Чернелевська М.В.

Державний агроекологічний університет (м.Житомир)

Розвиток агропромислового комплексу Житомирської області та роль особистих селянських господарств у формуванні продовольчих ресурсів регіону

Питання розвитку соціально-виробничої сфери села завжди було актуальним у формуванні продовольчих ресурсів регіону.

В останні роки питома вага господарств населення в загальному виробництві значно зросла. Якщо у 1990 році вони виробляли третину валової продукції сільського господарства, то у 2004-2005 роках понад 70 %. (табл.1.).

В них виробляється: 98 % картоплі, 95 % овочів, 80 % молока, 74 % м’яса, 67 % яєць. [1].

Таблиця 1

Розвиток сільськогосподарського виробництва у Житомирській області

Показники	2004	2005	2006 (прогноз)	2006р. у % до 2005р.
Валова продукція сільського господарства по всіх категоріях господарств, млн. грн.	2225,9	2277,1	2356,8	103,5
Із них сільгосппідприємства всіх форм власності	608,1	620,1	670,8	108,2
В т.ч. рослинництво	402,7	383,0	408,8	106,7
тваринництво	205,4	237,1	262,0	110,5
Господарства населення:	1617,8	1657,0	1686,0	101,8
В т.ч. рослинництво	892,3	897,0	918,0	102,3
тваринництво	725,5	760,0	768,0	101,1
Питома вага у загальному виробництві сільгосппідприємств, %:	27,3	27,2	28,5	104,8
Господарства населення:	72,7	72,8	71,5	98,7
Фінансовий результат діяльності (прибуток, збиток), млн..грн.	59,2	64,7	78,0	120,6

Джерело: розраховано за даними Житомирського обласного управління статистики

Однак, таке зростання виглядає значним лише на фоні обвального падіння виробництва в громадських господарствах.

Якщо розглядати його в натуральних показниках, то виробництво картоплі і зерна за цей період не змінилося, виробництво овочів зросло на 8%, чисельність умовного поголів’я на 11%, зменшилось виробництво м’яса.

Головна причина такого стану в тому, що така форма господарювання має невисокий рівень ризику і виявилася більш життєздатною в умовах реформування сільського господарства.

Однак, на шляху розвитку особистих селянських господарств виникли певні труднощі.

Раніше господарства громадян мали значну підтримку з боку сільськогосподарських підприємств. Крім того, підприємство формувало і утримувало певну інфраструктуру села. Нині такі можливості, у більшості, відсутні.

У зв’язку із згортанням заготівельно-збутової мережі, господарства селян поділились на два типи: споживчо-товарні (приміські) та суто споживчого напрямку (віддалені від місць реалізації продукції).

Порушеними виявилися не лише умови реалізації продукції, а й відносини між товаровиробниками і покупцями.

Посередники у цій ситуації не розглядають селян як рівноправних партнерів.

З розширенням земельних ділянок та збільшенням поголів’я тварин, значно зросло фізичне навантаження на членів сімей, оскільки не вистачає засобів малої механізації, відсутні агросервісні служби.

Сучасна демографічна ситуація на селі, що характеризується зростанням частки непрацездатного населення, не спонукає до розширення виробництва.

Саме з цих причин, в господарствах населення розпочався процес скорочення поголів’я худоби, зменшення площ посадки картоплі та інших трудомістких культур.

Ускладнює рівень життя селян постійне відставання їх доходів від темпів зростання цін на споживчі товари, плату за вугілля, газ тощо.

Тому, виходячи із сучасної економічної і соціальної суті, особисті селянські господарства не можна вважати прогресивною формою господарювання, так як вони не здатні використовувати досягнення науково-технічного прогресу, впроваджувати інноваційні технології.

Разом з тим, враховуючи що особисті селянські господарства завжди відігравали важливу роль в підвищенні рівня продовольчого забезпечення, дають життєздатну форму зайнятості і самозабезпечення сільському населенню, не потребують значних капіталовкладень – їх соціальна значимість в аграрному секторі економіки поки що не зміниться.

Подальший розвиток особистих господарств визначатиметься передусім перебігом загальноекономічних процесів в АПК.

Якщо, в найближчі роки, не вдасться залучити в сільське господарство значні інвестиції, відновити великотоварне виробництво, розширити інтеграційні процеси, то саме дана форма господарювання залишиться домінуючою.

За такої ситуації, для подальшого розвитку особистих селянських господарств маємо забезпечити:

- створення сприятливих умов для інтеграції господарств населення з сільськогосподарськими та переробними підприємствами;

- організувати технологічне і технічне забезпечення виконання сільськогосподарських робіт, зооветеринарне обслуговування господарств населення, розширення мережі заготівельно-збутових пунктів;

- визначитися із можливостями забезпечення цих господарств насінням і посадковим матеріалом та племінним молодняком худоби і птиці;

- на всіх бюджетних рівнях визначити обсяги фінансування програм соціального облаштування сіл і селищ області, створити цивілізовані умови життя селянам.

Література

1. Статистичний щорічник Житомирської області за 2004 рік / Житомир. обл. упр. статистики. – Житомир, 2005. – 421с.

2. Статистичний бюлетень Житомирської області за 2005 рік / Житомир. обл. упр. статистики. – Житомир,2006. – 186 с.