Екологія; екологічний маркетинг

Пригара Ірина Олександрівна

Шосткинський інститут Сумського Державного Університету

Екологічна сертифікація як один з напрямків екологічного маркетингу

Зростання основних макроекономічних показників економіки України свідчить про ознаки подолання наслідків економічної кризи. В останні роки розробляються шляхи забезпечення конкурентоспроможності національної економіки, моделі та нормативно – правова база. Стратегія забезпечення гармонізації життєдіяльності суспільства та навколишнього середовища передбачає вдосконалення системи сертифікації.

МЕТА: дослідження системи сертифікації.

ЗАВДАННЯ: розглянути поняття сертифікації, її мету, задачі та роль сертифікації в системі економічного та екологічного контролю.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Екологічний маркетинг – це функція управління, яка організовує і спрямовує діяльність підприємств, пов’язану з оцінкою і перетворенням запитів споживачів в екологічно орієнтований попит на товари і послуги, що сприяють збереженню якісного та кількісного рівня основних екосистем, задовольняють потреби як окремих осіб, так і організацій або суспільства в цілому [1].

До основних напрямків екологічного маркетингу відносять:

- екологічний аудит;

- екологічні звіти;

- екологічне страхування;

- нові форми реклами;

- екологічна сертифікація;

- екологічне маркування.

У світовій практиці екологічну сертифікацію почали впроваджувати з 1992 року на основі Директиви ЕС «Про екологічні знаки», стандарту DS 7750 «Система екологічного управління», міжнародних стандартів ISO серії 9000 і 14000.

Екологічна сертифікація - це добровільна форма гігієнічного тестування та висновку про можливість віднесення продукції до екологічно чистої. У випадку позитивного результату визначається рівень екологічної чистоти та видається сертифікат, який дає право на рекламу продукції як екологічно чистої. Для цього використовують стандарти екологічного менеджменту серії

ISO 14000, які тісно пов»язані з функціонуючими стандартами менеджменту якості.

Мета екологічної сертифікації – забезпечення нормативно – технічного, правового регулювання екологічної безпеки при розподілі, обміні, споживанні товарів та послуг.

Екологічна сертифікація виконує такі задачі:

1. Попередження негативного впливу на життя та здоров»я людини та стан навколишнього середовища факторів, пов»язаних з процесом виробництва, утилізацією, споживанням, розробкою і використанням природних ресурсів.

2. Захист споживачів від товарів. які загрожують їх здоров»ю, життю, а також навколишньому середовищу в процесі їх використання та утилізації.

3. Забезпечення раціонального використання та охорони природно – ресурсного потенціалу.

4. Підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції.

5. Забезпечення інтеграції економіки країни в світовий ринок.

Досвід екологічної сертифікації виробництва і споживання екологічної продукції в Україні підтверджує тенденцію до створення систем менеджменту якості, систем екологічного менеджменту, які дають виробникам такі економічні переваги:

1. Конкурентоспроможність продукції на внутрішніх і світових ринках.

2. Удосконалення управління витратами.

3. Економія сировини, енергії та матеріалів.

4. Кращі умови для одержання кредитів у банках та страхових компаніях.

5. Поліпшення контактів з кваліфікованими партнерами.

6. Підвищення довіри з боку інвесторів та споживачів.

7. Спрощення процесу одержання ліцензій та дозволів.

Екологічна сертифікація відіграватиме роль завершальної ланки в системі державного економічного і екологічного контролю, який включає:

- екологічну експертизу, яка не допускає реалізацію збиткових програм або програм з негативним впливом на навколишнє середовище;

- ліцензування;

- обв»язкова і добровільна сертифікація, яка визначає міру відповідності видів діяльності, продукції вимогам природоохоронного законодавства.

ВИСНОВОК

Екологічна сертифікація може сприяти просуванню продукції вітчизняних підприємств на зовнішні ринки, задовольнити український ринок екологічно чистою продукцією і дати змогу забезпечити продукцію юридично захищеними еко – знаками.

Література:

1. Вічевич А.М., Вайданич Т.В., Дідович І.І., Дідович А.П. Екологічний маркетинг: Навч. посібник. – Львів: УкрДЛТУ, 2002. – 248 с.

2. Ілляшенко С.М., Прокопенко О.В. Формування ринку екологічних інновацій: економічні основи управління: Монографія. / Під ред. д.е.н., проф. С.М. Ілляшенка. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2002. – 250 с.

3. Мельник Л.Г. Экологическая экономика: Учебник. – Сумы: ИТД «Университетская книга », 2001. – 350 с.

4. Тєлєтов О.С. Проблеми екологічного маркетингу // Маркетинг в Україні, 2000, №1, - С. 7- 8.