Керівник: к. е.н.Бутирська І.В.

Васільєва І.В; Гошовський Р.В

секція «Економічні науки»

підсекція 6

 

Стратегічне управління розвитком підприємства

       Практичне розв’язання проблем, пов’язаних з необхідністю забезпечення існування підприємства не тільки сьогодні, але й у перспективі, залежить від ступеня освоєння методології і методів стратегічного управління. Її поява завдячує вирішенню цілій низці принципово нових проблем, що виступають на перший план перед керівниками всіх рівнів, підприємцями та просто діловими людьми. Сьогодні це -  

1)     проблеми виживання в умовах конкурентної боротьби;

2)     формування нової управлінської культури та інше.

        Отже,  стратегічне управління – це концепція виживання в певних умовах. Воно дає більш чи менш конкретне уявлення про те, якою повинна бути організація в майбутньому: в якому оточенні їй необхідно буде працювати, яку позицію займати на ринку, які мати конкурентні переваги, які зміни слід здійснити в організації.

Таким чином, управлінська робота з визначення й впровадження в життя стратегії скоріше є правилом, ніж виключенням. Стратегічне управління – основа управління, і діяльність зі створення й здійснення стратегії фактично рано чи пізно зачіпає будь-яку управління управлінську роботу на кожному підприємстві.

Виходячи з цього, можна сформулювати загальні принципи, на основі яких має будуватись стратегічна діяльність підприємств [5, 25 с.].

1.                    Кожне підприємство являє собою відкриту соціально-економічну систему, що змінюється, розвивається та переструктуровується в динамічному, часто ворожому середовищі.

2.                    Новостворені підприємства мають високий рівень гнучкості та реактивності, що дає змогу деяким  з них забезпечити виживання. Далі вони стають більш стабільними: це означає, що для змін та розвитку треба розробляти  спеціальні заходи, які набирають вигляду більш чи менш обґрунтованих стратегій, що враховують як зовнішні (ринкові), так і внутрішні (виробничі) фактори.

3.                    Послідовний розвиток підприємства чи організації пов’язаний з формулюванням ясних, простих і досяжних цілей, які знаходять втілення у системі техніко-економічних, кількісних та якісних показників,  а також у системі стратегії їхнього досягнення, що інтерпретується в “стратегічному наборі”.

4.                    Механізм функціонування підприємства має містити стратегічні підсистеми, спрямовану на складання, аналіз і перегляд балансу зовнішніх та внутрішніх факторів, формування цілей і стратегій розвитку, які передбачають розробку та корегування заходів щодо  формування середовища та пристосування до нього підприємства. Досвід показує, що більшість підприємств, які орієнтовані лише на внутрішні проблеми, зазнають краху.

5.                    Забезпечення динамічності змін через прискорення практичних дій щодо реалізації стратегічних планів на основі відповідної системи регулювання, контролю та аналізу.

6.                    Створення виробничого потенціалу та системи зовнішніх зв’язків, що є сприятливими до змін і дають змогу досягти майбутніх цілей.

Виходячи з принципів можна стверджувати, що доцільність формулювання стратегії, на підприємстві, полягає в наступному:

-                     стратегія відображає систему цінностей, погляди вищого керівництва організації, його бачення майбутнього, яке допомагає зорієнтувати персонал в потрібному напрямі;

-                     сформована стратегія є інструментом координації, який забезпечує узгодження цілей, а у випадку виникнення конфліктів чи протиріч сприяє досягненню компромісів, допомагає здійснювати діагностику діяльності організації, визначаючи причини відхилень між цілями та результатами.

-                     наявність сформованої стратегії підвищує готовність організації реагувати на непередбачені зміни, демонструє зв’язок між функціями посадових осіб, сприяє ґрунтовному управлінню[2, 35с.].

Розроблена стратегія розвитку загального управління стосується таких напрямів:

-                     розвиток і перебудова загальної структури управління підприємства, окремими виробництвами, цехами та іншими ланками;

-                     удосконалення системи роботи з керівними кадрами;

Вихідними даними для розробки стратегії загального управління були:

-                    загальні цілі, стратегії та критерії розвитку підприємства, конкретизовані для кожної з підсистем управління;

-                    аналітичні матеріали для дослідження системи управління організаційного діагнозу, техніко-економічні розрахунки щодо різних напрямів і можливостей розвитку організаційної системи;

-                    законодавчі документи, норми та нормативи для побудови системи управління підприємств різного типу[4, 480с.].

