Заволока Ю.М.

Национальный университет, кафедра экономической теории

КРЕДИТНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДПРИЄМСТВА

Запропоновано методологію визначення синергічного ефекту взаємодії кредитних установ та суб’єктів господарської діяльності.

Ключові слова: позичковий капітал, кредитне регулювання, страхування ризиків, інвестиційна поведінка.

Оскільки кредитна сфера оперує головним чином залученими коштами, тобто чужим капіталом, то банківський (він же кредитний) менеджмент ставить за мету зберегти цей капітал, попередити використання коштів клієнтів в спекулятивних операціях, в зонах підвищеного ризику тощо. Разом з тим кредитній моніторинг не направлений на дріб’язкову оцінку і детальну регламентацію діяльності позичальників. Його завдання – визначити «правила гри», які забезпечували б оптимальне співвідношення підприємницької ініціативи з відносною стабільністю фінансово-кредитної системи.

Науковий доробок з цих проблем досить вагомий. Слід виділити публікації О.Й.Шевцової, І.О.Бланка, О.М.Бандурки, О.Г.Білейченка, М.Я.Коробова, С.Ф.Покропивного, А.Р.Родіонова, В.П.Савчука, О.О.Терещенка. Одночасно необхідно визначити кілька позицій дослідників щодо вказаних проблем.

Так, існує підхід в аналізі грошово-кредитної діяльності банків, який декларує основну увагу кредитного менеджменту на клієнтській базі, вбачаючи її головним чинником у банківському бізнесі [1,68]. Зважаючи на те, що банк фактично є фінансовим посередником, а кредитна діяльність банку є складовою посередницької діяльності, акцент в дослідженнях фокусується на її інформаційній підтримці [2,103]. Деякі автори проблеми кредитних відносин вбачають виключно у внутрішньому середовищі господарювання підприємства [3,137]. Більш конструктивним є такий підхід до кредитного менеджменту, коли враховуються ризикові ситуації в інвестиційній діяльності [4,119].

Однак поки що розвинути комплексний підхід до виявлення ефекту кредитного менеджменту, на наш погляд, не вдалося. Відпрацьовані лише окремі питання управління процесом кредитування, клієнтською базою, а також низка економічних умов функціонування підприємств. Тому постає проблема вдосконалення методичних підходів до можливої синергічної оцінки кредитних операцій та інвестиційної поведінки підприємств.

Взаємозв’язок між банками і підприємствами на ринку позичкових капіталів має певне теоретичне підґрунтя. В сучасних умовах, коли емісія інвестиційних та платіжних засобів має в більшій мірі кредитний характер і здійснюється через канали банківського кредитування, співвідношення між зміною грошової маси і потоками позичкового капіталу посилився. Цей зв’язок має двобічний характер. З одного боку, зміна умов на ринку позичкового капіталу впливає на потребу в інвестиціях. Підвищення норми відсотка (за збереження інших умов) знижує вигідність зберігання доходів у вигляді некапіталізованих залишків. Виникає чітка тенденція до відносного зменшення грошових активів на підприємствах, тобто попит на грошові залишки падає. З іншого боку, при зниженні відсоткових ставок ця тенденція послаблюється, так як стимули до капіталізації перестають діяти.

Безпосереднім важелем регулювання кредитної маси в розвинутих ринкових системах є наявність банківських резервів. Ці резерви акумулюються банківськими установами в розмірі, який передбачає закон, і забезпечують банківські зобов’язання. Всі основні інструменти грошово-кредитного контролю (політика облікових ставок, операції на відкритому ринку тощо) направленні на зміну пропозиції грошово-кредитної маси.

Між резервами і масштабами банківських операцій існує певний взаємозв’язок. Якщо досить велика кількість банківських установ немає достатніх грошових засобів, то у них залишається лише одна альтернатива – мобілізувати необхідні засоби із внутрішніх джерел за рахунок скорочення операцій і зміни їх структури. Це, в свою чергу, призведе до гальмування процесу створення депозитів, які є основним компонентом грошової маси. Якщо ж, навпаки, на рахунках будуть надлишкові засоби, це підштовхне банки форсувати кредитні операції. Як наслідок можна очікувати прояв тенденції до збільшення грошової маси і зменшення норм відсотка.

