості в контексті історичної психології

Протягом тисячоріч людство прагнуло до гармонії. Філософи шукали загальні закони розвитку для космосу й людського суспільства. Питання добра й зла, життя та смерті, матерії й духу споконвіків тривожили розум кращих представників людства. Проблема самовдосконалення, таємниці психічного життя, прагнення до вічного й нескінченно прекрасного, основи відношення до світу - так чи інакше ґрунтувалися філософією й знаходили своє відбиття в мистецтві. На думку І.Г. Белявського, соціальна функція мистецтва полягає в образному пізнанні світу, у тому числі того, що вже зник, а витвори мистецтва як конкретизація художньої мови є втілення соціальної сутності Художника [2].

Скоріше за все, можна сказати: культура як би випливає, є відбиттям відповідного світогляду, який, у свою чергу, формується, релігією, філософією, загальноприйнятою мораллю, що панують у даний період на певній території. Саме вони визначають домінуючі, у цей момент ціннісні орієнтації, настанови, мотиви, прагнення, інтереси й т.д.

Чому феномен культури породив таке різноманіття трактувань і безліч суперечливих визначень? Чи не в цьому виражається розмаїтість людського буття? У тій мірі, у якій невичерпна і різнолика людина, багатогранно й багатоаспектна культурна спадщина...

Але, як би те не було - культура не існує поза людиною, зрозуміти її сутність можна лише через призму діяльності людини, народів, що населяють планету. Культура зв'язує природу й суспільство через розгортання творчої діяльності людини. При цьому в основу розуміння культури покладена історично активна, творча діяльність людини, і, отже, розвиток самої людини як суб'єкта діяльності. Розвиток культури при такому підході збігається з розвитком особистості в будь-якій області суспільної діяльності.

Саме в завдання історичної психології входить історична реконструкція особистостей минулих епох. Це необхідно для поширення меж пізнання про минуле, що значною мірою допомагає збагнути сьогодення, і таким чином дає можливість моделювати можливі шляхи розвитку майбутнього.

Донедавна термін "історична психологія" розглядався тільки як соціогенез. Дійсно, з одного боку - це психологія історії, тобто саме соціогенез психіки людини в історичному процесі, як походження й розвиток вищих психічних функцій особистості, міжособистісних відносин, обумовлених особливостями соціалізації в різних культурах і суспільно-економічних формаціях. З іншого боку - історична психологія не може не займатися безпосередньо історією психології, її генезисом і аналізом її розвитку; а в третіх, виникши на стику двох материнських наук (історії й психології), вона є інтеграцією знань про закономірності природи, суспільства й людини [3]. Це мало вивчена галузь психології, але саме в ній можна знайти шляхи гармонійного знання про світ, невід'ємною частиною якого є людина.

На думку професора І.Г.Белявського у теперішній час, який характеризується створенням нових наукових напрямків, що інтегрують знання про закономірності природи, суспільства й людини, здійснюється одне з передбачень про час, коли науки про природу й людину зіллються в гармонійне знання про світ, частиною якого є людське суспільство [1]. Неможливо переоцінити значення історичної епохи для формування особистості, й у той же час, як часто та або інша особистість відіграє значну роль в історії певної країни, а то й впливає на все людство. Тому в історичній психології особистість, її формування й розвиток розглядається з урахуванням принципів: історизму, єдності психіки й культури, історико-психологічного генезису особистості й ін. У системі наук про людину й суспільство історична психологія намагається зайняти свою нішу, виробивши свої методи аналізу особистості. У самому загальному виді - це дослідження особистості в онтологічному просторі історії [3]. Її метою є реконструкція психологічного вигляду поколінь людей, що увійшли в історію, а будується ця реконструкція на основі об'єктивації психічної діяльності в явищах культури.

Хтось може обвинуватити історичну психологію в необ'єктивності, тому що звичайно предметом аналізу стає діяльність особистостей видатних, так сказати "нетипових" представників своєї епохи, але адже «великі» теж діти своєї епохи. Який соціум оточував їх під час їхнього становлення? Які фактори виявилися вирішальними для формування й розвитку їхніх особистостей?

