Лисак Л.К.

Донбаська державна машинобудівна академія

Функціонування дієприслівникових синтаксичних одиниць у науковому стилі

Не можна заперечити того, що науковий стиль в останні півстоліття був предметом лінгвістичних досліджень як у російському, так і в українському мовознавстві.

Усебічний аналіз наукового стилю незаперечно довів, що науковий стиль, становлення якого припадає на ХХ століття, є одним з провідних функціональних стилів сучасної української мови. Він має широку сферу застосування: використовується в галузі науки і техніки, обслуговує наукову літературу, різноманітну за призначенням і змістом. Його своєрідність у тому, що в ньому певний тип мовлення. При цьому він передбачає головно офіційний характер відношень, спрямованих на непряме контактне спілкування з адресатом. Як наслідок – це спричинює попередню продуманість висловлень. .

Висока абстрактність в оформленні думки, яка зумовлює ясність і точність, усуває з наукового викладу елементи образності, емоційно-експресивних засобів мови. У першу чергу це стосується науково-ділової і технічної літератури (філософії, медицини, техніки). Припустимі вони лише в наукових монографіях і статтях, особливо в тих частинах, які пов’язані з полемічним способом викладу. Припустимість ця пов’язана передусім з використанням метафоричних, а то й розмовних засобів мови. Зрозуміло, що дієприслівникові сполуки позбавлені метафоричності чи розмовності. Але це не позбавляє необхідності проаналізувати їх будову з погляду стилістичного навантаження дієприслівника залежно від місця розташування зворотів.

Дієприслівникові сполуки загальномовні. І все ж вони не позбавлені однієї з важливих стилістичних властивостей – надання фразі стислості, а відтак і динамізму викладу. Ця здатність дієприслівникових конструкцій не становить особливість, притаманну лише науковому стилю. Динамізм дієприслівникових сполук є загально стильовим. Дієприслівникові сполуки відіграють велику роль у послідовності викладу, у виокремленні важливого з перелічуваного ряду. Саме на таких особливостях дієприслівникових конструкцій слід зосередити увагу в їх аналізі як елементів наукового стилю. У знаходженні таких ознак полягає сенс виявлення специфічного характеру цього функціонального різновиду української мови.

Уже стало загальним твердження про те, що однією з особливостей синтаксису наукової мови є складне, наповнене багатьма залежними членами, речення. Воно ґрунтується на відомому положенні, яке зводиться до того, що «ґрунтовна думка далеко не завжди вкладається в утерті форми короткої фрази» [1, с.123].

Як уточнення цього, М.А.Жовтобрюх пише: « Для наукової мови не властиві еліптичні речення, рідко вживані у ній речення з пропущеною дієслівною зв’язкою у складеному присудку; зате розвинений науковий стиль багатий на синтаксичні структури з вставними й уточнюючими словами та реченнями, відокремленими дієприслівниковими і дієприкметниковими зворотами » [2, с.11].Узагальнення не викликає жодних заперечень. Те, що дієприслівникові звороти широко представлені в наукових текстах, визначається усіма авторами підручників і курсів з стилістики української мови. На жаль, у них відсутня будь-яка спроба проілюструвати структурні, семантичні чи синтаксичні функції таких будов, виявити їх специфіку. Для характеристики дієприслівника наукового стилю вагомими можуть виявитися поряд із знаходженням якісних їх прикмет також і статистичні дані. Подальші спостереження ґрунтуються на цих принципах. Звернення до статичних даних ґрунтується на переконанні того, що спостереження над частотою появи в тексті того чи іншого елемента інформує як про можливість їх функціонування в тій чи іншій сфері мовлення, так і про місце їх у мовленнєвих структурах, а також про типологію і специфіку самих таких структур.

Для з’ясування кількісних характеристик уживання дієприслівника в наукових текстах аналізу було піддано чотири твори різних наук: гуманітарних – мовознавства і політичної економії, природничих – математики і фізики. Дієприслівникові конструкції виділялися із приблизно однакової кількості речень (у межах 2.000 висловлень). Це дозволило об’єктивно у відсоткових показниках подати поширеність дієприслівникових конструкцій, їх значення, структуру й особливості функціонування в кожному окремому стилі.

Як виявилося, речення з дієприслівниками по-різному представлені в різних стилях української мови. Приблизно однакову поширеність дієприслівника відзначено в текстах з лінгвістики, політекономії і математики. У процентному відношенні ці показники такі: у книзі з лінгвістики – 2,6 %, у підручнику з превалює писемна форма спілкування з адресатом, що й зумовлює монологічний політекономії – 1, 7%, монографії з математики – 2,8%. Досить низький відсоток використання дієприслівника відзначено в творі технологічного напряму – лише 0,2%. Цю разючу відмінність можна пояснити, по-перше, різними позалінгвістичними факторами, які визначають вимоги до формування викладу, по-друге, особливостями авторського стилю, тобто того, хто пише. У поясненні різкого розходження в уживанні дієприслівника не можна недооцінювати жодну з названих причин. Однак пріоритетною, як видається, є перша – вплив завдань, які ставляться перед автором, який створює трактат.

Проте названі розбіжності не стоять на перешкоді того очевидного факту, що дієприслівникові конструкції в науковому стилі репрезентовані достатньою мірою як важлива одиниця синтаксичної системи мови. Дієприслівникові конструкції задовольняють потреби наукового викладу незалежно від відмінних настанов у викладі. Цим доводиться їх використання як засобу оформлення думки.

Література:

1. Булаховський Л.А. Виникнення і розвиток літературних мов // Мовознавство. Т. 4 -5. – К., 1947, с.123.

2. Жовтобрюх М.А. Науковий стиль української мови // Мовознавство. 1968, №1, с.11.