Стратегічне управління дозволяє досягти таких основних результатів:

1.     Створити системний потенціал для досягнення цілей організації. Цей потенціал складається:

-                     з фінансових, сировинних і людських ресурсів, що входять в організацію;

-                     виробленої продукції(послуг), що затребуються ринком;

-                     сформованого позитивного іміджу організації.

2.     Структури організації та її внутрішніх змін, що забезпечують чутливість до змін зовнішнього середовища і відповідну адаптацію[3, 40 с.].

Дослідженням стратегічного управління підприємства займалися зокрема такі вчені як[1, 44 с.].

А. Томпсон і Д. Стрікленд, які розглядали п’ять взаємозалежних завдань, що становлять основу створення і реалізації стратегії фірми:

-                    визначення сфери діяльності і формування стратегічних установок;

-                    постановка стратегічних цілей і завдань для їх досягнення;

-                    формулювання стратегії для досягнення накреслених цілей і результатів діяльності виробництва;

-                    реалізація стратегічного плану;

-                    оцінка результатів діяльності і зміна стратегічного плану.

М. Мескон та ін. вважають, що процес стратегічного управління має складатися з девяти етапів:

-                    вибору місії фірми;

-                    формулювання цілей фірми;

-                    управлінського обстеження внутрішніх сильних і слабких сторін;

-                    вибору стратегії;

-                    реалізації стратегії;

-                    управління і планування, реалізації і контролю реалізації стратегічного плану;

-                    оцінки стратегії.

    Що ж стосується вітчизняних авторів, то зокрема З. Шершньова і С. Оборська зробили значний внесок у побудову обґрунтованої послідовності дій при формуванні системи стратегічного менеджменту. Запропонована ними концептуальна схема стратегічного управління підприємством відрізняється від раніше запропонованих моделей розширеним, коректним і чітким описом складових кожного етапу. Серед останніх виділяють такі:

1)     концепція;

2)     діагноз(сильних і слабких сторін підприємства);

3)     формування цілей підприємства;

4)     вибір стратегії;

5)     розробка системи планів, проектів і програм розвитку підприємства;

6)     стратегічний контроль.

Зіставляючи підходи зазначених та інших дослідників до визначення змістовної сторони стратегічного управління, можна констатувати, що складність і динамічна природа підприємств ускладнюють розробку однієї специфічної моделі процесу стратегічного управління.

Досліджуючи стратегічне управління розвитком підприємства, ми дійшли до висновку, що воно спрямоване на створення конкурентних переваг фірми і утвердження ефективної стратегічної позиції, що забезпечить майбутню життєздатність підприємства в мінливих умовах.  Вибір стратегії в стратегічному управлінні пов’язаний зі станом ключових факторів, до яких відносяться сильні сторони галузі і підприємства, мета, місія, інтереси вищого керівництва, кваліфікація працівників. Динамічний процес стратегічного управління підприємства є тою парасолькою, під якою підприємство може впевнено рухатись до поставленої мети, незважаючи на несприятливі впливи навколишнього середовища.

 

 

 

Перелік посилань:

  1. Василенко В.А., Ткаченко Т.І Стратегічне управління. Навч. посібник. – К.: ЦУЛ, 2003. - 396 с
  2. Кіндрацька Г.І. Стратегічний менеджмент: Навч. посібник. – К.: Знання, 2006. – 366 с.
  3. Міщенко А.П. Стратегічне управління: Навч. посібник. – К.: “Центр навчальної літератури”, 2004. - 366 с.
  4. Нємцов В.Д., Довгань Л.Є. стратегічний менеджмент. – К.: ТОВ “УВПК” “Екс Об”, 2001. - 559 с.
  5. Осовська Г.В., Фіщук О.Л., Жалінська І.В. Стратегічний менеджмент: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2003. - 196 с.

 

Завка на участь

П.І.В:  Васільєва Ілона Вікторівна, Гошовський Руслан Васильович

Адреса:  м. Чернівці, вул.Руська 194, к. 54, індекс 58000

Місце навчання: Київський національний торговельно-економічний університет

Чернівецький торговельно-економічний інститут.

Телефон:    моб.  80977291698