Люди видатні, неординарні, що не вписуються у жорсткі рамки часу що їх породив, проте відбивають саме свою епоху, може бути саме в них найбільше яскраво переломлюються протиріччя характерні для даного суспільства. Властива талановитим особистостям креативність і здатність до антиципації робить їх провісниками прийдешньої кризи (знову таки в певний момент певного соціуму) і наступної за нею зміною епох, що іноді несуть із собою не тільки кількісні, але і якісні зміни. "Сила великих творців мистецтва й полягає в тім, що в їхній художній діяльності в найбільшій мірі розкриваються сутнісні сили епохи, що дає їм можливість самим поряд із творцями інших духовних і матеріальних цінностей брати участь у прокладанні подальших шляхів історії, а, отже, і психіки» [1].

На наш погляд, саме реконструкція психологічного вигляду людей неабияких, допоможе зрозуміти приховані пружини прогресу, не виявлені дотепер причини розвитку й відкрити можливості подальшого духовного вдосконалювання людства. А тому, що психологічна реконструкція відбувається на основі об'єктивації, то судити про "стан духу" можливо тільки по виявленій культурній спадщині, оскільки за всіх часів середній обиватель залишає набагато менше слідів (у тому числі й матеріальних).

Однією із центральних проблем історичної психології є питання про феномен творчості. Творчість видатного художника ХХ с. Кузьми Сергійовича Петрова-Водкіна, було розглянуто нами як феномен мистецтва в контексті історичної психології [4].

Особистість К. С. Петрова - Водкіна як і його мистецтво завжди викликали й будуть викликати бурхливі дебати, але ніхто так і не зміг приліпити йому ярлик тієї чи іншої течії того часу: символізму, футуризму, натуралізму, авангардизму, імпресіонізму або модернізму. Досліджуючи творчу біографію, відтворюючи й аналізуючи психологічний портрет, нами була зроблена спроба вийти на основні базисні передумови, що сприяють формуванню подібної особистості. Факти з життя, думки, ідеї, у тому числі, динаміка створення картин, починаючи від творчого задуму, включаючи процес "народження картини"; і закінчуючи реакцією художника на вже готовий добуток, а також оцінка їм відгуків рецензентів були нами були взяті з аналізу епістолярної спадщини художника. Використовуючи інформацію надану нам самим художником, ми спробували простежити взаємозв'язок блоку досвіду й перспектив, що конкретизується в таких психологічних реаліях як система знань, настанов, прагнень, переконань, інтересів і всього того, що вміє особистість

Аналізуючи творчу біографію К. С. Петрова - Водкіна дивуєшся, звідки брала сили ця людина. Його невгамовність і ненаситність все життя гнали його з місця на місце, він не припиняв працювати навіть у періоди загострення своєї хвороби. Коли лікарі заборонили йому малювати - він став писати, саме "завдяки" цьому, ми й маємо цікавий матеріал у вигляді двох його автобіографічних повістей: "...на середині розвитку зупинитися не можна..." [4]. Ставлення до часу К. С. Петрова - Водкіна було дуже своєрідним: "Час - не хвилина, не година, - воно є сума наших переживань. В одну секунду може вміститися безліч мозкових подій, інакше не сивіли б люди миттєво в миті важких переживань"[5]. Чим не концепція про суб'єктивний час.

Щедро обдарований природою К. С. Петров - Водкін емпіричним шляхом зробив найбільше відкриття XX століття, він відкрив "сферичну перспективу" - абсолютно самостійну, відмінну від усього відомого раніше систему сприйняття натури, яку він назвав "наукою бачити". Французьке астрономічне товариство ще в 1927 році за глибоке знання природи й ідеї в галузі геофізики й космогонії вибрало К. С. Петрова - Водкіна своїм почесним членом.

