Экономічні науки/1. Банки та банківська система

Тептя О.В.

Філія ВАТ «Укрексімбанк» в м. Вінниці, Україна

Завдання аналізу впливу змін стану окремих груп рахунків на ефективну маржу банку

Серед проблем, що стоять перед вітчизняними комерційними банками, однією з найбільш болючих є обмеженість вільних грошових коштів для кредитування. Цей фактор активно сприяє збереженню відносно високої ціни кредиту для позичальників [1].

Перед керівництвом будь – якого банку завжди стоїть завдання: оптимальним способом (наприклад, з точки зору прибутку) визначити базові відсоткові ставки по кредитам і депозитам. Слід відзначити, що перша повинна бути більше другої. Якщо знизити ставку залучення, то потік депозитів вичерпається і нічого буде розміщувати у вигляді кредитів. Якщо завищити цю ставку, то потік депозитів буде настільки великий, що не буде можливості розмістити таку кількість без втрат.

Аналогічні роздуми стосуються ставки кредитування.

При вирішенні проблеми визначення оптимальних відсоткових ставок необхідно враховувати ряд факторів [2].

1. частина залучених коштів банк повинен зберігати у вигляді обов’язкових резервів, які не приносять реального прибутку;

2. частину коштів банк змушений спрямовувати на формування резервів на кредитні ризики, які, як правило, теж не приносять прибутку;

3. щодо кредитних договорів відбувається затримання платежів, а деякі кредити не повертаються;

4. необхідно врахувати, що кредити і депозити не вичерпують всього спектра активів і пасивів банка; можливі три варіант:

а) загальний обсяг виданих кредитів менше, ніж залучених по депозитах коштів ( за відрахуванням обов’язкових резервів), тобто частина «депозитних» коштів розміщується у вигляді інших активів;

б) сумарний розмір «депозитних» коштів співпадає з загальним обсягом виданих коштів;

в) сумарний розмір «депозитних» коштів менший загального обсягу кредитів, тобто для видачі частини кредитів були залучені кошти з інших джерел.

Ключовим моментом в рішенні задачі визначення оптимальних відсоткових ставок являється виявлення залежності обсягу кредитів від ставки розміщення та обсягу депозитів від ставки залучення. Причому, говорячи математичною мовою, цю залежність не слід розглядати лише функцію відсоткової ставки в даний відрізок часу, а слід інтерпретувати як функціонал всієї попередньої історії відсоткової політики банку. Останнє ствердження є темою окремого дослідження в сфері банківського маркетингу, результатом якого може стати досить корисним, в умовах жорсткої конкуренції між вітчизняними банками, механізм адаптивного автоматизованого управління відсотковими ставками. Даний механізм може бути заснований, наприклад, на вивченні залежності метричних властивостей фазових траєкторій відповідних підсистем банка різноманітних керуючих впливів на ці підсистеми, наприклад, одноразових актів невеликих змін відсоткових ставок. Особливо це стосується вкладів населення. Що стосується ставок розміщення, то на відміну від класичного підходу [3] коли відсоткова ставка визначається лише на основі ситуації з ліквідності кредитного портфелю, що склалася на даний момент часу, в основу запропонованого підходу покладено ідею визначення відсоткової ставки з врахуванням поетапного формування резервів на кредитні ризики з метою підтримання ліквідності кредитного портфелю на заданому рівні ймовірності на протязі всього періоду планування. І якщо в першому випадку на відсоткову ставку впливає тільки кон'юнктура ринку, що склалася, то в другому – ця величина стає крім того похідною, змін структур кредитного портфелю, які передбачаються. Тут слід звернути увагу на те, що така залежність (додаткова обмеженість свободи вибору) не є результатом введення будь-яких штучних обмежень, а являється наслідком глибинної сутності оптимальної виваженої стратегії управління банком. Відносно першого випадку можна з впевненістю говорити про «майже легковажну» стратегію управління відсотковими ставками.

Спрощено «виважене» управління процентними ставками може виглядати у вигляді наступної послідовності дій:

1. Прийняття керівництвом банку, виходячи з цілей розвитку кредитного інституту, деякі величини – норми ефективної маржі – планка, нижче якої величина ефективної маржі банка знижуватися не повинна. (Нагадаємо, що під ефективною маржею банка в контексті даної роботи ми розуміємо маржу, приведену до валюти балансу).

2. Для даного кредитного договору (кредитної лінії) установки кон’юктурно обґрунтованої відсоткової ставки.

3. Прогнозування імітаційної моделі, необхідних змін величини (розміру) резервів на всьому періоді планування, виникаючих в зв’язку з відкриттям даної кредитної лінії і маючих за мету забезпечення ліквідності всього кредитного портфеля на даному рівні ймовірності.

4. Розрахунок зміни величини ефективної маржі банка в часі в зв’язку зі змінами залишків на рахунках позики і рахунках резервів.

5. І , якщо на якомусь тимчасовому інтервалі норма ефективної маржі не забезпечена, то збільшення відсоткової ставки за кредитним договором (або сюди, або на даному інтервалі – дивлячись по ситуації) і перехід до пункту 4.

Таким чином, впровадження в життя «виваженої» стратегії управління відсотковими ставками передбачає наявність механізму точної кількісної оцінки впливу змін сум залишків по групам рахунків або окремим рахункам, а також змін відсоткових ставок за ними, на ефективну маржу банка. Питанням розробки математичного забезпечення цього механізму автором пропонується метод аналізу середньозважених відсоткових ставок. Назва метода – суть абревіатури від назви основних розрахункових величин: рейтингові адекватні показники індивідуального впливу (РАПІВ) ( змін стану рахунків або груп рахунків на величину ефективної маржі банка ). В основу метода покладено ідею розкладання функції ефективної маржі в ряд Тейлора за двома змінними, вплив яких і є предметом дослідження, а саме: сумарним залишком і відсотковою ставкою (або середньозваженою ставкою ) по деякому рахунку ( або деякій групі рахунків). В рахунках використовуються члени ряду тільки першого порядку; для зменшення впливу залишкового члена використовується наступний прийом: обчислюється приріст ефективної маржі на основі початкового зростання поточного стану балансу і ця ж величина на основі кінцевого (отриманого в результаті відкриття рахунку позики або проведення операцій по рахункам резервів ) стану балансу з приростом сумарного залишку і відсоткової ставки, взятими зі зворотнім знаком, а в якості РАПІВ використовується середнє цих двох значень.

На останок обговорення постановки завдання аналізу впливу змін стану окремих груп рахунків на ефективну маржу банка слід відмітити, що математичний апарат спирається на теоретичні результати.

Отже, слід відмітити важливість всебічного обґрунтовування припущення і природності використання математичного апарату при визначенні оптимальних відсоткових ставок кредитування.

Література :

1. Денисенко М.П. Гроші та кредит у банківській справі. Навчальний посібник. – К.: Алеута, 2004. -78с.

2. Зянько В.В., Тептя О.В. Банківська справа. Навчальний посібник. – Вінниця, ВНТУ, 2004, -113с.

3. Екушов А.И. Процентне ставки банка: как оценивать //Банковские технологи. – 1996. - №8. –с. 64-66.