секція «Економічні науки»

підсекція «Економіка сільського господарства»

Чаплигіна О.В.

Вінницький національний технічний університет

Реформи в аграрному секторі

Україна пройшла частину шляху до утвердження приватної власності на землю. Селяни стали власниками земельних паїв, однак отримані ними сертифікати не забезпечують реалізацію права володіння, користування та розпорядження приватною власністю на землю у повному обсязі. Тому основне завдання аграрної реформи – запровадження дійового мотиваційного механізму докорінної перебудови сільськогосподарського виробництва, підвищення його якісних характеристик та ефективності – виявилося нереалізованим. А без цього марно сподіватися на залучення в АПК серйозних інвестицій на його технічне та технологічне переоснащення, формування на селі реального власника, підвищення добробуту та соціального захисту сільських жителів.

Однак у визначених законодавством нормах (за всієї їх значущості) недостатньо для відчутної зміни на селі ситуації на краще. Приватна власність і засновані на її підвалинах нові господарства не запрацюють, якщо не буде створено ефективних механізмів кредитного обслуговування села, спеціалізовані банківські інституції. Зробивши крок до утвердження приватної власності на землю, потрібно одночасно визначитися і стосовно проблеми кредитування, запровадження іпотечного кредитування під заставу землі з реально діючим механізмом її вилучення у разі неповернення кредитів; створення механізму фінансових гарантій повернення кредитів сільгосптоваровиробниками через спеціалізовані структури за оцінкою платоспроможності та санації підприємств;

Потрібно вирішити питання реструктуризації боргових зобов'язань колективних сільськогосподарських підприємств при їх реформуванні у приватні підприємства і господарства з орендними відносинами.

Потребує суттєвого удосконалення й заснована раніше (державна за своєю суттю) система лізингу сільгосптехніки. Через кілька років наявна на селі техніка стане повністю непридатною для експлуатації. Утвердження приватної власності на землю створює передумови для відповідних змін і в механізмах лізингу.

Реформування економічних відносин на селі відбудеться лише за умов захисту прав власника на землю. Інструменти такого захисту існують у всіх країнах, де діють відповідні відносини. Вирішення зазначеного комплексу завдань визначає зміст реформи аграрних відносин, яку необхідно здійснити у максимально стислі строки. Її ключовими напрямами повинні стати:

- розвиток особистих підсобних господарств і перетворення найбільших із них у товарні господарства селян – міні-фермерські господарства. За роки незалежності та переходу до ринкової системи приватний сектор забезпечив відчутне зростання обсягів виробництва. Його частка у виробництві сільськогосподарської продукції збільшилася з 29,4 до 59,9%.

- всебічний розвиток інфраструктури ринку сільгосппродукції, забезпечення його прозорості, паритетності, створення рівних умов для конкуренції всіх учасників аграрного ринку. 3 цією метою передбачається:

- стимулювання створення селянських (фермерських) кооперативів та приватних підприємств у сфері агросервісу, переробки і збуту продукції шляхом поширення на всю сферу агросервісу системи пільгового оподаткування, яка діє для сільського господарства, тощо;

- надання державної підтримки за програмами розвитку аграрного сектора (племінна справа, селекція тощо) виключно на конкурентних засадах і на зворотній основі або з пайовою участю суб’єктів господарювання;

- обмеження державного втручання в аграрний ринок, перехід на продаж ресурсів та закупівлю продукції державою (уповноваженими органами) на ринкових засадах (на біржі) з метою підтримки цін, пропозицій і попиту (в інтервенційних цілях);

- запровадження ефективних механізмів регулювання експортно-імпортних операцій, недопущення імпорту неякісних продуктів та продовольчих товарів, виробництво яких у необхідних обсягах може здійснювати національний АПК;

- забезпечення адресності підтримки окремих диверсифікованих галузей виробництва (наприклад, виробництва зерна) за рахунок цільових позичок (насіння, техніка) під конкретну продукцію;

- запровадження механізмів відповідальності власників та керівників підприємств і господарств за своєчасну виплату заробітної плати та дивідендів, а також за розрахунки з державою;

- розвиток соціальної сфери села;

- соціальне страхування селян з урахуванням реального реформування сільськогосподарського виробництва на засадах приватної власності на землю і майно, приватних або сімейних форм господарювання на селі.

Держава повинна надавати пріоритетного значення розвитку сільського господарства. Зусилля держави концентруватимуться на відродженні села, сприянні розвитку і зростанню обсягів аграрного виробництва, перетворенні АПК у високоефективний, експортоспроможний сектор економіки. Якщо буде багатим село, то обов’язково зростатиме добробут населення. Усе це передбачає, що агропромисловий комплекс має стати одночасно й лідером економічних реформ.

Література:

1.Формування ринку землі в Україні. – 2-е видання / В.П. Галушко. – К. Урожай, 2006.

2. Левейкін М.І. Реформування системи землекористування в Україні. – К.; РВПС України НАН України.

3. Земельна реформа: питання і відповіді. / ІІІ видання. – К. 2001.