Економічні науки/3. Фінансові відносини

Гапчич А.М.

Полтавський інститут економіки і права, м. Полтава, Україна

СУЧАСНІ АСПЕКТИ СУТНОСТІ КАТЕГОРІЙ “ІННОВАЦІЯ” ТА “НОВОВВЕДЕННЯ”

Не зважаючи на те, що з моменту введення в науковий обіг поняття “інновація” минуло досить багато часу, до теперішнього моменту не існує загальноприйнятої думки з цього приводу. Залишається типовим ототожнення понять “інновація”, “новація”, “нововведення”. Онишко С.В. у своїй праці пояснює таку ситуацію через існування тісного зв’язку між цими поняттями, який простежується вже в тлумачних словниках [1, с. 56-57]. На перший погляд, можна зробити висновок, що ці поняття є синонімами. На нашу думку, подібне розкриття поняття інновація зумовлене складністю та багатогранністю цього явища, повне уявлення про яке можливе після глибинного дослідження змісту інновації та нововведення на різних рівнях.

Перш ніж проаналізувати погляди різних фахівців у галузі інноватики, звернемось до законодавчої бази України. Закон України “Про інноваційну діяльність” визначає інновації як новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні технології, продукцію або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного та іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери [2]. Позитивним у цьому визначенні є наголос на тому, що результат інновацій стосується не тільки виробничої і комерційної сфери, але і соціальної, хоча розмежування інновацій та нововведень відсутнє. а нашу думку, таке розмежування на сучасному етапі розвитку економіки необхідне, оскільки на сьогоднішній момент різниця між інновацією та нововведенням існує і вона досить значна.

У вітчизняній науці поняття інновації та нововведення розмежовує Покропивний С.Ф. Він вважає, що інноваційні процеси, які мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, представляють собою сукупність прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі і просторі. Результатом інноваційних процесів він вважає новації, а впровадження їх у виробничу практику – нововведення [3, c. 232]. Ми погоджуємось з розмежуванням інновацій та нововведень, але вважаємо, що відокремити інновацію та новацію складно, та і недоцільно.

На думку Барнетта Х., інновації – нові думки, способи поведінки, або предмети, що якісно відрізняються від попередніх форм [4, с. 21]. Тобто, автор не акцентує уваги на масштабах впровадження таких нововведень та корисних результатах. Фактично він не розділяє інновації та нововведення. На рівні підприємства-новатора, можливо, такий поділ не є суттєвим, але з точки зору формування державної політики у сфері підтримки інноваційної діяльності він є необхідним.

Шумпетер Й. трактує інновацію як нову науково-організаційну комбінацію виробничих чинників, створену підприємницьким духом [5]. Саме Шумпетер Й. уперше ввів у науковий обіг термін інновація, що буквально означає “втілення наукового відкриття, технічного винаходу в новій технології або новому виді виробу”. Також інновація розглядалась Шумпетером Й. як нова функція виробництва, нова її комбінація. Тобто, в будь-якому випадку інновації має бути властивий корисний ефект та елемент новизни, але Шумпетер Й. також не розмежовує поняття інновації та нововведення.

Більшість американських дослідників під нововведеннями розуміють процеси виникнення, розвитку, поширення і зміни науково-технічних новацій у різних сферах людської діяльності [6, с. 11]. З цього погляду нововведення не обов’язково мають бути технічними чи речовими. Лелон П. дає чіткіше розмежування понять “нововведення” та “новація”. На його думку, новація – це новий вид продукції, метод, технологія, а нововведення – це впровадження новації в економічний виробничий цикл [6, с. 12]. Таким чином, новація розглядається як процес, який передбачає створення нового рішення, а нововведення – як кінцевий результат інноваційної діяльності. Постає питання про те, що тоді являє собою інновація.

На нашу думку, підсумовуючи наявні підходи до визначення сутності понять “новація”, “нововведення”, “інновація”, можна зробити висновок, що інновація (новація) – це комплексний процес, який передбачає створення та розробку нового рішення, що містить новизну та задовольняє потреби суспільства, в результаті інтеграції освіти, науки, технології та виробництва. Ми підтримуємо думку, висловлену Волковим О.І., Денисенко М.П., Гречан А.П. [7], про те, що нововведення – це оформлений результат фундаментальних, прикладних досліджень, розробок або експериментальних робіт у певній сфері діяльності з підвищення її ефективності. Тобто, пропонуємо розглядати нововведення як позитивний результат впровадження інновації. Така необхідність зумовлена також тією обставиною, що нововведення можуть бути об’єктом купівлі-продажу або передачі в тимчасове користування (ліцензія).

Список літератури:

1. Онишко С.В. Фінансове забезпечення інноваційного розвитку: Монографія. – Ірпінь: НАДПСУ, 2004. – 434 с.

2. Про інноваційну діяльність: Закон України від 4 липня 2002 року №40-IV.

3. Економіка підприємства: Підручник/ За заг. ред. д.е.н., проф.. С.Ф. Покропивного. – К.:КНЕУ, 2003. – 608 с.

4. Крупка М.І. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України. – Львів: ВЦ ЛНУ ім. Івана Франка, 2001– 608 с.

5. Шумпетер Й. Теория экономического развития (Исследование предпринимательской прибыли, капитала и цикла конъюнктуры): пер. с нем. – М.: Прогресс, 1982.

6. Краснокутська Н.С. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 504 с.

7. Економіка й організація інноваційної діяльності: Підручник/ О.І. Волков, М.П. Денисенко, А.П. Гречан та ін.; під. ред. проф.. О.І. Волкова, проф. М.П. Денисенка. – К.: ВД “Професіонал”, 2004. – 960 с.