В теорії грошово-кредитного регулювання важливу роль відіграє положення про мультиплікаційний ефект зміни банківських резервів. Мається на увазі, що зміна суми банківських резервів буде супроводжуватися значно більшими за розмірами змінами в об’ємі банківських операцій. Так як одна одиниця резервів «генерує» кілька одиниць банківських депозитів, то в масштабі всієї банківської системи збільшення суми резервів повинно (в крайньому разі теоретично) бути поштовхом для багаторазового зростання депозитів і операцій банків, а зменшення суми резервів – викликати скорочення депозитів (і відповідно активних операцій банків). При цьому, виходячи з конкретної структури системи резервів, можна очікувати певного значення мультиплікаційного коефіцієнта.

Разом з тим дія вказаних механізмів може бути суттєво змінена в умовах реального функціонування ринку капіталів. Тобто, зовсім не означає, що автоматично зростає об’єм кредитних операцій банків, який залежить від попиту на кредит з боку клієнтури. Попит, в свою чергу, залежить від стану виробництва, фази промислового циклу, ринкової кон’юнктури тощо. Зниження відсоткової ставки зацікавлює нових позичальників, але додатковий попит неминуче наштовхується на стандарти платоспроможності, ігнорувати які комерційні банки не можуть. Тому потенційна грошово-кредитна маса може виявитися «замороженим капіталом», не ініціювавши очікуваної кредитної експансії.

Таким чином, ефект кредитного регулювання не можна передбачити достатньо ймовірно. Звичайно кредитний ризик в значній мірі зменшується, якщо банк має у своєму розпорядженні :

* обґрунтований інвестиційний проект (бізнес-план) підприємства;

* спрогнозовані ринкові перспективи (обсяг продажу, завойовування обумовлених сегментів ринків та категорій споживачів і, таким чином, очікувані фінансові результати);

* визначені джерела та обсяги фінансування намічених інвестиційних заходів, а також часу та порядку розрахунків з інвесторами.

Враховуючи ці обставини, банк в якійсь мірі уникне небажаних фінансових наслідків та некомпетентних позичальників. Але з огляду на те, що проблеми з кредитами є на багатьох підприємствах, це явище можна пояснити підвищеним рівнем ризику у вітчизняній економіці в цілому. Банківські установи, визначаючи стратегію у кредитній діяльності зустрічаються з тим, що немає реальної інформації про фінансовий стан окремих підприємств, як немає і прогнозів їхнього розвитку, і, що не менш важливе, непередбаченість прийняття нормативно-правової бази діяльності суб’єктів ринку. Незважаючи на ситуацію, аналіз ризиків необхідний і причому на стадії розробки бізнес-плану кредитованого інвестиційного проекту. Це дасть змогу простежити, наскільки позитивною буде віддача від кредитованого заходу, отже, і реальне повернення позичених коштів. Більшість банків при цьому стикаються з низкою проблем. Чи не основна з них – це та, що недостатньо підготовлені до діяльності в умовах ринку (або спекулюючи на цьому) позичальники не надають відповідну інформацію з огляду на свою некомпетентність (або ведучи «подвійну бухгалтерію»), маскуючи свої дії комерційною таємницею.

Проблемою можна вважати і те, що більшість інвестиційних проектів розробляються за відомими вже схемами, такими, які реалізуються в ринкових системах з відпрацьованими фінансово-кредитними відносинами.

Тим часом у вітчизняній схемі кредитних відносин ігноруються, найімовірніше такі факти:

* банківські позички можна використовувати не тільки з метою інвестування, але й для споживання;

* інвестиції можна здійснювати не лише за рахунок позичок, але й за рахунок поточного прибутку або власних заощаджень, хоча ні заощадження, ні прибуток не є банківськими коштами, отже вони не впливають на динаміку банківської відсоткової ставки;

* рішення про надання кредиту не можна приймати за відсутності детальних маркетингових досліджень.

