Економічні науки/6. Маркетинг і
менеджмент
Одосій С. М.
Вінницький
технічний коледж, Україна
Проблеми створення моделей
оперативного менеджменту
Аналіз проблем створення системи оперативного
контролю підприємством (СОКП) і оперативного
менеджменту (СОМ) показує, що в нас в країні й за рубежем сьогодні немає
теорії й системних розробок таких систем. Багато дослідників вважають, що
навіть найбільші компанії рідко здійснюють рішення даної проблеми з позицій
системного підходу; незважаючи на важливість цих питань, не існує теорії
їхнього рішення [1]. «Закінченій теорії й методології побудови таких систем, на
яку могли б опиратися практики, немає. Немає й окремих алгоритмів, що
дозволяють на практиці комплексно реалізувати хоча б частина логічно зв'язаних
функцій (наприклад, розрахунок оперативно-календарного плану в цеху). Тому
розвиток досліджень і практичні розробки в цьому напрямку представляються
особливо важливими».
Оперативне керування сучасними
підприємствами є одним з важко формалізуючи і видів, що піддаються
математичному моделюванню, організаційного керування. Тому сформовані в цей час
концепції створення різних систем керування нерідко опираються на подання про
необмежені можливості обчислювальної техніки і застосуванні найбільш загальних
імітаційних моделей і далекі від реального механізму керування.
По даному питанню немає єдності
думок. Поняття «оперативне керування» недостатньо ясно й неоднозначно
визначається різними авторами. Нерідко змішуються або ототожнюються такі
поняття, як «оперативно-календарне планування», «контроль», «облік»,
«регулювання» і т.д.; оперативне керування найчастіше зводиться до
оперативно-календарного планування або диспетчеризації. Це приводить до того,
що ряд завдань оперативного керування вирішується нерегулярно, не
регламентовано й, отже, неефективно. Оперативне керування розглядається в
самому загальному виді як уміння швидко оцінювати ситуацію й приймати рішення
відповідно до масштабів і цілями певного рівня керування. У деяких роботах
приводяться відомості про системи (або підсистемах) оперативного планування й
керування, однак в одних відсутні елементи оптимізації, в інших немає
оперативного коректування планів, треті не працюють у реальному масштабі часу
або забезпечують рішення лише окремих локальних детермінованих завдань.
Так,
з погляду математичного
забезпечення оперативного керування
виробництвом, на думку М.Г. Завельського, не слід
переоцінювати значення екстремальних моделей, тому що багато рішень, прийняті
при оперативному керуванні виробництвом, є оригінальними, рідко повторюваними й
передбачити в моделі всі можливі ситуації й виходи з них неможливо. Це
стосується будь-яких моделей, тому що кожна з них відбиває реальну дійсність
лише з певним ступенем наближення й важко сформулювати математично все
різноманіття комплексу діючих факторів або умов у їхньому взаємозв'язку. Тому,
мабуть, усяка модель може бути надалі ще більш наближена до реальної дійсності.
Моделі оперативного керування потоковою
лінією в умовах масового виробництва представлені в літературі, наприклад [2];
ці моделі дуже специфічні й вимагають введення механізму адаптації
до умов підприємств
інших галузей і, особливо, до сучасних умов їхньої
життєдіяльності.
Економіко-математичні моделі (ЕММ) в автоматизованій
системі керування створювалися для рішення в основному завдань оптимізації
різних видів планування; вони «страждали» обмеженістю вихідних передумов, що
частково було обумовлено адміністративно-командною системою, при якій економіка
не містила ніяких невизначеностей і ризику. Учасники економічних процесів
повністю знали наслідки прийнятих рішень, спрямованих на безумовне виконання
планів. Все це робило застосування ЕММ неефективним. Спроби пояснити це лише
непідготовленістю керівників, недоліком кваліфікованих кадрів, не розробленістю
моделей і методів прийняття рішень неспроможні.
Оперативне керування повинне
розглядатися як деякий процес інформаційної технології керування. як і бізнес-процес, що протікає в реальному
масштабі часу й комплекс, що представляє, методів і засобів, що забезпечують
швидкість реакції, виявлення й попередження збійних ситуацій, прийняття рішень
в умовах підвищеної динамічності й невизначеності функціонування підприємства й
зовнішнього середовища.
До
моделей СОКП пред'являються наступні вимоги [3]:
1.
адекватність моделей реальним процесам
функціонування й розвитку підприємства й зовнішнього середовища;
2.
інтерактивність,
що забезпечує одночасне
використання моделі користувачами з різних рівнів керування при
збереженні селективності у визначенні наслідків прийнятих рішень;
3.
можливість (при необхідності)
вбудовування модулів попереднього керування;
4.
зручний доступ (інтерфейс) кінцевого
користувача до інформаційних і обчислювальних ресурсів, можливість одержання
чисельного рішення;
5.
модель повинна працювати (повинна
містити механізм адаптації) при будь-якій формі господарювання й організації
виробництва й використатися як модель-тренажер у системі підготовки й перепідготовки
кадрів і, особливо, безпосередньо на підприємстві, на базі діючій СУ.
