Зінчук Т.О.

докторант ДУ „Інститут економіки та прогнозування НАНУ”, м. Київ

Аналіз впливу вимог СОТ та ЄС на сучасну і перспективну аграрну політику України

Останнім часом проблеми розвитку національного аграрного сектора економіки набувають істотно іншого характеру, підпадаючи під дію світової глобалізації та у зв’язку з поглибленням регіональної інтеграції: лібералізуються умови торгівлі сільськогосподарськими товарами та послугами, переорієнтовуються підходи до регулювання державної підтримки сільського господарства, посилюються вимоги до якості агропродовольчої продукції, впроваджуються заходи з охорони навколишнього середовища тощо. Існування країни в умовах автаркії без врахування вимог сучасних світових процесів призводить до деградації галузі, втрат темпів економічного зростання, бідності та виникнення інших економічних та соціальних проблем у сільському господарстві. Отже, питання адаптації аграрного сектору економіки України до вимог СОТ та ЄС надзвичайно актуальне і вимагає виваженого обґрунтування подальших перспектив формування аграрної політики.

Аналіз останніх публікацій та досліджень, у яких започатковано розв’язання вказаних проблем, свідчить про широку зацікавленість вчених у необхідності розробки концептуальних засад формування аграрної політики з врахуванням європейського вектору України та вступом її до Світової організації торгівлі. Переконливо доводяться переваги та недоліки Спільної аграрної політики (САП) ЄС і відповідні пріоритети вітчизняної аграрної політики у працях зарубіжних та вітчизняних вчених, зокрема О.Бородіної, Ю.Губені, Б.Губського, О.Могильного, Т.Осташко, В.Черевка, В.Юрчишина, В. Волеса, Г. Волеса, Д.Дайнена та інших. Разом з тим, висновки щодо наслідків (у тому числі й негативних) та перспектив, які отримає аграрний сектор України після вступу до СОТ та подальшого розширення Євросоюзу залишаються у науковому середовищі неоднозначними та дискусійними.

З огляду на це метою статті є аналіз позитивного та негативного впливу вимог СОТ та ЄС на процес формування аграрної політики України у контексті її подальшого реформування.

В основу аналізу покладено теоретичні та практичні положення, що відображають характер змін в аграрній політиці та зумовлюють необхідність аграрних перетворень з орієнтацією на принципи САП ЄС та СОТ.

Результати досліджень. Україна має значний аграрний потенціал, але рівень його використання становить лише 20-25%. Причини такого стану загальновідомі: сільськогосподарській галузі не вистачає фінансових ресурсів та сучасних технологій господарювання. За підрахунками вчених якщо середню забезпеченість сільського господарства ресурсами у розвинених країнах „перенести” на вітчизняну галузь, то вона здатна виробити валової продукції на суму 300 млрд. грн., (для порівняння у 2005 р. виробництво валової продукції сільського господарства 69 млрд. грн.). Державна підтримка, яка виділяється для галузі сільського господарства не приводить до бажаного ефекту, а збільшення прямої підтримки села не впливає на збільшення заробітної плати та не сприяє покращенню соціальних умов сільського населення.

Перспективами вступу України до СОТ передбачено виділення сільського господарства в окрему сферу регулювання та координації в силу своєї специфіки та у зв’язку із запізненням проведення реформ. Враховуючи зарубіжний досвід членства країн в цій організації та характер змін у сільському господарстві при підготовці до вступу в СОТ, основними перевагами для аграрного сектора є наступні: посилення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції та галузі сільського господарства в цілому; створення сприятливого середовища для іноземних інвестицій; покращення доступу на ринки сільськогосподарських та продовольчих товарів за рахунок впровадження тарифних скорочень, підвищення якості товарів і послуг, здешевлення вітчизняних та імпортованих товарів і послуг та інші.

Згідно до угод „Про сільське господарство” та „Про застосування санітарних та фітосанітарних заходів”, які були прийняті на Уругвайському раунді переговорів обов’язковим для України є виконання чотирьох основних позицій: доступ на ринки, внутрішня підтримка, експортні субсидії, санітарні та фітосанітарні заходи. Агропромисловий комплекс України залишається одним із самих закритих для імпорту секторів економіки. Так, середньозважена ставка митного тарифу України для сільськогосподарських товарів складає 18,19 %, у той час як кінцевий зв’язаний рівень в рамках приєднання до СОТ повинен складати 10,07 % . Максимально допустимий рівень тарифів для продукції АПК не повинен перевищувати 20%, за виключенням цукру (50%), олії (30%), та низки підакцизних товарів. Наслідком протекціоністської політики (встановлення значних тарифних та нетарифних бар’єрів, непрозорість митних процедур) є завищені внутрішні ціни на продовольчі товари.