Останнє потребує більш конкретного підходу. Аналіз поведінки споживача надає виробникові (реалізатору інвестиційного проекту) значні переваги при прийнятті ним рішення про зміни в номенклатурі виробів, просуванні нового товару на ринок, виборі цільових сегментів ринку. Ринкова ситуація невпинно змінюється під впливом економічних, політичних, соціальних та інших чинників. Споживач відчуває на собі цей вплив (різний в залежності від типу ринку), під цим впливом формуються уподобання, які теж постійно змінюються. Виникає потреба в оперативному аналізі змін у ставленні до товару в постійних і потенціальних споживачів; результатом чого буде зміна виробничих орієнтирів, що викличе необхідність додаткових інвестицій.

Висновком до вищесказаного може бути те, що в сучасних умовах роль банків в організації процесу кредитування полягає у створенні передумов, які змусили б позичальників більш зважено подивитися на можливість одержання кредитів з огляду на перспективи свого бізнесу та гарантії позитивних фінансових результатів.

Іншою обставиною, яка теж, на наш погляд, потребує уваги, є та, що у вітчизняній фінансовій системі відсутня ефективно діюча система страхування ризиків кредитної діяльності. Це в свою чергу негативно впливає на інвестиційні процеси, насамперед через те, що комерційні банки не мають можливості надійно застрахувати себе від ризику неповернення кредитів. На практиці в банківських структурах функціонують підрозділи, які займаються роботою з клієнтами, але навіть крупні банки не в змозі охопити контролем потенційне кредитне поле. Слід також додати, що не діє з достатнім ступенем ефективності і механізм застави майна.

В таких умовах, не маючи інших джерел доходів і перспектив подальшого розвитку, це може спровокувати деякі банки свідомо проводити досить ризикову кредитну політику. При наданні кредитів клієнтам в таких випадках ними недостатньо уваги надається оцінці кредитного ризику. Ситуація ускладнюється тим, що інформація банків про платоспроможність позичальника і стан його господарської діяльності на момент кредитування надається неповна або навіть недостовірна. Допускається практика надання кредитів під страхування чи гарантію без відповідної перевірки статутних документів і фінансового стану фірм-гарантів.

Для того, щоб уникнути таких ситуацій доцільно вжити низку заходів. Насамперед, необхідно створити систему оперативного втручання в ризикові ситуації, які вимагають безперервного моніторингу банківської системи. Реалізація цього механізму передбачає можливість для суб’єктів ринку оцінювати в часі фінансовий стан будь-яких банків. Звичайно, для цього необхідна офіційна методика оцінки стану банку, забезпечення доступу до цієї методики і до відповідної звітної статистики.

В цілому можна сформулювати тезу, що вдосконалення форм кредитного менеджменту, особливо щодо можливих ризиків, вплине як на фінансову безпеку банківських установ, так і на економічну сталість підприємств. Беручи на себе виконання певних функцій з аналізу стану підприємств, банки будуть створювати передумови для того, щоб запобігти ризикам у кредитній сфері, що буде сприяти становленню позитивного інвестиційного клімату.

Література

1. Парасій-Вергуненко І.М. Методика аналізу клієнтської бази банку // Фінанси України. – 2005 – №10.– с. 68-75.

2. Аванесова І.А. Оцінка кредитної діяльності банку // Фінанси України. – 2005 – №6.– с. 103-112.

3. Захарченко В.О., Счасна С.І. Систематизація методів оцінки фінансового стану підприємств // Фінанси України. – 2005 – №1.– с. 137-144.

4. Шевцова О.Й., Касян С.Я. Управління вартісно-ризиковими чинниками та часовими аспектами фінансування потреб у капіталі підприємств // Фінанси України. – 2006. – №3.– с. 119-125.