Найдеш О.В.

Чернівецький національний університет

РЕТРОСПЕКТИВНИЙ ПОГЛЯД НА ОСНОВНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ МОВИ Й ОДИНИЦЬ МОВНОЇ СИСТЕМИ

Основні лінгвістичні поняття: мова, мовні знаки, звуки мови, пізнання світу через мову, вивчення значення на певному рівні мовної структури по-різному розглядалися на різних етапах розвитку мовознавчої науки. Залежно від того, як пояснювалися, характеризувалися ці положення, явища, ознаки у філософських, лінгвістичних та психологічних працях, і виникали та розвивалися відповідні методи і підходи їх дослідження.

Мовознавчу дисціпліну та методи її дослідження пропонується розглянути в наступній історичній послідовності, представивши досократівську, доарістотелівську філософію мови та арістотелізм, теорію пізнання і мовну теорію 16-17 ст. (Г.Галілей – Й.Лейбніц), мовну філософію епохи просвітництва; охарактеризувавши розвиток мовознавства та його наукові погляди і дослідження 19-20 століть: юнгграматична школа (Бодуен де Куртене, Ф.де Соссюр), ленінградська і московська філологічні школи (Л.В.Щерба, О.О.Реформатський, Р.І.Аванесов), Празький лінгвістичний гурток (К.Бюлер, М.С.Трубецькой, Р.Якобсон), глосематика датського структуралізму (Л.Гєлмслев, Р.Улдалл), дескриптивна лінгвістика (Е.Сепір, Л.Блумфілд) і вплив на мовознавчу науку біхейвіоризму, феноменології та “жестової” теорії (епоха психолінгвістики), генеративна психолінгвістика (Н.Хомський, Х.Осгуд) та формальна мовна теорія (Ч.Пірс, Е.Гуссерл, Г.Фреге).

На початковому етапі основні методи формуються через безпосереднє спостереження за явищами природи, світу, мови та опису їх з відповідними тлумаченнями. Так, досократівська, доарістотелівська філософія, представниками якої є А.Кротон, Геракліт, Сократ, Демокріт, Платон, розглядають мову та мовні процеси у філософському аспекті. Демокріт пише про “образи”, які відокремлюються від предметів і глибоко проникають у “пори” тіла. Тому між мовою і світом існує рівень “абстрактних відображень” реального світу, який транспортує інформацію [3, c.13]. “Механічна теорія відображень” увійшла в теорію пізнання через мову оточуючого середовища. Арістотелівська онтологія для філософії мови постає у безпосередньому зв’язку предметів оточуючого світу, пізнання їх і мови. При цьому мова координує процес сприйняття та пізнання дійсності [3, с. 17]. Мовна теорія 16-17 ст. побудована на знаковій системі. В епіцентрі досліджень, уявлень знаходиться магічна сила знаку, теорія “знакової містики” [3, с. 21]. Мовна теорія Й.Лейбніца об’єднує мовні знаки, мислення і чуттєве сприйняття, розглядає питання про довільність у мові, при цьому Й.Лейбніц наголошує, що значення слів «не є довільними, а визначеними». Вік просвітництва представлений у мовній філософії і теорії пізнання французькою філософією Конділака, німецькими традиціями мовної філософії Канта, Шеллінга, Фіхте, Гегеля; Гердера, Гумбольдта.

Джерелом виникнення сучасної мовної теорії є розвиток мовознавства 19 століття, важливими явищами якого є структуралізм та біхейвіоризм. У цей час були створені не лише теоретичні нововведення, але й зроблені значні відкриття у галузі історичного і компаративістського (порівняльного) мовознавства; сформовані інтердисципліни мовознавства – психологія, соціологія, що мають значний вплив на розвиток мовної теорії.

Мовознавство початку 19 ст. представлене роботами Ф.Боппа, Я.Грімма, Р.Раска, А.Шлейхера, Гекеля, О.Востокова.

У 70-і роки виникає і розвивається юнгграматична лінгвістична школа, представниками якої є К.Бругманн, Г.Пауль, Н.Остгофф, А.Лескін, К.Вернер, Бодуен де Куртене, Ф. де Соссюр. Широкого визнання набула знакова теорія Ф. де Соссюра, учення про мову як систему знаків та значеннєвість мовного знаку [2, с. 62-64].

