Тимошенко Л.М., Попруга В.І., Тимошенко О.О.

Дніпропетровський національний університет

ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО ІНВЕСТУВАННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ

Метою будь-яких економічних перетворень є забезпечення умов для економічного зростання і пожвавлення економіки. Тому логіка економічної еволюції вимагає як створення виробничого апарату у всьому комплексі продуктивних сил, так і відповідно підтримання його у працездатному стані та ефективного використання.

Вартість основних засобів національної економіки становила на початок 2005 р. понад 1047,3 млрд.грн., що перевищувало рівень 1990 р. на 23,4%[1]. Але одночасно зі зростанням вартісної маси основних засобів набули негативної тенденції показники їх зносу та використання. Знос основних засобів у період з 1990 по 2004 р. зріс більш ніж на 31,5% і становив на початок 2004 р. понад 48% [1,с.29,30,89]. Відомо, що у 1990 р. фондовіддача визначена за ВВП складала тільки 80% від рівня США [2]. За нашими розрахунками, у 2004 р. після тривалої виробничої кризи цей показник відновився до 45,4% рівня 1990 р. Розвиток подій в контексті розбудови соціальної держави, який пов’язаний з переходом від суто патерналістського виконання соціальної функції держави до самозабезпечення добробуту населення, вимагає техніко-технологічної бази здатної до продукування конкурентоспроможної продукції і підвищення урешті-решт сукупних доходів громадян безпосередньо чи то опосередковано.

Забезпечення підйому економіки на національних теренах в силу специфічності використання в роки незалежності амортизаційного фонду суб’єктами господарювання поставлено в серйозну залежність від інвестицій. За розрахунками фахівців для досягнення темпів росту ВВП не менше ніж 5-6% на рік необхідні інвестиції в економіку на рівні 20-30% ВВП [3]. Проте в Україні сумарні капіталовкладення з внутрішніх та зовнішних джерел досить тривалий час не перевищували 15% і тільки у 2004р. вийшли на рівень 22% від ВВП [1,с.29,222]. Реалії інвестиційної діяльності свідчать про відсутність в країні і особливо в регіонах керованого формування інвестиційної привабливості об’єктів, вкрай потребуючих інвестування і, взагалі, будь-якої інвестиційної активності. Зростання інтенсивності процесів інвестування в останні роки посилилась не в регіонах концентрації виробничого потенціалу, а, навпаки, там, де узгодженість складу і розвиток продуктивних сил за деяким винятком була найменша. Якщо обсяги інвестицій в основний капітал по сільськогосподарських областях зросли більш ніж у 2 рази, то по промислово розвинених і бюджетонаповнюючих менше ніж у 1,5 рази. Подібна регіональна спрямованість не тільки не сприяла, а навіть посилювала соціальну та економічну нерівність через порушення встановленої гармонії між регіонами. До того ж, з позицій реального впливу на стан основних засобів, потік інвестицій в регіонах-рушіях соціально-економічного розвитку був зорієнтованим не на виробничу сферу економіки, а в ті види діяльності, які є користувачами відносно незначної маси знарядь праці. Наслідком переважного інвестування видів економічної діяльності зі швидким оборотом капіталу стало уповільнення темпів технічного прогресу у тих сферах, які окрім концентрації значної маси технічних ресурсів визначали поступ країни до цивілізаційних вершин соціалізації через підтримання власного виробничого потенціалу, так і забезпечення його розвитку в інших галузях.

Для виходу із досить складної ситуації з інвестуванням в умовах обмежених інвестиційних ресурсів і вузького кола інвесторів сама практика соціально-економічного життя робить своєрідне замовлення на об’єктивний методичний підхід щодо діагностики сфер інвестиційної привабливості і розробці на його основі регіональних програм залучення інвестицій. До останнього часу інвестиційна привабливість регіонів країни, видів економічної діяльності і господарюючих суб’єктів визначається за питомою вагою інвестицій в їх загальному обсязі без будь-якої прив’язки до об’єктів інвестування. Коли мова йде про інвестиційну діяльність, маються на увазі, в першу чергу, інвестиції в основні фонди. Тому характер і спрямованість інвестиційних потоків слід розкривати у прив’язці до основних фондів. Методологічну можливість виконання цієї умови надає розрахунок коефіцієнта оновлення і визначення на його підставі через порівняння з відповідними еталонами рівня задоволення інвестиційних потреб. Уже перші результати задіяння потенціалу подібного інструментального підходу до діагностики і планування інвестиційних процесів надали змогу перейти від суто апріорного визначення потреб національної економіки в інвестиційних ресурсах до об’єктивного їх прогнозування. Загальний мінімальний обсяг інвестицйних потреб, яких очікували й недоотримали українські продуценти у 2004 р. перевищив 80 млрд.грн. При цьому темпи зростання рівня незадоволення інвестиційних потреб на національних теренах набули стійкого характеру і становлять щорічно 4-6%. За результатами проведеного нами моніторингу інвестиційний „голод” спостерігається і по тим регіонам і сферам діяльності, в які стійко зараз спрямовані інвестиційні потоки.

На наше тверде переконання міра задоволення інвестиційних потреб визначається в першу чергу ставленням їх суб’єкта до інвестиційного процесу. Чинником формування і, що важливо, задоволення інвестиційних потреб чи то створення інвестиційного потенціалу та його реалізації як інвестицій у повному або урізаному обсязі виступає міра участі в інвестуванні менеджменту підприємств. Проте при всій простоті поставленного питання до останнього часу залишається відсутньою методична база ідентифікації зусиль менеджменту з інвестиційною активністю. Зрозуміло, що завдання легко ставити і складно вирішувати, але виокремлене вище їх коло є тим контуром, який має визначити напрямки розвитку наукової думки щодо поліпшення процесів інвестування регіонів на найближчий період.

Література

1.Статистичний щорічник України за 2004 рік / Державний комітет статистики України; Відп. за випуск В.А.Головко.- К.: Видавництво „Консультант”, 2005.- С. 30,87;

2.Ханин Г. Динамика экономического развития СССР.- Новосибирск,1991.-С.176

3.Інвестиції та інвестування в соціалізації економіки України: теорія, методологія, перспективи: Монографія / За ред. Л.М.Тимошенко.- Д.: Пороги, 2005.- С.61