Крім того, без набуття членства в СОТ незахищеними виявляються окремі його галузі. Так, молокопереробна галузь втратила з 20 січня 2006 р. найбільший сегмент експортного ринку Росії. Рішення про заборону ввозу на її територію молокопереробної продукції завдало суттєвих збитків українським товаровиробникам, які оцінюються на рівні 2 млн. дол. США на день. У 2005 р. обсяг експорту молокопродуктів України становив близько 700 млн. дол. США, причому на сир припадало майже 50% ринку сиру в Росії. Отже, реальною вигодою для України від членства в СОТ, як засвідчує цей конфлікт, є гармонізація стандартів якості агропродовольчої продукції та надання доступу до розв’язання торговельних суперечностей, підвищуючи їх відкритість та прозорість.

До комплексу переваг від вступу України до СОТ слід віднести також і врегулювання системи державної підтримки сільського господарства, заходи з якої умовно поділено на три групи (скриньки): „зелену”, „блакитну” та „жовту”. Для більшості країн-членів СОТ характерною тенденцією є зростання обсягів підтримки в межах „зеленої” скриньки та скорочення витрат на заходи „жовтої” скриньки. В Україні зростання підтримки села заходами „зеленої” скриньки приводитиме до зменшення акцентів бюджетної підтримки сільського господарства у напряму підтримки сільського розвитку (охорона навколишнього середовища, програми регіонального розвитку, підтримка доходів виробників, не пов’язана з видами та обсягами виробництва, удосконалення інфраструктури села, сприяння збуту сільськогосподарської продукції, контроль безпеки продуктів харчування, ветеринарні та фіто санітарні заходи тощо).

Набуття Україною членства у СОТ відкриває нові орієнтири для її інтеграції до ЄС. Процес інтеграції в європейські структури розглядається як важливий чинник покращення стану вітчизняної аграрної економіки. Враховуючи особливості сучасного аграрного сектора можна навести низку аргументів на користь євроінтеграційних перспектив:

1. Економічний потенціал ЄС та його динаміка свідчать про високий рівень розвитку ринку збуту товарів та продуктів, якій є важливим потенційним джерелом задоволення потреб аграрного сектора України у новаційних та інвестиційних товарах.

2. Введення єдиних стандартів на агропродовольчу продукцію не тільки дозволятиме знизити відповідні ціни, а також сприятиме виконанню технічних вимог ЄС щодо забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних товарів.

3. Внутрішній агропродовольчий ринок України не є достатньо забезпеченим природно-ресурсним потенціалом та, одночасно, він має незначну економічну привабливість у порівнянні з країнами-членами ЄС. Тому перевагою членства стане насиченість ринку висококонкурентною сільськогосподарською продукцією внаслідок лібералізації зовнішньої торгівлі та зняття тарифних бар’єрів.

4. Одним з наслідків розширення ЄС може стати зростання інвестицій в аграрний сектор за рахунок більш дешевої робочої сили. Вартість праці в сільському господарстві України стане більш привабливою перевагою порівняно з новими членами ЄС.

5. Адаптація аграрного сектора України до нових вимог та принципів Спільної аграрної політики ЄС дозволятиме запобігти помилок, допущених у процесі її реформування, а також упорядкувати систему державної підтримки виробників агропродовольчої продукції, враховуючи сучасні принципи САП: охорона навколишнього середовища, поступове забезпечення безвідходного виробництва, збереження здоров’я тварин та їх відповідне утримання, тобто переорієнтація сільського господарства на високу якість продукції та охорону довкілля.

6. Якісно новий підхід до вирішення проблем сільського розвитку, виходячи з досвіду країн-членів ЄС, стане суттєвим інструментом соціальних перетворень на селі, розвитку підприємництва, а також альтернативних форм несільськогосподарської діяльності, що є необхідною умовою збільшення зайнятості сільського населення та стабілізації демографічної ситуації.

Висновок. У той же час, було б помилково стверджувати, що суттєві зміни в аграрній політиці гарантовано забезпечуватимуть позитивні перспективи для аграрного сектора. Процес інтеграції України до ЄС та вступ до СОТ несе в собі не тільки нові шанси, але й містить певні ризики та загрози. Перш за все, це загострення конкуренції між українськими товаровиробниками агропродовольчої продукції та новими країнами-членами ЄС. Негативи на єдиному сільськогосподарському ринку ЄС виявлятимуться у підвищенні окремими країнами рівня тарифного захисту по відношенню до вітчизняних товарів, погіршенні конкурентних позицій України в експорті, додаткових санітарних, екологічних та технічних бар’єрів для української продукції тощо.

Таким чином, аналіз перспектив членства України у СОТ та поступове приєднання до євроінтеграційних процесів свідчить про необхідність комплексного державного підходу до реформування аграрного сектора економіки. Основним критерієм для прийняття рішень щодо адаптації галузі сільського господарства до вимог СОТ та ЄС повинен стати національний добробут виробників сільськогосподарської продукції, споживачів, суміжних галузей та збереження навколишнього середовища.