До представників Празької лінгвістичної школи належать В.Матесіус, Й.Цубатий, Б.Трнка, Б.Гаврапек, В.Скалічка, а також М.Трубецькой, Р.Якобсон, С.Карчевський, К.Бюлер, Я.Мукаровський. Ця лінгвістична школа започаткувала розвиток структурної лінгвістики. Вихідним є положення Ф. де Соссюра про структуру мови як систему знаків, яку празькі лінгвісти розглядають у синхронії, враховуючи статичні і динамічні моменти; дають визначену модифікацію структурного поняття, підкреслюють поетичну функцію мови, мовне порівняння і мовну типологію у дослідженні зв’язків між мовними системами.

Глосематика (копенгагенський структуралізм) представлена іменами Л.Гєлмслева та Г.Улдалла. Для цього напрямку в лінгвістиці характерні високий ступінь абстрагування, теоретизації, математизації із застосуванням дедуктивних методів.

Дескриптивну лінгвістику початку 20 століття, що визначає американський структуралізм, представляють Ф.Боас, Е.Сепір, Л.Блумфілд.

Е.Сепір під впливом психології створює “лінгвістичну теорію відносності”, що показує відношення між мовною структурою і структурою мислення: розглядає поняття менталізму Дескриптивна лінгвістика Л.Блумфілда поділяється на дескриптивну та контрастивну лінгвістику.

Розвиток лінгвістики початку 20 століття характеризується сильним впливом біхейвіористичних, феноменологічних, жестовотеоретичних психологічних тенденцій, що ознаменували епоху психолінгвістики. Вплив біхейвіоризму на мовознавство виявляється у дистрибутивізмі та застосуванні аналізу протиставлення, у використанні емпіричного критерію в розвитку наукової теорії (інтроспекції), розвитку формальної логіки, що випливає з теорії формальних мов Н.Хомського.

Вплив феноменології на мовознавство відбувається з розвитком теорій Е.Гуссерла. Якщо американський структуралізм від Л.Блумфілда до Н.Хомського пов’язаний з основними науково-теоретичними контраверзами, то європейський структуралізм є складною інтерференцією різноманітних тенденцій. Феноменологія Е.Гуссерла представлена чітким поняттям “еgo” (“я”), суб’єктивізмом та інтерсуб’єктивністю. Цілеспрямована суб’єктивна феноменологія ставить проблему стабільності, ідентичності, постійності суб’єктивно сконструйованої інтерсуб’єктивності в центр уваги лінгвістів [1].

Вплив жестової теорії і динамічної комунікативної теорії на розвиток лінгвістики пов’язаний, з одного боку, з морфологічно-динамічною парадигмою, а з другого боку, – з фізіологією і психологією. В експериментальному плані, особливо в психології сприйняття, жестова психологія конкурує з психологією свідомості 19 століття (Брентано, В.Вундт) і з американською біхейвіористичною психологією (Я.Ватсон). До уваги беруться психологічні, психічні, фізіологічні, соціальні, комунікативні фактори у розвитку процесів мови [3, с. 70-74]. Поряд з традиційними методами дослідження широкого використання набуває експериментальний та статистичний методи.

Феноменологічна, жестова, біхейвіористична психології, маючи значний вплив на логіку і математику (Г.Фреге, Гуссерл, Ч.Пірс), на розвиток наукової теорії і методології, на мовну філософію, сприяли виникненню формальної граматики і семантики.

Формальна мовна теорія 20 століття представлена: теорією “граф”, що мають відношення до дійсності, Ч.Пірса; формальною онтологією Е.Гуссерла; понятійною логікою Г.Фреге [1, с. 62-71].

В останні десятиліття спостерігається все інтенсивніша математизація лінгвістики, яка сприяє більш об’єктивному аналізові мовних явищ, особливо інтегрованих і які знаходяться на межі кількох наук. Зокрема, проблема фоносемантизму акумулює дані з галузі лінгвістики, літератури, психології, логіки та соціології.

Літератури:

1. Найдеш О.В. Явище фоносемантизму в сучасній німецькій мові (на матеріалі консонантних сполучень): Дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04.– Чернівці, 2000.– 215 с.

2. Bartschat B. Methoden der Sprachwissenschaft.– Berlin: E. Schmidt Verlag, 1996.– 188 S.

3. Wildgen W. Dynamische Sprach – und Weltauffassung (in ihrer Entwicklung von der Antike bis zur Gegenwart). – Bremen: Druckschriftenlager, 1985.– 123 S.