Ще один факт із біографії К. С. Петрова – Водкіна - він перший звернув увагу на вплив кольору й інтер'єра, що оточує людини, на його психіку. У його повісті "Простір Евкліда" цій темі присвячена ціла глава "Колір", але медицина того часу стояла на зовсім інших позиціях і ще не досягла розуміння всієї важливості цієї проблеми, а слово кольоротерапія викликало не одну поблажливо-презирливу посмішку. Саме в главі "Колір" К. С. Петров - Водкін здійснює страшне пророцтво: "Колір характеризує прозріння й затемнення цілих історичних епох і каже про молодість, розквіт і старість цивілізації. Не випадково сучасна цивілізація сфабрикувала колір хакі, мотивуючи його захисністю на полях війни. Думаю справа серйозніше - цей гнилий колір є прапор збитих, сплетених світовідчувань однієї з цивілізацій, що відживає свою історичну чергу "[5].

Мимоволі пригадується сучасник К. С. Петрова - Водкіна німецький філософ О. Шпенглєр і його "Причинність і доля. Захід Європи". Він розглядає культури, що утворюють світову історію, як організми з обмеженою, обумовленою ним приблизно в одну тисячу років тривалістю життя. Пророкуючи майбутнє західної культури та порівнюючи її зі зниклою грецькою, він підкреслює, що вона вже вступила в таку стадію цивілізації, на якій починається її невблаганна й фатальна загибель.

Протягом всього життя К. С. Петрова - Водкіна цікавило все пов'язане з незвичайними явищами природи "Мистецтво й наука є засвоєння речей ще не пізнаних, ...мистецтво стурбоване новими впізнаннями. У повсякденному житті ми тільки мимохіть стикаємося із предметами й не вловлюємо зв'язку між ними"[5]. Його мрією було вихопити із усього неподобства життя якусь таємницю й дати її людям. Метою життя він уважав прагнення до істини, і пошукам Правди на землі присвятив усього себе.

Безумовно, у невеликому обсязі статті неможливо докладно проаналізувати таку багату подіями біографію (зокрема, ми торкнулися моральної сфери, релігійних поглядів і світоглядних позицій, що є значними для будь-якої особистісної характеристики).

Про джерела, що породили настільки незвичайну, неймовірно обдаровану особистість, що зуміла відбити у своїй творчій спадщині цілу епоху в житті суспільства можна сказати словами самого К. С. Петрова - Водкіна: "Та й все мистецтво чи не є тільки репетицією до перетворення самої людини в Мистецтво. Саме життя чи не тільки ще проекція майбутніх можливостей» [5].

Хочеться відзначити, що в даній роботі ми торкнулися актуальних проблем методологічної науки. Розглядаючи методологію з погляду її евристичности - здатності забезпечити появу нові ідеї в конкретних проблемних ситуаціях і пам'ятаючи, що теорія являє собою результат процесу пізнання, а методологія саме й визначає способи досягнення й побудови знання, а так само, що в психологічних дослідженнях методологія різних напрямків пов'язана з їхньою світоглядною спрямованістю, ми можемо стверджувати, що розглядаючи проблему культурної детермінації вищої психічної діяльності, що досить рельєфно демонструється у творчості К. С. Петрова - Водкіна ми зробили перші кроки в аналізі й реконструкції психолого-історичного розвитку особистості. Психолого-історичний розвиток особистості, завжди досить яскраво відбивається саме в мистецтві, а його найбільш значні витвори створювалися в переломні періоди історії.

Література:

1. Белявский И. Г. Историческая психология. – Одесса, 1991. – 250 с.

2. Белявский И. Г. Исповедь пасынка века.– Одесса, 1997. – 465 с.

3. Білявський І.Г. Лекції з історичної психології. - Одеса, 2004 – 448 с.

4. Петров - Водкин К.С. Хлыновск. Пространство Эвлида. Самаркандия. - Л.: Искусство, 1982.

5. Селизарова Е.Н. Письма. Статьи. Выступления. Документы. - М.: Советский художник, 1991.

6. Рисунки Петрова - Водкина. – М.:Искусство.1978.