В умовах підвищених динамічності й
стохастичності функціонування підприємств і зовнішнього середовища, особливо на
перехідних режимах визначають критерії ефективності:
1.
техніко-економічні показники (для
верхнього рівня керування);
2.
функціонування нижніх ланок ієрархії
керування (цехів, потоків);
3.
інваріантість до технічної реалізації, відкритість
і розвиток.
Розроблено цільовий модельний комплекс (ЦМК) СОКП, до
складу якого включені моделі, побудовані відповідно до методичних розробок,
запропонованими в літературі, і створені автором [4].
Для забезпечення використання таких моделей у єдиній
системі, «стикування» планової й оперативної інформації застосована спеціальна
система мнемонічних позначень і формул, що відповідають алгоритми реалізації й
т.д.
Відмінними рисами ЦМК є:
- загальна спрямованість – досягнення найкращих
техніко-економічних показників діяльності підприємства;
- погодженість глобальних і локальних критеріїв
оптимізації;
- прив'язка локальних критеріїв до конкретних
функціональних об'єктів (виробництво, збут);
- виділення
головної моделі, наприклад «оперативне керування виробництвом і якістю продукції,
що випускається» - оперативне керування виробництвом і якістю (ОКВЯ), і групи
сервісних моделей, що забезпечують рішення головної;
- можливість
зміни пріоритетних завдань (моделей) і критеріїв залежно від стану системи й
зовнішнього середовища;
- організаційно-технологічні інформаційні
зв'язки між окремими модулями й блоками;
- можливість автономного функціонування
окремих блоків і модулів;
наявність
ефективного механізму адаптації, можливість використання як моделі-тренажери.
Система моделей будується на основі
єдиної інформаційної бази, що забезпечує рішення багатьох завдань різних
підсистем.
Багато років питання керування якістю продукції були
й залишаються в зоні уваги керівників і фахівців вітчизняних і закордонних
підприємств; дотепер ця багатогранна проблема залишається чергою. У більшості
випадків менеджери орієнтуються на досягнення якогось прийнятного рівня якості.
Представляється, що роботи з керування якістю
повинні проводитися з використанням наступних принципів:
1. Включення робіт з підвищення якості в загальну
стратегію розвитку підприємства. Такі
роботи не повинні
проводитися окремо, а тісно погоджуватися з іншими аспектами діяльності.
2. Постійне вдосконалювання виробничого процесу.
Головне в керуванні якістю - не контроль, а
бездефектна робота. Висока якість, як показує досвід, забезпечується головним
чином шляхом налагодження бездефектного виробництва, ліквідації самої можливості появи браку в
процесі виробництва й зборки. У результаті можливі дефекти усуваються ще на
проміжних етапах, а не в готовому виробі.
Однак, поопераційний контроль якості - це дуже
непродуктивна робота (за деяким даними такий контроль і усунення дефектів
приводить до втрат від 20 до 40% від рівня продажів). Контроль готової
продукції - більше інтегрований підхід, однак, що вимагає аналізу статистики й
виробітки потім оперативних рішень у ході фінішного контролю. Сам процес, органолептичний
спосіб визначення якості готової продукції також залежить від багатьох факторів
(технічне оснащення й кваліфікація контролерів, необхідність сполучення
операцій по визначенню якості з генерацією відповідної інформації в СК, питання
захисту цієї інформації при переході з одного інформаційного середовища в іншу
й т.д.). Немаловажним фактором при цьому є подолання психологічного бар'єра в
працівників і керівників у зв'язку з підвищенням персональної відповідальності
за вірогідність і оперативність інформації про кількість і якість продукції, що
випускає, і т.д.
3. Постійне
вдосконалювання бізнес-процесів.
Багато менеджерів вважають, що будь-яку складну
проблему, включаючи проблему підвищення якості й конкурентоспроможності
продукції, можна вирішити рішучим штурмом; вони вірять в результативність
авралів при рішенні складних проблем. Однак, компанії, які постійно
вдосконалюють свою продукцію й виробництво, перемагають у конкурентній
боротьбі.
4. Залучення постачальників до спільної роботи
на самих ранніх етапах створення продукції; їм пропонуються довгострокові
контракти, навчання новим методам керування, включаючи методи «роботи з коліс»
і «поставок точно в строк».
5. Постійне підвищення кваліфікації
працівниками підприємств.
6.
Орієнтація на конкретного споживача; показник задоволеності споживача є
індикатором якості всієї роботи.
7. Належний облік соціальних факторів.
Незважаючи
на величезне число робіт, присвячених цьому питанню, немає адаптивних ЕММ, що
дозволяють наблизитися до рішення цієї проблеми в рамках СК. Формалізація й
експлуатація завдання ОКВЯ продукції в рамках СОКП зажадали певних рішень у
частині інформаційного, математичного й технічного забезпечення.
Висновки. Проблематика оперативного менеджменту в
частині методичного й організаційно-технічного забезпечено його реалізації
вимагає всебічного аналізу й розвитку. Системи оперативного менеджменту – це
складні людино-машинні з поруч організаційно-економічних, соціальних і морально-психологічних
факторів.
Література: