Калюжна Є.М.

Запорізький національний університет, Україна

Принципи розвивальної взаємодії з підлітками

Впровадження психопрофілактичних, корекційних та розвивальних програм у зміст навчального процесу має декілька безумовних переваг. По-перше, з`являється реальна можливість проводити ”фронтальну” психопрофілактичну роботу не лише з підлітками “групи ризику”, але й тими, хто з певних причин залишається поза увагою педагогів і шкільного психолога. По-друге, відпадає потреба диференціації учнів на підлітків “з проблемами” та “без них”, що запобігає явищам стигматизації. Ще одна перевага планових ”уроків з психології” полягає у можливості підтримання постійного контакту із підлітками, відстеження динаміки перебігу адаптивних процесів учнів загалом.

Водночас, як переконує практика, втілення в життя змістовного наповнення цільових програм подекуди супроводжується певними технічними ускладненнями. Справа не лише в тім, що кожна психотехніка обов`язково має застосовуватися у зв`язку з її теоретичним обгрунтуванням, але також і в тім, що будь-який зовнішній вплив, аби не бути марним, повинен грунтуватися на внутрішній реформації особистості та супроводжуватися змінами у структурі “Я”. Максимум, на що можна розраховувати у протилежному випадку – це тимчасовий терапевтичний ефект.

Принципово важливим у зазначеному контексті є висловлювання С.Д.Максименка про те, що особистість є водночас і реалізатором діяльності (як форми прояву її потенцій), і активізатором процесу функціонування діяльності, що трансформується в резистентні психічні властивості самої особистості [2, 306].

Отже, методологічна стратегія розвивальної взаємодії має, передусім, будуватися на механізмі інтрапсихічних змін, а це, в свою чергу, передбачає врахування принципів, за якими цей механізм реалізується.

1. Атмосфера безпеки. В основі взаємодії з підлітками лежить задовільнення їх потреби у захищеності, від якої вони ще не готові повністю відмовитись [1, 80]. Психологічна захищеність визначається резервом внутрішньої сили, ступенем усвідомлення особистістю самої себе та своїх потреб в контексті вимог реальності. Стійкість “Я” характеризується толерантністю особистості до фрустрації, передусім, афективних потреб, здатністю цілеспрямовано регулювати свої дії та керувати психоемоційним станом за стресогенних умов. У певному розумінні, внутрішня робота в підлітковому віці полягає у пошуках рівноваги між активацією та реакцією на неї, що й відбиває перебіг процесів пристосування. Тому дуже важливо надати підліткам можливість для безпечного висловлювання й аналізу пов`язаних зі сферою “Я” почуттів – для попередження депресивних станів та неконтрольованих агресивних спалахів.

2. Сратегія підтримки. Стратегія підтримки будується на визнанні цінності й унікальності людського “Я”. Дуже важливо, щоб підлітки отримали можливість побачити, відчути, зрозуміти, що всі люди – різні, і кожний має право бути індивідуальністю. Саме такою стратегією забезпечується виникнення почуття належності, активація внутрішніх ресурсів самоприйняття. Тільки усвідомлюючи власну самоцінність, особистість буде здатна виявити толерантність та емпатійність до проявів індивідуальності іншої людини.

3. Орієнтація на самопізнання. Формування Я-концепції підлітка тісно пов’язане із виникненням загостреного почуття “Я”; зростаючі рефлексивні можливості змушують підлітків замислюватися щодо своїх індивідуальних особливостей, здібностей, способів взаємодії з оточуючим світом. Орієнтація на внутрішні важелі активності, бажання керуватись власними можливостями в управлінні й регулюванні своєї життєдіяльності набувають в підлітковому віці все більш провідного значення.

Відкриття власного “Я” на соціальному, особистісному, екзистенційному рівні – головна подія періоду підлітковості. Для полегшення цієї складної внутрішньої роботи, по-перше, є необхідним підтримання мотивації підлітків до самопізнання, вивчення ними особистісних якостей, переваг та недоліків. По-друге – є дуже важливою орієнтація підлітків на опрацювання об’єктивних критеріїв успішності й неуспішності, прагнення випробувати свої можливості та винайти, за допомогою дорослих, шляхи їх розвитку та вдосконалення.

4. Мотивація саморозвитку. Особистість як динамічна система перебуває у стані безупинного становлення, в процесі якого поступово все більш провідної ролі набувають її внутрішні рушійні сили, що дозволяють самостійно визначати завдання і напрямок власного розвитку. Внутрішня позиція – це об'єктивний погляд на своє реальне положення, його зіставлення із тим, чого прагнеш, вміння побудувати щабель між дійсністю та майбутнім, тобто усвідомити той факт, що “бажане завтра – це певним чином побудоване сьогодення”. Звичайно, випробовувати щось нове, змінювати ситуацію, активно її перетворювати спроможна лише та особистість, яка бачить сенс своєї діяльності та має рішучість для дій. Оскільки ефективна взаємодія з підлітками можлива лише через діалог, то, наприклад, необхідність тих або інших дій можна обговорити з підлітком, вибудувавши картину їхніх наслідків. А це передбачає наявність взаємодовіри, співвідносність діяльності з особистісними цінностями, мотивацію на досягнення результату.

Таким чином, основним акцентом в реалізації розвивальної взаємодії з підлітками має бути сприяння розвитку почуття “соціальної кон`юнктури”, тобто здатності підлітків орієнтуватися й ефективно функціонувати у динамічному контексті суспільного середовища. Грунтуючись на принципах позитивної психотерапії, що розглядає особистість як джерело необмежених здібностей і можливостей, розвивальна взаємодія має бути орієнтована на недирективне звернення саме до тих особистісних проблем підлітків, які через їхні вікові особливості є для них значимими.

ЛІТЕРАТУРА

1. Залунина Л.М. Подростки: ответы для родителей и профессионалов. – СПб.: Питер, 2004.
2. Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі (в 2т.) – К.: Форум, Т. 1. – 2002.