Мошковська О.А.,

Канд. екон. наук, доцент

Київського національного торговельно – економічного університету

Проблемні питання розподілу непрямих затрат на підприємствах молокопереробної галузі України

Продовольча незалежність держави, конкурентноздатність вітчизняних товаровиробників, забезпечення населення високоякісними продуктами харчування залежить від технологічного стану вітчизняних молокопереробних підприємств і, в тому числі, від використання ними сучасних управлінських технологій. Проте динамічні зміни, які притаманні сучасній структурі молочній промисловості, ускладнюють вивчення питань щодо технологічного оновлення та формування інноваційної політики галузі. Це пов’язано з тим, що молокопереробна галузь має неоднорідну структуру, до складу якої входять як старі підприємства, які мусили адаптуватись до ринкових умов господарювання, так і нові підприємства малого і середнього бізнесу, в основі діяльності яких знаходяться підприємницька мотивація отримання прибутку і завоювання ринку.

Проте незалежно від розмірів молокопереробних підприємств, асортименту продукції, яку вони виготовлюють та ніші, яку вони займають на внутрішньому та зовнішньому ринках, всі вони мають матеріаломістке виробництво, де питома вага сировини, основних та допоміжних виробництв займає в середньому 60 – 70 %. Відповідно діючого П(С)БО 16 “Витрати” прямі матеріальні витрати, до складу яких входить вартість вищезазначених матеріальних ресурсів, а також всі прямі витрати можуть використовуватись в якості бази розподілу постійних загальновиробничих витрат, адміністративних витрат та витрат на збут в процесі формування повної собівартості в цілях ціноутворення, а також в процесі включення витрат допоміжних виробництв до собівартості продукції основного виробництва.

Величина непрямих затрат залежить від виробничої діяльності підприємства в цілому, а не від виробництва продукції окремих видів. Вищезазначені затрати за певною ознакою відносять на собівартість окремих видів готової продукції.

В даний період часу в умовах прискорення технічного прогресу і зростання технічної озброєності праці, на підприємствах молочної промисловості значно підвищується роль затрат, пов’язаних з обслуговуванням і управлінням процесом виробництва, у зв’язку з чим, непрямі витрати мають сталу тенденцію щодо зростання.

Як свідчать проведені дослідження та вивчення спеціальної літератури питання розподілу непрямих витрат в межах періодів, за підрозділами, на етапі формування собівартості продукції власного виробництва є недостатньо вивченими.

З урахуванням напрацювань по вищезазначеній проблемі процес розподілу непрямих затрат складається з декількох етапів, зокрема:

1. Вибір об’єктів віднесення затрат. На молокопереробних підприємствах – це основні та допоміжні виробництва, а також різновиди готової продукції;

2. Формування непрямих затрат, які відносяться на об’єкти;

3. Вибір бази розподілу, яка надає можливість здійснити співвідношення між затратами або групами затрат з обліковими об’єктами.

Наявність значної кількості методів розподілу непрямих затрат на підприємстві є об’єктивною необхідністю. Це пов’язано з тим, що немає і не може бути єдиного універсального прийому, який давав би можливість врахувати в процесі розподілу всі особливості і специфіку виробництва.

Як свідчать проведені дослідження, на багатьох молокопереробних підприємствах в якості бази розподілу непрямих витрат використовується основна заробітна плата робітників виробництва. Проте на тих підприємствах, де значні кошти вкладені в модернізацію обладнання, використання вищезазначеної бази розподілу непрямих витрат, не зважаючи на відносну простоту розрахунків, є економічно недоцільним. На таких підприємствах, які характеризуються високим рівнем механізації виробництва, варто використовувати в якості бази розподілу непрямих затрат кошторисні або нормативні ставки. Не зважаючи на певні труднощі, пов’язані із застосуванням такої методики, питома вага непрямих витрат, яка визначена таким шляхом, найбільш точно відтворюють процес віднесення їх на собівартість одиниці продукції.

Вищезазначені затрати необхідно закріпити за відповідними центрами затрат (центрами відповідальності) та здійснювати за ними систематичний контроль. Крім того, необхідно заздалегідь складати кошториси вищезгаданих затрат. Так, наприклад, для отримання інформації для прийняття управлінських рішень, кошторис затрат на утримання і експлуатацію обладнання необхідно перераховувати на фактичний обсяг виробництва і порівнювати з фактичними затратами. Перерахунок змінної (умовно – змінної) частини витрат дає можливість отримати найбільш точний результат на основі приведення кошторисних затрат до реального обсягу виробництва.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. №996-ХІV з наступними змінами і доповненнями

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. №318

3. Войтенко Т., Вороная Н. Усе про облік витрат на виробничому підприємстві, – Х.: Фактор, 2005. – 266 с.

4. Голов С.Ф. Управлінський облік: Підручник. – Лібра, 2003. – 704 с.

5. Зоріна В.Н., Сеніна Г.В. Формування та калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) в галузях народного господарства: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 240 с.

6. Нападовська Л.В. Управлінський облік: Підручник для студентів вищ. навч. закл. – К.: Книга, 2004. – 544 с.

7. Цал – Цалко Ю.С. Витрати підприємства: Навч. посібник. – Київ: ЦУЛ, 2002. – 656 с.